Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Громадсько-культурна діяльність князя Костянтина-Василя Острозького





Скачати 152.27 Kb.
Дата конвертації 04.01.2020
Розмір 152.27 Kb.
Тип дипломна робота

Зміст

Вступ

1. Християнсько-державницький роль К.-В. Острозького

1.1 Толерантність и терпімість - закон життя дому князів Острозьких

1.2 Криза православної церкви на территории Польського королівства ХVІ ст.

1.3 Заснування братств - важлівій крок на шляху пробудження життя українського народу

1.4 Костянтин-Василь Острозький и церква

1.5 Діяльність князя у релігійному та культурно-національному жітті

2. Князь Костянтин-Василь Острозький - великий меценат и просвітнік

2.1 Острог ХVІ-ХVІІ ст. - перший в Україні науково-освітній центр

2.2 Слов'яно-греко-латинська академія - перший вищий навчальний заклад на теренах Східної Європи

2.2.1 Заснування и становлення академии

2.2.2 викладацький склад Острозької вищої школи та его Вплив на спудеїв

2.2.3 Роль представителей Острозького культурно-ідеологічного центру у формуванні нового типу духовності

2.2.4 Бібліотека Острозької Академії

2.3 Розвиток кнігодрукування в Острозі

2.3.1 Іван Федорович - основоположник кнігодрукування на землях України

2.3.2 Видання Острозької друкарні

2.3.3 "Острозька Біблія" і зростання национальной свідомості, Зміцнення позіцій рідної мови у змаганнях з латінізмом

2.3.4 "Острозька Біблія" - рукотворний пам'ятнікВ.-К. Острозькому

2.4Роль князя Костянтина Острозького в українській полемічній літературі Другої половини XVI - качана XVIIст.

2.5 Князь Костянтин-Василь - цементуюче початок Острозького культурно-освітнього центру

Висновки

Бібліографія

Додатки



Вступ

Актуальність теми візначається національно-культурним и духовним відродженням України в условиях незалежності, демократичними и гуманістічнімі процесами, Які відбуваються в суспільстві мі; конфесійнімі конфліктамі, проблемами создания єдиної української церкви. Водночас ще не до кінця усвідомленій сучасниками Вплив громадсько-культурної ДІЯЛЬНОСТІ князя Костянтина-Василя Острозького на частку и культуру українського народу.

Об'єктом дослідження є громадсько-культурна діяльність князя Костянтина-Василя Острозького.

Предметом - Християнсько-державницький роль Костянтина-Василя Острозького в условиях кризиса православної церкви на территории Польського королівства XVI ст., Меценатська та просвітницька діяльність князя, его роль в українській полемічній літературі Другої половини XVI - качана XVII ст.

Хронологічні рамки діпломної роботи - друга половина XVI - початок XVII ст. Межі обумовлюються рокамі життя и правления князя Костянтина-Василя Острозького.

Мета діпломної роботи Полягає в аналізі громадсько-культурної ДІЯЛЬНОСТІ найвізначнішого представника роду Острозьких та усвідомлення его впліву на частку и культуру українського народу. З Огляду на це, визначаються следующие завдання дослідження:

1. Проаналізуваті Християнсько-державницький роль Костянтина-Василя Острозького в условиях кризиса православної церкви на территории Польського королівства XVI ст.

2. Дослідіті меценатську и просвітніцьку діяльність найвідатнішої особини Острога.

3. З'ясувати роль князя Костянтина Острозького в українській полемічній літературі Другої половини XVI - качана XVII ст.

4. Показати діяльність Острозького культурно-освітнього центру та Вплив на него великого князя.

5. Візначіті Вплив особистості великого князя Острозького на частку и культуру українського народу.

Практична значімість діпломної роботи Полягає в інтеграції української історії в європейський контекст. Матеріали дослідження могут буті вікорістані у практічній ДІЯЛЬНОСТІ ічітелів, у розробці краєзнавчіх курсів та окремий тим для роботи в класах Із поглиблення Вивчення гуманітарних та суспільніх дисциплін.

Наукова новизна роботи Полягає у спробі Вивчення громадсько-культурної ДІЯЛЬНОСТІ князя Костянтина-Василя Острозького в дискурсі Європейського середньовіччя.

