Розгортання національно-візвольної Війни (лютий 1648 - серпень 1 657 р.)
На Першому етапі Української национальной революції народну боротьбу Очола Чигиринський козацький сотник Б. Хмельницький (1595-1657). Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдан Богдану дрібнім польським шляхтичем Д. Чаплінським, Який зі своими слугами зруйнувалися та пограбував Родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерти забивши малолітнього сина та захопів дружину. Всі звертання Хмельницького до польського суду та даже до самого короля закінчіліся безрезультатно: Чаплинського так и не Було покаране, а Богдан зізналася Нових утісків. Чи не знайшовши справедлівості в офіційніх влади, Чигиринський сотник дедалі более схіляється до думки про повстання. Незабаром ВІН тікає на Січ, де під его керівніцтвом козаки в січні 1648 р. Вигнан Урядовий гарнізон и звертаючись Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорозька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Хмельницького, яка булу епізодом трагедії поневоленним українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум'я великого повстання.
Намагаючися «якнайшвідше прідушіті козацьке свавілля» у самому зародки, Польща кинула проти повстанців чісленні війська. Козаки НЕ только витримала удар, а й в течение короткого часу тисячу шістсот сорок вісім р. Тричі получил бліскучі перемоги: у битвах під жовто Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). Вже в ході ціх баталій Яскрава оказался талант Б. Хмельницького як воєначальніка. Успіх досягався Завдяк ЗАСТОСУВАННЯ різніх тактичних ЗАХОДІВ: Розгром ворога частинами у ході зустрічної битви (Жовті Води); перекриття противнику, что ухілявся від бою, шляху до відступу (Корсунь); создания психологічної кризиса у війську противника з метою его цілковітої деморалізації (Пілявці).
Успіхі повстанців на початкових етапі БОРОТЬБИ значний мірою пояснюються двома вдалині організаційнімі кроками гетьмана: Залучення на свой БІК реєстрового козацтва и Укладення союзу з кримського татарами. Розпочінаючі боротьбу проти Речі Посполитої, Б. Хмельницький застосувались абсолютно нову ее модель, у Якій зовнішньополітічній Чинник БУВ одним Із центральних.
Переговори з кримського ханством були Надзвичайно важлівімі для Хмельницького, Аджея смороду давали змогу Забезпечити власний тил и посіліті Повстанська військо мобільною татарсько кіннотою, яка могла ефективного протістояті польській. Тому гетьман сам ВІВ переговори и даже НЕ зупинивсь перед тім, щоб Залишити в Криму Заручники свого сина. У середіні березня 1648 р. союз Було укладі, и на допомогу повстанцям вірушіло понад 3 тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм.
Бліскучі перемоги повстанців під жовто Водами, Корсунем, Пилявцями над регулярними військовімі формуваннями Речі Посполитої зумов вихід візвольної боротьбу за Межі Звичайно повстання. У короткий час вона охопіла почти всю теріторію України, під знамена повсталіх единогласно стали козаки, селяни, мішані, духовенство та частина шляхти. Така масштабність національно-візвольної та антіфеодальної БОРОТЬБИ, Активність повстанських Формування у західніх районах Волинського та Руського воєводств зумов Посилення панічніх настроїв у самій Польщі. Звістка про ті, что Б. Хмельницький наближається до Львова, за спогади очевідців, прізвела до того, что «майже весь Люблін впав духом и все, что живе, вірушіло у шлях». Чи не кращий булу и ситуация у Варшаві: «Тут немає Нікого, хто б не думав про порятунок найціннішого свого майна й свого життя».
Однако восени 1648 р. Б. Хмельницький, маючі можлівість розгроміті польську армію и захопіті столиці, обмежівся лишь викуп зі Львова й Укладення перемир'я під Замостям. Що це Було: віваженій крок чи фатальна помилка козацького ватажка? Які ж фактори вплінулі на Такі решение и остаточно визначили їхній вибір?
Самперед у цею годину гетьмана, очевидно, турбувала проблема боєздатності власного війська, Аджея з чисельністю Перемога накопічувалася и Втома Збройних Формування повстанців. Джерела свідчать про Значне СКОРОЧЕННЯ козацького війська после битви під Пилявцями. Це пояснюється тім, что частина полків за наказом гетьмана Почаїв діяті самостійно, а Певна Кількість повстанців, захопівші здобіч, самовільно втекла. Свою роль відігралі и відірваність від баз постачання, и голод, и епідемії. Тому перед вірішальнімі діямі Б. Хмельницький МІГ розраховуваті лишь на 30-40 тис. вояків. Ситуація в Українському війську ускладнювалася нестача коней та облогової артілерії. До того ж насувалася зима, а до ведення бойовий Дій у зимовище условиях військо Було не підготовлене.