Стан Наукової розробки проблеми:

З-поміж відоміх високопосадовців осіб, хто чи не Уперше вдаючись до характеристики князя, БУВ Енріко Спаноккіо, секретар папського нунція у Варшаві Альберта Болоньєтті. У своєму Посланні ВІН доповідав Папі в Рим, что К.-В.Острозькій є найпомітнішою и Надзвичайно шанованою в Речі Посполітій особою, однак на заваді его сходження на Королівський престол стоит, что "він русин и вождь схизматиків".

Славили заслуги Острозького роду перед Вітчізною, відзначаючі особливо стійкість и доблесть князя Костянтина-Василя творці и діячі Острозького культурно-освітнього осередку Даміан Наливайко, Андрій Римша, Симон Пекалід, дяк Кіпріан. Відомій просвітітель Герасим Смотрицький порівнював Костянтина-Василя з римського імператором Константином Великим. Стійкім и непохитно у "вірі православне-християнської" Вважаю Костянтина-Василя московський цар Борис Годунов.

Паростки Хрестителя руської землі Великого князя Володимира називали Костянтина Острозького Іпатій Потій. Стійкість и відданість Русі-Україні Костянтина-Василя вражала одного Із найвітонченішіх європейськіх богословів та, зрештою, и діпломатів того часу Петра Скаргу ". А Віденське православне братство називається К.-В.Острозького прикладом и зразки для всіх других людей свого століття у своих знаменитих и благочестивих справах для и вчинках.

У ХVІІ ст. Інтерес до Острожчини загаль проявляли хіба что только польські хроністі и Мандрівники-місіонері, з-поміж них Шимон Окольській.

У полоні польської історичної думки перебувалі Острозькі І, самперед, Костянтин-Василь почти все ХVIII ст. и Першу підлогу. ХІХ ст.

З поділом Польщі и Утворення цілого ряду российских губерній на Правобережній Україні, Інтерес до Острозької спадщини почінають проявляті київські и московські досліднікі. Так, Із статтей "Острозька старина" в Журналі "Киянин" в 1840 р. Вперше Виступивши В.О.Домбровській, Який з православно-патріотичних позіцій назвавши Острозьких "стражами російської народності в Польському королівстві". З-поміж них найкремезнішою постаттю на Русі БУВ князь Костянтин-Василь - гроза татар и москалів, оплот православних и захисник давньої віри предків. "З аналогічніх позіцій оцінів внесок Острозьких Взагалі, и Костянтина-Василя зокрема, в історії України професор Київського університету Михайло Максимович .

Абсолютно в других Фарба и тонах постав К.-В.Острозькій у Працюю П.А.Куліша, Який обвинили князя в головному гріху - Люблінській унії.

Негативно оцінюючі роль українського панства в історичному розвитку українського народу, погляди П.Куліша розділів і Володимир Антонович. До таких думок та оцінок прієднався и Микола Костомаров.

Інша когорта історіків, что сповідувала, самперед, Християнсько-державніцькі цінності в історії, вбачалася в К.-В.Острозькому визначний фігуру свого часу. Благочестивий, доброчесності назіває князя Костянтина-Василя Аким Перлштейн, скромно и щедро -М.П.Біков, вельможею багатим, Хоробрів и знатні его іменує Д-Бантиш-Каменських, Стовпи західноруської церкви - Е. Четіркін и П.М.Батюшков, найбільшім землевласніком Речі Посполитої - В.О. Ключевській и М.Довнар Запольського.

Отже, в XIX ст. з'являється два абсолютно протілежні подивись на життя и діяльність К.-В.Острозького. Смороду матімуть місце и на поч. ХХст., В дореволюційній годину.

Більш пріскіпліво цікавіліся постаттю К.-В.Острозького І.Франко и особливо М.Грушевського. І.Я.Франко прийшов до висновка, что К.-В.Острозькій БУВ одним Із головного рушіїв національного життя Південної Русі во второй пол. ХVI ст.

Абсолютно протилежних поглядів в оцінках постаті К.-В.Острозького, солідарізуючісь з Пантелеймоном Кулішем, все своє життя прітрімувався Михайло Грушевський.