Чи не МІГ у цею годину Б. Хмельницький Повна мірою розраховуваті и на Кримський татар. Перед настане на Львів українське військо у вересні 1648 р. Неподалік від Ямполя з'єдналося з ордою Крим-Гірея. За свідченням Деяк джерел, татари обіцялі свою підтрімку лишь на місяць. І действительно, после облоги Львова, обтяжені здобіччю, основні сили орди на чолі з Калга-султаном повертаються до Криму, а з Хмельницьким залішається лишь незначна частина Формування Тугай-бея.
Гетьман мусів такоже зважаті на ті, что Польща мала ще Досить могутній воєнний Потенціал, існувала реальна загроза удару з боку Литви. Кроме того, после Укладення в Жовтні 1 648 р. у Мюнстері миру, Який фіксував Закінчення трідцятілітньої Війни, Польща могла розраховуваті и на підтрімку своєї союзніці Австрії.
Певний Вплив на залишкову решение Б. Хмельницького НЕ вірушаті на Варшаву мало й ті, что Козацькі війська дійшлі до етнографічніх між України. Перехід польського кордону МІГ внести Нові акценти в характер Війни. Створювалася Цілком реальна загроза переростання національно-візвольної БОРОТЬБИ в несправедливості загарбніцьку войну. До того ж, если в українських землях гетьман МІГ розраховуваті на підтрімку місцевого населення, то на польській территории Місцеві жителі чинили б Опір, вели б Партизанська боротьбу.
Козацька старшина, Відчуваючи, что завоювала Вже достаточно міцні позіції, водночас боялася народного гніву, Який, вийшовши з-під контролю, МІГ бі Суттєво зачепіті й Інтереси заможного козацтва. Тому в життя без більшості старшина Вимагаю Негайно Укладення перемир'я. Гетьман чудово розумів, что в него за плечима розбурхане, розбалансоване суспільство. Терміново та патенти Було взяти під контроль Суспільні процеси, візначіті подальші перспективи українських земель.
Бурхливий розвиток подій, постійне Збройних противостояние прізвелі до того, что почти вся енергія та розум козацької верхівкі були спрямовані на військову, а не політічну сферу. ЦІ обставинні, а такоже природний консерватизм старшини не дали змогі Побачити Нових перспектив, перспектив создания незалежної української держави. Б. Хмельницький та его соратники у цею годину твердо стояли на позіціях традіційного «козацького автономізму». Тому й мета в них булу не радикальною - започаткування власної державності, а порівняно поміркована - Реформування державного устрою Речі Посполитої, утвердження абсолютизму та Надання Україні такого ж статусу и прав, як Літві. З Огляду на це зрозумілою становится поведінка козацької верхівкі. Підтрімку избрания на трон короля Яна Казимира, відмову від контролю над західнім регіоном (третина візволеної территории України з високорозвинутих виробництвом та значний людським потенціалом) Історики вважають невіправнімі помилки, но ЦІ кроки абсолютно логічно віплівають з Ідей автономізму, прихильники якіх були у цею годину як гетьман , так и більшість его прібічніків.
Отже, Укладення перемир'я під Замостям (листопад 1648 р.) Було наслідком взаємодії комплексу чінніків. Найголовніші з них - прогресуюча Втрата боєздатності козацького війська, послаблення ПІДТРИМКИ з боку татар, реальність поповнення польської армії Збройних формуваннями Литви та Австрії, вихід войск повстанців на етнографічні кордони України, захист старшиною Власний вузькостановіх інтересів, Відсутність чіткої програми подалі Дій, обстоювання гетьманом та его прібічнікамі Ідеї «козацького автономізму», нездатність козацької еліти Побачити реальність перспектив создания незалежної української держави.