В українській Радянській історичній науке за Люблінську унію 1569 р. К.Острозького на Рівні з іншімі названо зрадником інтересів України, яка булу закабалити панською Польщею.

З негативними оцінкамі Дій К.-В.Острозького и особливо роли Люблінської унії Виступивши О.І.Барановіч. Дещо пізніше, но Досить співзвучно О.І.Барановічу. на адресу К.-В.Острозького вісловівся російський радянський історик І.М.Голеніщев-Кутузов. ВІН наголошував, что К.-В.Острозькій БУВ відданім до кінця своих днів польській короні, но у справах для віри знаходівся під Вплив росіяніна А. М.Курбського.

Загаль Досягнення Радянської історіографії в дослідженнях "Острозького періоду" були сістематізовані и акумульовані в багатотомній "Історії Української РСР" з Марксистська-ленінськіх позіцій. Партійно-офіційна оцінка Залишайся незмінною в Радянській історичній науке до качана 90-х років (В.О.Голобуцькій, Й.Греков, В.Королюк, І.Міллер и ін.)

В условиях державної незалежності України з'явилися досліднікі, что акцентувалі Рамус на вірішальній роли особини в історії і відповідно визначавши ее роль та значення. Так, львівський історик І.І.Міцько в підготовленій ним и віданій монографії, прісвяченій Острозькій слов'яно-греко-латінській академии, при розгляді ее головного Творця князя К.В.Острозького наголошує на то му, что Костянтин-Василь на перший план ставив свои Захоплення, за Якими окріваліся Захоплення его країни.

Принципова протілежної позіції у візначенні історічного значення и роли "Острозького епізоду" дотрімується Н.М.Яковенко. Унія 1569 р., На ее мнение, знаменувала початок нового етапу в історії українського народу. В контексті переосмислені роли Люблінської унії и особисто князя К.-В.Острозького в історії України прозвучали Доповіді О.І.Журка, О.Карбовського, В.В.Павлюка, О.В.Байдіча, І.Ворончук та ін. на Всеукраїнській Науковій історико-краєзнавчій конференции, что відбулася в ліпні 1997р. в м.Старокостянтінові.

І.І.Огієнко Вперше в узагальненій форме з православних позіцій звертається до ОЦІНКИ постаті К.-В.Острозького. Державніцькі РІСД в князя К.-В.Острозького відсутні. 1 в тій самій порі, - пише І.І.Огієнко, - всі українські магнати, взяті разом, чи не зроби Стільки для України, скільки Зробив сам князь К.В.Острозькій! ВІН міцно борони и обороняв Україну в найтяжчій годину ее життя, коли Папа, католики, єзуїти взялися разом зніщіті Україну, як окрему націю. Ось у чому вікова заслуга князя К.-В.Острозького. Це ВІН врятував Україну як націю ".

В І.І.Огієнка Костянтин-Василь Острозький постає только як образ благочестивий и доброчесності, духовний наставник и провідник України, опора ее патріотичних сил, з якіх Вийшла П.Могила и Б.Хмельницький.

З думками и оцінкамі І.І.Огієнка постаті К.В.Острозького перегукується дослідження и І.Власовського.

Отож, як бачим, різноліка тенденційність в осмісленні и розумінні історічності постаті Костянтина-Василя Острозького та его епохи, что відображалася и має місце на шпальтах праць вітчізняніх и зарубіжніх науковців, ясності в проблему не внесла. Дефіціт поміркованості и зваженості в діалектічному осмісленні долі К.-В.Острозького історічною думкою до певної Міри спрічіненій обмеженістю джерельної бази и традіційнімі підходамі до роли особини зокрема, и розуміння т. Зв. Литовсько-польської доби в некогда України, Взагалі. Саме цімі при-чинами обумовлена ​​Відсутність у вітчізняній и Європейській історіографії спеціальніх СУЧАСНИХ наукових досліджень, Які були б прісвячені проблемам Острозького роду та его роли в історії України и Європи.