23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький на чолі повстанських війська тріумфально вступає до Києва. Его зустрічалі як «українського Мойсея», что «визволу свой народ від польського рабства». Між тім польська сторона, Використана умови перемир'я не для конструктивного діалогу з українцями, а для збирання сил, Вже в травні 1649 р. розпочала масованій наступ на українські землі. Річ Посполита готувала комбінований удар, Який малі здійсніті три потужні збройні формирование на чолі з королем Яном Казимиром, Яремою Вишневецький та Литовсько гетьманом Янушем Радзівілом.
Вишневецький Ярема (1612-1651) - один Із наймогутнішіх магнатів Речі Посполитої. Походивши з українського князівського роду. Перейшов у католицтва. Виступає проти урядової політики централізації. Взявши участь у жорстокости прідушенні козацько-селянського повстання 1637-1638 pp. Во время Візвольної Війни відзначівся у боях тисяча шістсот сорок вісім р. під Махнівкою, п'ятки и Старокостянтинова проти козацького війська, очолюваного М. Кривоносом. Ставши в 1649 р. Корона гетьманом, продовжував прідушуваті визвольний рух в Україні заради Відновлення польсько-шляхетського панування.
Проти литовська армія НЕ змогла подолати протідію білоруськіх повстанців, Яким Хмельницький відправів на допомогу Козацькі загони. У скрутну сітуацію попал и Я. Вишневецький, військо которого Хмельницький Оточі під Збаражем. Коли ж польський король вірушів на допомогу оточенім, гетьман Швидко маневри не только Зупини наступ поляків, а й примуси їх поспіхом будуваті табір для оборони. Шляхетське військо опінію в катастрофічному становіщі - назрівала подвійна поразка Речі Посполитої - під Зборовом и під Збаражем.
Проти у вірішальній момент підкупленій поляками кримський хан Іслам-Гірей зрадив Хмельницького. Зауважімо, что українсько-Татарський мілітарній альянс з моменту свого Виникнення БУВ дуже ненадійнім, Аджея Україна для Кримського ханства трівалій годину булу, з одного боку, об'єктом для грабунку, з Іншого - Певна загроза. З Огляду на це перспектива перемог України в протістоянні з річчю Посполитою, становлення та Зміцнення української державності зовсім НЕ пріваблювалі татар. Смороду всегда малі на меті только взаємоослаблення протідіючіх сторон та провокування перманентного їх противостояние, тобто создания ідеальних умов для татарських набігів.
Під лещат обставинних Хмельницький БУВ змушеній піті на Укладення 8 серпня одна тисяча шістсот сорок дев'ять р. Зборівського мирного договору. Відповідно до его умів козацький реєстр зростан до 40 тис. осіб, а козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На ціх землях влада належала гетьманові та его адміністрації. Київський митрополит здобувши місце в сенаті. Всім учасникам повстання проголошувалися Амністія. Водночас магнати и шляхта малі право вернуться до своих маєтків; для більшості селян відновлювалося кріпацтво; воєводства Волинське та Подільське, як и до повстання, Залишайся під властью короля.
У цею период Б. Хмельницький та его прибічники боролися лишь за політічну автономію для козацького регіону. Зборівська угода, яка, здавалось би, скріпіла Досягнення поставленої мети, з часом показала свою нежіттєздатність. Вона НЕ зняла суперечностей между Україною та Польщею, и боротьба спалахнула з новою силою. Вже у вересні 1650 р. король Ян Казимир во время таємної Бесіди з папськім нунцієм обговорював плани нового походу в Україну. Підтрімуючі Цю агресію, Римський Папа надіславши королю освячення меч и благословення на войну. У лютому 1650 р. польські війська вдерлися на Поділля и захопілі містечко Красне. Ця Подія стала початком нового раунду противостояние, вірішальнім моментом которого булу битва під Берестечком (червень тисячі шістсот п'ятьдесят один p.). У Битві 150-200-тисячний польському війську протистоять 100 тис. війська повстанців, до якіх прієдналіся 50 тис. татар. З Огляду на Цю статистику Цілком зрозуміло, у Пожалуйста катастрофічне становище поставили повстанців татари, Які, що не витримала артілерійського обстрілу, у вірішальній момент покинули поле бою. Коли ж Б. Хмельницький Зробив Спроба Зупинити відступаючіх, то сам опинивсь в татарському полоні, з которого візволівся лишь через Деяк годину и за викуп.
Поразка під Берестечком зводу нанівець автономію козацької держави.Відповідно до умов Укладення 18 вересня +1651 р. Білоцерківського договору козацький реєстр обмежувався до 20 тис. осіб, влада гетьмана пошірювалася лишь на Київське воєводство, Йому забороняліся Зовнішні отношения. Кроме того, шляхті Було дозволено повертатіся до своих маєтків.
За ціх обставинні Б. Хмельницький дедалі более розуміє, что вібітіся Власний зусилля з-під польського панування, маючі лишь ненадійного союзника - татар, які не вдастся. До того ж для більшості володарів європейськіх держав ВІН БУВ лишь бунтівнік, что ВІВ боротьбу проти законного свого господаря - польського короля. Тому Б. Хмельницький змушеній БУВ шукати надійну та міцну державу-покровителя. Найбільш реальними кандидатурами були Росія та Туреччина, но оскількі Москва зайнять вічікувальну позицию, гетьман Зробив ставку на Оттоманську Порту. Ще во второй половіні 1650 р. Було укладі догоду зі Стамбулом про Надання Українським купцям права вільно перетінаті Чорне море, торгуваті без мита в турецьких володіннях. Напрікінці року Оттоманська Порта формально прийнять Військо Запорозьке під свою протекцію. Спіраючісь на турецький підтрімку, у вересні 1650 р. гетьман направивши велосипеді козацьке військо до Молдавії, маючі на меті через шлюб его сина Тимоша з донькою Молдавська господаря Розанду вівіщіті свой рід до уровня князівського та укласті союз України з Молдавією. Проти для Б. Хмельницького Молдавська авантюра закінчілася Надзвичайно трагічно - 1653 р. гине его син Тиміш, Валахія та Трансільванія переходять на польський БІК, у Битві під Жванцем татари знову зраджують та укладають сепаратний мир з поляками. Ускладнення геополітічної ситуации в РЕГІОНІ, воєнні невдачі, формальна підтримка Оттоманської Порти підштовхнулі гетьмана до відмові від протурецької орієнтації та союзніцькіх отношений з Крим і визначили проросійській вектор зовнішньої політики Війська Запорозького.
Ще починаючі з 1648 p., Б. Хмельницький Неодноразово звертався до Москви з Проханов помочь в антіпольській борьбе. Даже загрожував війною, Якщо не буде Надано цієї допомоги. Проти Москва не Хотіла розріваті світу з Польщею и зайнять вічікувальну позицию. Та все ж бажання розшіріті сферу свого впліву, вікорістаті Україну як буфер проти Турции, залучіті українські Козацькі збройні формирование для відвоювання в Речі Посполитої втрачених Россией територій спріялі того, что російський цар после Деяк Ваганов «в имя Спасіння віри православної» погодівся взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийнять 1 жовтня 1653 р. Земському собор. Юридично цею акт оформлено во время Російсько-українських переговорів у січні-березні 1654 р. У Переяславі Було УЗГОДЖЕНО прінціпові засади майбутнього договору (антіпольській військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, Збереження основних прав и вольностей Війська Запорозького) и Здійснено усний акт присяги. Вже на цьом етапі вінікають конфліктні ситуации та розбіжності в підходах до новостворене союзу. Спочатку російські посли відмовіліся принести присягу за царя, оскількі відповідно до спеціфікі їхнього державного устрою самодержець своим підданім НЕ прісягає, а потім боярин Бутурлін, Який очолював російську делегацію, отказался дати письмовий гарантію Збереження прав и вольностей України после того, як договір наберіть ЧИННОСТІ. Оскількі усі переяславські решение були уснімі, шкірні Із сторон могла трактуваті їх довільно. На Цій підставі фахівці вважають, что події січня тисячу шістсот п'ятьдесят чотири р. в Переяславі малі, головні чином, ритуально-сімволічній характер.
У березні 1654 р. у Москві козацька Делегація передала на Розгляд росіянам проект договору Із 23 пунктів, спрямованостей на Збереження української автономії. После двотіжневіх переговорів Сторони дійшлі компромісу, Який увійшов у Історію під назв «Березневих статей». Согласно з ЦІМ документом Україна зберігала республіканську форму правления, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних отношений, цілковіту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Водночас ОКРЕМІ статті обмежувалі ее суверенітет: збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони; забороняліся діпломатічні зносини з Варшавою та Стамбулом (зауважімо, что за життя Б. Хмельницького конкретний Зміст «Березневих статей» козакам БУВ невідомий).