Зважено на вклад ціліх поколінь науковців в їх підходах до визначення роли князя К.-В.Острозького в історії, Вважаємо, что настав Нарешті годину Твереза ​​очима поглянуті на нейтрально-європейський простір і Час, багатоманітність подій и явіщ которого булу спричинили великою мірою з'явився на Арені такой постаті, як К.В.Острозькій - фігурі, якові необходимо досліджуваті та усвідомлюваті на шірокій І, основне, принципова новій джерельній базі (в Першу Черга, особістій ​​кореспонденції) и розглядаті ее на європейському багатонаціональному фоні тодішньог життя, твердо дотрімуючісь при цьом хронологічної канви. За таких умов перед нами постає героїчна, світла и водночас трагічна епоха в історії Нашої Вітчизни, яка акумулювала себе в непростій долі, что Віпа на життя князя К.В.Острозького.


Методологічною основою дослідження є принципи історізму, компаративного АНАЛІЗУ культурно-освітніх процесів та Суспільно-політічніх явіщ.


1. Християнсько-державницький роль К.-В. Острозького

1.1 Толерантність и терпімість - закон життя дому князів Острозьких

Ні у кого з дослідніків НЕ вінікає сумніву у тому, что Останній найвідатнішій представник князівського роду Острозьких, Василь-Костянтин, усвідомлював себе русином-українцем, даже перебуваючих у силовому полі польської освіти та культури. І хоча, як свідчать Родинні листи, в побуті послуговувався польською мовою, це НЕ віклікало у него нігілізму в ставленні до культури власного народу. Навчаюся й свого не цурайтесь ... Між іншім, князь добре володів латинську и грецький мовами, и дітей цьом навчав. Суперечлівість Сильної натури, відшліфована багатством жіттєвіх, в тому чіслі історічніх колізій, Вплив его різношерстого оточення І, безперечно, виховання керували поведінкою и діямі князя. Залішаючісь у вірі батьків, ВІН прихильно ставівся до єзуїтів, протестантів чи представителей других конфесій, спілкувався з ними, дозволяючі даже СЕЛІТА у своих володіннях. Над усе Василь-Костянтин Острозький цінував мудру мнение. Толерантність и терпімість були законом життя дому князів Острозьких. Его старша дочка Катерина Вийшла заміж за протестанта Криштофа Радзівіла, молодша Єлизавета - за аріаніна Яна Кишку. Дружини Синів Януша та Олександра були католичка-полячками.

Для церковних історіків подібна поведінка можновладців відавалася незрозумілою. І клерикал-ортодокси в кращомувіпадку намагають сделать вигляд, Ніби НЕ помічають цього.

Московський вігнанець, Який втік из России от немілосердної руки царя Івана Грозного, Андрій Курбській, дорікав князеві, что тієї має справи з єретіком мотовилі. "Добродію мій вельми любий, - звертався ВІН до Острозького магната, - по що ти надіславши мені книгу, написання ворогом Христа, помічником антихриста и вірнім слугою его? З ким ти дружішся, з ким прістаєш, кого на поміч пріклікуєш! .. Прийми від мене, слуги свого вірного, ласкаво раду: перестань дружити з тимі супостатами прелукавімі и злими. Ніхто НЕ может буті другом царя, як має приязнь з его ворогами и держить їх, як за пазухою змія; Тричі молю тебе, перестань так поступат, будь подібним праотцям своим у ревності благочестя [26, с. 303] ".

Погляд А.Курбського - такоже точка зору ортодокса, провідника ідеології православ'я, суть поглядів которого - повне Збереження існуючого стану. Доброзичлива Ставлення Василя-Костянтина до єзуїтів та католицтва чи протестантизму в цілому - спроба підняті русский церкву, а ширше, и всю Україну на рівень тодішньої Європи. В зусилля єзуїтів ВІН передусім вбачає ті позитивне, что смороду приносять, а самє - освіту. Треба віддаті належно Ченцов цього ордену: поставивши за мету будь-що латінізуваті и денаціоналізуваті Україну, а Польщу превратить в опору католицизму, Який відділяв бі християнський світ від "дікунів-рутенів", смороду звертаючись Зручний для цього момент: православна церква, спроможна Врятувати Україну від полонізації, переживала глибокий кризу. Вона значний надходить католицькій своєю освіченістю, віглядаючі культурно зубожілою. До того ж голодні и зневажене руське духівніцтво втрачало авторитет в Народі, відмірала традиційна віборність его громадою, ее замініло "надавання духовних хлібів".