Серед історіків ще й досі НЕ вщухають Дискусії з приводу визначення історико-юридичної суті Переяславська-Московского договором. Ситуація ускладнюється тим, что автентичний, підпісаній сторонами документ не зберігся, до нас дійшлі лишь его копії. Спектр Тлумачення цієї догоди Надзвичайно широкий, но найпошіренішімі є п'ять підходів: «персональна унія» (незалежні держави, что ма ють Власні уряд, візнають владу одного монарха); «Васальна залежність» України від России; «Автономія» України у складі России; «Возз'єднання» українського та російського народів; «Військовий союз» между Україною та Россией.
Як бі НЕ оцінювався українсько-російський договір тисячі шістсот п'ятьдесят чотири p., Цілком очевидно, что Кожна Із сторон бачила в ньом Ефективний засіб для реализации Власний планів: Москва Хотіла частково залежність України превратить в цілковіту, спочатку обмежіті, а в перспектіві скасуваті українські автономні права та вольності ; Чигирин же прагнув, вікорістовуючі Россию як важіль, Нарешті вірваті українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудовувати Власний незалежну державу.
Укладення Переяславського-Московского договору кардинально змініло геополітічну сітуацію в РЕГІОНІ. У відповідь на інформацію, що з'явилася українсько-російського союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підпісують «Вічний договір» про взаємодопомогу. Вже в Жовтні цього ж року кримський хан в ультіматівній форме требует от гетьмана розріву догоди з царем. В течение кількох місяців Б. Хмельницький добівався від Москви обіцяної в договорі допомоги. Коли вона надійшла, час Було Вже втрачено. Внаслідок вторгнення польсько-татарських войск Брацлавщину Було спустошено (зруйновано 270 поселень, убито почти 10 тис. Немовлят, взято в неволю 200 тис. Осіб). Отже, и промосковського орієнтація НЕ зміцніла української державності. А на гетьмана чека ще один важкий удар у зовнішньополітічній сфере. Побоюючісь шведської Загрози, Навесні 1655 р. Москва и Варшава ПІШЛИ НА зближені. Следующего року Було укладі московсько-польське Вільненське перемир'я. Українських делегатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там и ставить питання про повернення України під владу короля. Укладення перемир'я Москви з Варшавою ставило хрест на Російсько-Українському військовому союзі й розв'язував гетьманові руки. Тепер зовнішньополітічній курс Б. Хмельницького БУВ спрямованостей на пом'якшення політічного тиску России; повернення західно-українських земель, что НЕ увійшлі до складу Війська Запорозького; убезпечення України від татарської Загрози; міжнародне Визнання своих дінастічності намірів - Приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя и забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі. Щоб здійсніті ЦІ задум, гетьман активно почав створюваті коаліцію в складі Швеции, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Волощини та Литви. Все чіткіше почав віявляті собі шведський вектор у Зовнішній політіці війська Запорозького. У червні тисяча шістсот п'ятьдесят сім р. до Чигирина прібуло Шведська посольство з підтвердженням готовності до комунальної БОРОТЬБИ проти Речі Посполитої. Проти трагічне Закінчення об'єднаного українсько-семигородський походу на Польщу внесло свои корективи у Хід подій. Звістка про поразка прізвела до того, что Б. Хмельницького розбили апоплексічній удар, и ВІН у вересні 1 657 р. помирає, так и не здійснівші своих задумів.
Отже, на Першому етапі Української национальной революції (лютий 1648 - серпень тисячі шістсот п'ятьдесят сім р.) Національно-візвольній борьбе були прітаманні Значне піднесення, порівняно високий рівень організованості, охоплення більшої части территории та більшості населення України, переплетіння з Селянське війною. Цей период характерізується ускладненням МІЖНАРОДНОГО становища українських земель. Еволюція поглядів Б. Хмельницького та его соратніків на процес державотворення визначавши дінаміку та різновекторність зовнішньополітічної Лінії Війська Запорозького. Спочатку Пошуки союзніків здійснюваліся в трикутнику: Польща - Туреччина - Росія, проти Незабаром после Укладення Вільненського перемир'я в зовнішньо-Політичній моделі Б. Хмельницького з'явився новий вектор - шведський.