Часто-густо посади єпіскопів та архімандрітів посідалі люди, что НЕ малі духовного сану, нерідко нехтуючі традіційнім церковних висвячення. Аморальна поведінка більшості владик, грубі нехтування церковними канонами та архієрейськімі традіціямі виготовляють до того, что в очах простого люду церква втрачала моральний авторитет. А деградація церковного життя згубну позначали на національному та культурному жітті України. Таким чином, не в лукавстві єзуїтів, а в "страшних внутрішніх ранах", что руйнувалі організм и робілі його "Лехко здобіччю для кожного ее ворога", булу Справжня причина усіх негараздів [11, с. 5]. Неуцтво або, як тоді казали, "велике грубіянство и недбалость" нижчих духовенства, занепад монастирів и цілковіте забуття давно руського анахоретізму, аморальне життя ієрархів, грубий "переступ ними канонів и переказів церковних", абсолютне нехтування своими Пастирське обов'язками привели Православної Церкви на край прірві. Львівські братчики писали патріархові Константинопольського, что много хто, споглядаючі це, "збентежені непевністю: чи не настає час смерті [11, с. 6]".

Князь бачіть Цю соціальну трагедію, пережіває и розуміє: далі продовжуватісь так не может. Альо ВІН швідше далекоглядній політик, чем ортодоксальний захисник православ'я. Василь-Костянтин Острозький уважний пріглядається до католицизму, Який тоді активно шірівся на Схід. Его вражала мобільність та гнучкість цієї релігії. Правда, в одному з листів до Онука Радзівіла ВІН даже радів ходити на збори кальвіністів, а не до костелу. Будучи радше "ідеалістом" у релігії, вельможа Однако шанувать Практичність протестантів, віддаючі Їм належно за ті, что малі Власні школи и друкарні, освіченіх пасторів. На жаль, цього НЕ МІГ ВІН Побачити у православ'ї. Правила и устави Нашої церкви, - бідкався князь, - зневажають чужоземці. Немає вчителів, немає проповідніків слова Божого, "часто відступніцтво від віри; доводитися Сказати з пророком: хто дасть воду Голові моїй и джерело очам моїм [11, с. 6]".

Спостерігаючі життя православної церкви, ее консерватизм до Усього нового (а у володіннях князя налічувалось понад 600 православних церков), ВІН гірко констатує, что "люде Нашої релігії» не только НЕ боронять церкви й "віри своєї старожітої, но й Самі насміхаються над нею та до ріжніх сект утікають [11, с. 6] ". Все спростувала и впало "зі всих боків скорботу, сітованіє і б так, - сумує з цього приводу Василь-Костянтин Острозький, - і якщо її дав й почувать не будемо, Богь в сть, што зй нами за конец' будет!". І князь, безперечно, шукав причини цього лиха.

Настійні умовляння Андрія Курбського, пастірські и богословські повчання Дем'яна Наливайка та Емануїла Мосхупула спонукалі Василя-Костянтина пільніше прідівітіся до проблем православ'я. Однако підтримка князем церкви, розуміння ее проблем малі Інший характер, чем ті, до чого призвал Курбській. Коли князь-емігрант намагався Зберегти віру в первісному виде, замкнутість, як таку, что НЕ реагує на Зовнішні Зміни, систему, его приятель Василь-Костянтин, захіщаючі православ'я, прагнем піднесті его на вищий щабель. ВІН обороняє православ'я, образно Кажучи, піднімаючісь, а не опускаючісь до него, бажаючих православній церкві своєрідного аджорнаменто.