Битва під Корсунем 15-16 травня 1648 - одна з дере великих перемог повсталіх у ході Візвольної Війни українського народу
После перемоги у Битві під жовто Водами військо Б.Хмельницького руйнувало проти головного польських войск, Які з-під Чигирина начали відступаті до Корсуня и тут окопалися. На всьому шляху продвижения Повстанська війська до него вливалися селяни и міщані. 13 травня військо форсувало р. Тясмин. Хмельницький такоже пославши загони, Які зніщілі човни та Поромів на переправах через Дніпро, Щоб не допустіті об'єднання М.Потоцького и Я.Вішневецького.
Польське військо 12 травня Зупини табором за Корсунем, під фільваркамі на лівому березі росі. Дізнавшись, что військо Хмельницького вже на підході, знервованій Потоцький віддав Корсунь на грабунок жовнірам и водночас наказав копати шанці з трьох боків табору (з четвертого боку его захищали старий вал, Який лишь немного поправили). Військо М.Потоцького Складанний з 5,5 тис. кінноті и 1.600 чол. піхоті при 30-40 гармат. Разом з обозного и слугами загальна Кількість людей у польському таборі становила понад 20 тис. чол.
Б.Хмельницький послав наперед полк Кривоноса та часть татар Із наказом - затріматі противника до підходу основних сил козацько-татарського війська. Увечері 14 травня загін Кривоноса діяв за Россю, в Тілу Потоцького. Під Стеблевом, за милю на Захід від Корсуня, козаки Кривоноса загатили ріку Рось, щоб полегшіті доступ до польського табору. На світанку 15 травня у район Корсуня підійшлі основні сили козаків и татар, начали переправлятіся через Рось и скупчуватіся в Корсуні. Військо Б.Хмельницького, Пожалуйста Вийшла у район Корсуня, мало понад 20 тис. козацької піхоті и не менше 20 тис. татарської кінноті; его артілерія мала 26 гармат. Потоцький наказав запалити фільварки. Вогонь Швидко перекинувся на місто, й Незабаром увесь Корсунь вігорів, за вінятком замку та церкви. Увесь день 15 травня пройшов у дрібніх Сутички невеликих загонів, розвідці та перестрілці.
Пізно Увечері 15 травня в наметі М.Потоцького відбулася військова рада. Серед польського командування НЕ Було одностайності. Польний гетьман Мартин Калиновський та інші досвідчені воїні раділі зміцніті табір и відбіватіся. Проти налякалася перебільшенімі чутками про чісельність татар більшість, і серед них М.Потоцькій, наполягалі на відступі. Врешті, ВРАХОВУЮЧИ Великі сили козаків и татар, Відсутність надії на допомогу, Відсутність корму для коней, Було вірішено на світанку следующего дня відступіті на Богуслав під захист табору з возів. Б.Хмельницького стали відомі намірі польського командування. ВІН решил ударити по ворогові на его марші й звертаючись для цього дуже вдале місце - гороховий Діброву - Глибока балку на лівому березі росі около с. Віграєва (8-10 верст від Корсуня), якові на шляху до Богуслава поляки Ніяк не могли обмінуті. Вночі туди Пішов Кривоніс Із піхотою й 10 гармат: Він перекопавши дорогу, а з боків Зробив шанці, де поставивши Гармата и Розмістив стрільців.
На світанку 16 (26) травня польське військо під захист табору з возів руйнувало з-під Корсуня по Богуславський шляху. Козаки и татари вільно пропустили ворожок табір, супроводжуючий его Із боків и позаду. Рухаючісь в условиях полного оточення, М.Потоцькій НЕ МАВ змогі Здійснювати контроль маршруту и організовувати розвідувальне та инженерное забезпечення продвижения свого війська. Кілька разів зчінялася перестрілка. Під прикриття чагарніків козакам удалось непомітно наблізітіся до польського табору, Відкрити вогонь и зніщіті часть запряжніх коней, від чого помітно зменшено Кількість возів рядів табору. Опівдні поляки, зізналася відчутніх Втрата, увійшлі в балку, густо заросла лісом и чагарника. Долаючі пагорби та яруги під постійнім обстрілом козаків и татар, смороду наблізіліся до пагорбів, между Якими проходила широка (около 3,5 км) и глибока балка. Польське військо, затиснута ліворуч заболочених Віграївкою, а праворуч кручами, натрапив на Перекоп и завали на шляху и змушене Було Зупинити. Схили балки БУВ таким урвисті, что во время Спроба обійті перешкоду вози переверталіся. Табір втративши порядок. Розгорнутим до бою артілерію не вдаватися, бо вози застряли в багні. Тіснота и висока динаміка бої не дозволили стати до бою кавалерійськім хоругви тілової части. Спереду и з боків по поляках вдарили з гармат и самопалів козаки Кривоноса, Які засілі в заздалегідь вікопаніх Шанцев. З Тілу спантеліченого ворога атакувалі козаки самого Хмельницького и татари Тугай-бея. За Чотири години польське військо Було Повністю розгромлене. Близько Другої-третьої години дня польська армія Припін своє Існування. Переважно більшість жовнірів погибли, других (понад 8,5 тис.) Взяли в полон (у тому чіслі Штоцького и Каліновськогр). Козаки захопілі обоз, 41 гармату. Більш як ЗО км переслідувала польських втікачів татарська кіннота. З Усього війська від полону й загібелі врятували только 1,5 тис. чол.
Внаслідок перемог під жовто Водами и Корсунем булу зніщена польська окупаційна армія, створи умови для широкого розгортання національно-візвольної БОРОТЬБИ українського народу.Незабаром Б.Хмельницький з усім військом, рухаючісь понад Россю, підійшов до Білої Церкви, яка булу крайнім містом старої козацької территории. Відсвяткувавші победу и укріпівші місто, ВІН відпустів полки на відпочинок, а сам переїхав до Чигирина.
Битва під жовто Водами
Битва під жовто водами (29 квітня - 16 травня 1648) - битва между військамі Речі Посполитої з одного боку и Українськими козацько-селянське військамі Богдана Хмельницького та его татарськими союзниками з іншого під жовто водами в ході національно-візвольної Війни 1648 - 1654 років.
На качана Візвольної Війни українського народу середини XVII ст. Богдан Хмельницький МАВ воєнно-стратегічну мету, что включала Такі основні напрямки:
1. ліквідуваті оперативно-стратегічну предпочтение польської армії у кавалерії Залучення до складу українського Повстанська війська татарської кінноті, постелили для цього союзніцьку догоду з кримського ханом;
2. отріматі воєнну допомогу від держав-сусідів, у Першу Черга від Турции та Кримського Ханства;
3. создать український артилерійський арсенал, систему розвідки;
4. Із зібранім військом війта Із Запорозької Січі на Наддніпрянщіну та Брацлавщину и при підтрімці населення ціх районів Розгорнутим воєнні Дії проти польської армії;
5. кінцевій пункт походу - Біла Церква, де, зупини, поставити польському урядові вимоги: Визнати козацтво провіднім станом Речі Посполитої через повернення Йому прав и вільностей та Надання прівілеїв, Збільшення козацького реєстру, а такоже гарантуваті захист православної церкви.
Коли начальники коронного війська, что стояло на Кіївщіні, между Корсунем и Черкасами, гетьмани Микола Потоцький и Мартін Калиновський дізналіся про повстанські задуми Богдана Хмельницького, то вірішілі зараз же, як только розпочнеться весна, йти на Запорожжя и там задушіті бунт у самому зародки, які не допускаючі, щоб ВІН перекинувся на всю Україну.
У квітні 1648 р. М.Потоцькій пославши на Приборкання повстанців часть реєстровіх козаків на байдаках Дніпром під проводом полковніків Кричевського, Вадовського й Гурський та Військових осавулів Іляша й Барабаша, а такоже відділ німецької піхоті (насправді навербованої з українців, но в обмундіруванні та Із зброєю німецького бланках). Смороду малі з'єднатіся біля Кодака з відділом, Який рушів 21 квітня «полем» під проводом гетьманового сина Стефана Потоцького. В цьом відділі булу решта реєстровців - около 2500 чоловік під проводом комісара Шемберга й около 1500 жовнірів Із кварцяного (королівського) війська. Це БУВ авангард, Слідом за Яким руйнувало через кілька днів з-під Корсуня й головне військо, в якому Було не более 11-12 тис. людей.
Перша битва Богдана Хмельницького відбулася на жовто Водах (правий берег Дніпра, на Південний Захід від сучасного Кременчука) 29 квітня - 16 травня 1648 р. 12-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднанімі козацько-татарськими 9-тисячний силами.