У відповідь Василь-Костянтин посілає Андрію Курбському книгу єзуїта П.Скаргі "Про єдину церкву". Це зайвий раз переконує: так, князь думає про майбутнє церкви, про майбутнє віри, про создания єдиної християнської релігії. ВІН готов пріслухатісь до свого опонента Петра Скарги, зрозуміті его. Отже, князь береться за велику складаний и благородно дело, котра, до речі, чи не розв'язала й до сегодня. Та марні зусилля. А.Курбській Повертає книгу П.Скаргі з докоро, як и относительно твору Мотовила. У свою черга, надсілає "Бесіду Івана Золотоустого про Віру, Надію и Любов", у власному перекладі з латінської мови. І дуже розгнівався на Василя-Костянтина, коли тій давши Прочитати ее якомусь полякові, називається його "невченіє варваром, что Шановні собі мудрецем".

Один з листів князя, Який сподобався, Острозький радить Перекласти польською мовою, но Курбській пропозіцію відкідає. "Коли б Чима вчених зібралось, - пише ВІН, - щось не зможуть смороду буквально Перекласти граматичні тонкості слов'янського язика на їх польську варварію. Чи не только з мовою слов'янською або грецький не справляється, но даже з їх улюблений латинський [26, с. 304] ". У ціх словах явно вираженій Ставлення ортодокса до тих, хто НЕ погоджується з его точкою зору.

Его нетерпімість и безапеляційність булу аналогічною и у відношенні до змісту та форми освіти, якові Василь-Костянтин Острозький вважаю спасінням в темноті суцільного неуцтва. Серед тодішніх українських панів вважаю модним посілаті своих дітей на навчання до єзуїтськіх шкіл. Пояснювалося це, в Першу Черга, Досить високим в них на тій годину рівнем викладання та виховання. Альо князь Курбській НЕ бачив ніякої корісті від науки єзуїтів. Много родічів, - скаржівся ВІН княгині Чарторійській, - родів княжих, шляхетських и чесних городян віддалі дітей своих на науку, "та єзуїти Нічого їх НЕ навч, а только користуючися їх молодістю, відвернулі від правої віри [26, с. 304]".

Без сумніву, побоювання А. Курбського относительно навернення юнаків-русинів у католицизм НЕ Було позбавлене СЕНС. Аджея Афанасьєвська академія у Риме, католицькі Колегії и школи в Ярославі, Вінниці, Новгород-Сіверському, Перемишлі, барі, Фастові, Луцьку та других містах переслідувалі далекосяжну ціль - окатоличений и денаціоналізацію українців. Підтвердження ціх намірів знаходімо, зокрема, у буллі від 4 лютого 1582 року, в Якій глава римської курії писав: "Папа остерігає всі ЦІ Семінарії з метою пропаганди католицької віри среди єретиків и схізматів, Які, Звичайно, наші школи не відвідують, за вінятком тихий віпадків, коли смороду керуються Чинник матеріального плану, а тому відбір учнів ... нужно робити з цього єретічного середовища [60, с. 6] ".

І незважаючі на ті, Що А.Курбській МАВ Певний Вплив на него, Василь-Костянтин Острозький не розділяв поглядів ортодокса и не ставши на его позицию. Вірно це чи ні, но именно Завдяк цьом й остался у Нашій вітчізняній історії не просто однією з фігур можновладців у Довгому пантеоні власти, а передусім далекогляднім и мудрим політіком, Який дивився ширше и діяв масштабніше.

1.2 Криза православної церкви на территории Польського королівства ХVІ ст.

Князя не могло не бентежіті, что православна церква на территории польського королівства в XVI ст. переживала глибокий кризу. Головне джерело и корінь цього лиха лежали в негаразди церковної верхівкі та в Крайній деморалізації більшості ее представителей. Вищі Духовні особи - віхідці Із знатної шляхетських родин, отримувалася місця, що не проходячи Чернечого сану, Завдяк батьківщину зв'язкам або просто купуючі їх. Архієреї та архімандріті керували церковними володіннямі з усіма прівілеямі світськіх панів. Смороду утрімувалі на службі військові загони на випадок суперечок Із Сусідами, дозволяли Собі напади на них та вели життя, Пожалуйста зовсім НЕ лічіло духовним особам.

І це Було властівім НЕ только Київській мітрополії и для православ'я загаль. Подібний стан речей спостерігався на тій годину в усіх церквах: і православній, и католицькій, и уніатській. І Не дивно: для середньовіччя характерне поєднання протилежних характеристик та Дій. Як на Западе, так и на Сході церковні посади превратились на предмет купівлі-продажу. Один Із сучасніків князя Острозького писав: "Правила св. Отців НЕ дозволяють посвячуваті священиками молодших тридцяти літ від роду, а в нас іноді допускаються п'ятнадцятілітнього. ВІН после складів читати НЕ вміє, а его посілають проповідуваті слово Боже: Він Своїм будинком не керований , а Йому доручають церковний порядок [26, с. 307] ". Йдет тут про церковні порядки у Західній Европе, но подібне мало місце и на українських землях. Треба пам'ятати, что церква булу одним з найбагатшіх феодалів, и порядки, Які діялі у феодальному суспільстві, не могли омінуті ее. Тому, ймовірно, звинувачений православ'я в усіх гріхах з боку ее релігійніх крітіків - це швідше результат політічніх баталій та полемічні випада.

Доводиться такоже констатуваті, что Розкішне життя ієрархів супроводжували нещадно гнобленія підданіх у церковних володіннях. "Ві, - говорів афонській чернець Українським архієреям, - відбіраєте у бідних селян волі и коні, відіраєте у них грошеві данини, мучите, млоїте роботів, дах Із них ссете". У тій же година нижчих православне духовенство перебувало у Крайній бідності. Зубожілі монастирі перетворювалісь на хуторі, владики заводили в них псарні для ловів, а ченці наглядалі за ними. Пріходські священики зазнаватися утісків як від духовних владик, так и от світської влади. Пан зазвічай сам призначає у власному селі такого священика, Який БУВ Йому до вподоби. І цею священик нічім НЕ відрізнявся від холопа. Український священик у більшості життя без относительно виховання БУВ мужиком: чи не вмів собі поводіті, як слід, чи не Було про что з ним поговоріті. Сан духовний у цею годину дійшов до такой зневагі, что чесному чоловікові Було соромно до него вступаті. Годі Було з'ясовувати, як відзначають Сучасники, де Частіше Бували деякі священики: у церкві чи в корчмі.

Даючі характеристику тодішнім православним Владик, дослідник цього ПЕРІОДУ из жизни православної церкви український історик Орест Левицький підкреслював, что більшість з них булу байдужим до релігії, например, луцький єпископ Кирило Терлецький."Про котрого Сучасники іронічно казали, что їх зовсім НЕ подивувала бі, Якби цей владика даже потурчівся". У других, мало освіченіх, чуття віри Було не более як ​​навички до православного обряду. Були й "Досить освічені теольогічно", но у них, писав О.Левіцькій, що не було "теплоти віри, и ноні були дуже захаращені думками, незгіднімі з чистим православієм". Такий, на его мнение, "Найбільший вчений з тодішніх архієреїв Іпатій Потій, что змолоду БУВ у різніх протестантський сектах и ​​тому знов Навернувши на православ'я та Ніколи НЕ Годива з его Соборності принципом и все гаряче борони католицьку ідею церковного одновладцтва ..." 12.

При такому стані духовенства панівна верств русинів поволі відходіть від православ'я. Вищі ешелону Суспільства почінають соромітісь своєї належності до православної церкви. Переймаючі звичаї, одяг, побут, мову, на кінець XVI ст. західноукраїнська арістократія Почаїв слабнуть у стремлінні своєму підтрімуваті руську віру и народність. Осередок ее ДІЯЛЬНОСТІ БУВ Вже нема на Русі, а в Короні польській, при дворі, в сенаті. Руська шляхта Складанний Частка арістократії польської и намагались прірівнятіся до загалу. "Інтереси руські для неї були, - підкреслював російський історик М.Соловйов, - інтересами провінційнімі, и тому вона скоро охолола до них, як до нижчих за неї ...".

Обумовлювалась це, безперечно, й тім ставлені польської церкви до "схизматиків", Пожалуйста мало місце. Ее НЕ цікавіло, за великим Рахунка, якесь об'єднання церков. Вона вбачалася своим Основним завдання навернення православних до католицизму. Ця тенденція виявило зокрема в тому, что польське духовенство настійно наполягало на доконечній потребі перехрещування православних, Які переходили в католицизм, успадкувавші це домагання від часів Ягайла й Вітовта. У польських католицьких творах и документах православні храми називається "синагогами", а православні протиставляє християнам.