Козаки підійшлі під Самі польські шанці, підкопаліся, попідвозілі Гармата, порох, та начали напад. Альо поляки малі сільнішу артілерію й відбілі напад запорожців. Тоді розпочалася позіційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль польський табір, начали его обстрілюваті та періодічно йшлі на него приступом: «день и ночь боротьба з ними булу, и по кілька разів на день».
30 квітня 1648 р. штурм польського табору розпочався настане української піхоті при підтрімці татарської кінноті. Питома вага татарської кінноті у штурмі польського табору булу мінімальною, но перебування вокруг табору ее полків, готових до бою, стрімувало проведення контратак польської кавалерії проти наступаючої козацької піхоті. Альо поки що козацький штурм НЕ МАВ успіху. У поляків на вежах Було 10 гармат. Хмельницький МАВ на тій годину Всього 3 Гармата-фальконети малого калібру. Бойові Дії 30 квітня - 1 травня тисяча шістсот сорок вісім р. показали, что такою силою польський табір НЕ здобути.
8-9 травня татарська кіннота залиша Жовті Води и Пішла в район зосередження на Інгулець (Кривий Ріг) Інгульці, де хан Збирай усі сили для допомоги Богдану Хмельницькому.
Польський табір залишавсь в облозі козаків. Б. Хмельницький знав, что Дніпром проти него йдут НЕ Самі поляки, а реєстрові козаки, послані ними, тобто Такі Самі православно-руські люди, як и всі українці, лишь зобов'язані службою польському королеві. І запорозький вождь зважівся вплінуті на їхні почуття, аби відірваті їх від поляків. Поліш табір, Б. Хмельницький поспішів до правого берега Дніпра, до урочища Кам'яний Затон, куди ввечері 3 травня підійшлі й пристали до берега реєстрові козаки. С помощью таємних агентів Б. Хмельницький зумів пробудіті у реєстровіх козаків таку ненависть до поляків, что смороду, Ледь прийшовши до Кам'яного Затону, повстали проти поневолювачів українського народу, перебили своих начальніків Барабаша, Вадовського, Ілляша та других (полковнику Кричевський, як особістом одному Хмельницького, зберіглі життя и свободу), покидає їхні тела у Дніпро, і 4 травня об'єдналися з козаками, что стояли в таборі. До жовто Вод їх доставили на прохання Б. Хмельницького, кіньми Тугай-бея.
Вночі 15 травня польське військо вішікувалося для Здійснення маршу до урочища Княжі Байраки в условиях козацького оточення не "табором» з возів Рухом обороною, а в Інший похідно-бойовий порядок - так званого «старого польського шікування». Це шікування мало вигляд великого, порожнього Всередині кінного чотірікутніка, готового з кожного боку до негайної кавалерійської атаки. С. Потоцький просунувши на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.
Тут на світанку булу введено у бой Богданом Хмельницьким козацька піхота, яка застосувались проти рухомого польського табору Польова артілерію, маневруючі Гармата с помощью верхових коней. Втрата польського війська від цих атак були настолько Великі, что це віклікало занепокоєння у татар-союзніків, Які були зацікавлені захопіті якнайбільшу Кількість полонених.
Біля завчасно зроблений перекопу шляху польське військо Було зупинено Козацька піхотою. Жовтоводська битву у результате оточення та знищення противника піхотою и артілерією Богдана Хмельницького та кіннотою Тугай-Бея Було закінчено у першій половіні дня 16 травня тисяча шістсот сорок вісім р. у районі, обмеження селами (назви сучасні) Попельнасте, Громівка, Холодіївка, Григорівка Дніпропетровської області. Командний пункт Богдана Хмельницького на кінцевому етапі битви перебував у Княжих Байраках (біля села Григорівка).
Так завершилася перша Переможне битва Візвольної Війни, что мала величезне політичне и воєнне значення. Важлівім Надбання воєнного мистецтва Богдана Хмельницького у Битві на жовто Водах є! Застосування передового загону, сформованому з татарської кінноті, для зупинки ворога и прикриття головних сил козацької армії. Такоже характерною особлівістю битви стало! Застосування оперативного маневрування (з урахуванням продвижения войск) з метою создания вігідніх умів для розгром ворога, зокрема розгром его по частині, а такоже тактовного маневрування на полі бою, зокрема, вогнем артілерії.
|