Спріяла "міграції" під владу поляків й економічна політика, якові проводили в польському королівстві, а самє: Шляхи Надання прівілеїв противникам православ'я. Католики усіма силами підтрімувалі Такі настрої. Єзуїт Скарга, глузуючі з богословської мови православної церкви, писав: "Що се за язик? Ним ніде НЕ вікладають ні філософії, ні богослов'я, ні логіки; в ТІМ язіці НЕ может буті ані граматики, ні риторики! Самі українські попи не в сілі об'ясніті, что такого смороду читають в церкві, и пріневолені допітуватісь об'яснення по-Польсько. з того язика - тілько невіжа й блуканіна [26, с. 308] ".

Підстави для подібніх глузувань, безперечно, були. Бо служба в православній церкві велася церковнослов'янською мовою, незрозумілою для вірніх. Вона стала непереборнім бар'єром между віруючімі та церквою. Альо ті ж самє Було и в католіцізмі. І одним з НАСЛІДКІВ его стало Поширення протестантизму.

Католицизм, Фактично порід протестантизм своим консерватизмом, нереагуванням на Зміни в суспільстві, ще на качана XVI ст. Зробив необхідні Висновки. Католицька церква тепер демонструвала явно дінамічнішій характер розвитку, чем православ'я. Легко реагувала на Зміни в суспільстві та прістосовувалась до них.

Ситуація в православній церкві XVI ст. виявило драматічнішою. Зупинити ее занепад могла только якась зовнішня сила. Сила світська. Такою в історії української культури стали братства та діяльність князя Василя-Костянтина Острозького.

1.3 Заснування братств - важлівій крок на шляху пробудження життя українського народу

Заснування братств - важлівій крок на шляху пробудження духовного життя українського народу. Найбільш відоме среди них Львівське, Заснований з благословення Царгородськоко патріарха Єремії во время відвідін Русі в 1586 году. Его головного метою стало виховання сиріт, догляд за убогими, допомога во время голоду та інше. Фундатори братства Збирай Грошові внески по Шість грошів у Скарбниця. При братстві завели друкарню, школу, лікарню. Це булу одна Із форм консолідації широких верств населення у борьбе за соціальні и національні права, за Збереження национальной самосвідомості, основ моралі, етики, духовного багатства.

Патріарх, закладаючі братство, наділів его правом наглядаті, як Духовні та світські особи віконують свои обов'язки. Такий стан речей оказался абсолютно непрійнятнім для духовенства. На Западе теж подібного НЕ Було. Там світські особи повінні сліпо віріті духовним наукам и трактуваті їх можна Було только під проводом духовних осіб. Чи не дивно, что Вищі ієрархі православної церкві не спрійнялі Заснування братств, а львівський владика Гедеон Із самого качана вступивши з ним у напружені стосунки.

Незважаючі на це, патріарх Єремія, проїжджаючі через Південну Русь у 1589 году, підтвердів та ще більш розшірів права Львівського братства: позбавів его залежності від місцевого владики, не дозволено Відкриття других шкіл, кроме школи в братстві, залиша братству право Нагляду за єпіскопськім судом. Кроме того, патріарх Вигнан київського митрополита Онисифора Дівочку за двоєжонство та висвяті вместо него Михайла Рогозу. У Луцьку патріарх призначила Екзархо єпіскопа Кирила Терлецького. Між іншім, Із двома останнімі призначення патріарх явно прогадав. І Рогоза, и Терлецький Згідно стали активними ініціаторамі и провіднікамі Ідеї унії.

Чи не тішіло українське духовенство й ті, что, перебуваючих під турецьким властью, патріарх Постійно Вимагаю Фінансової допомоги, якові Збирай на українських землях. Листи Із Царгорода наповнені постійнімі Проханов и Вимогами. Православне духовенство стогнали під тягара ціх вимог. "Ми Такі вівці, - скаржилася українські священики, - Котре тілько доять и стрижуть, а не кормлять".

Через рік после від'їзду патріарха митрополит скликав у Бересті синод. Архієреї нарікалі на патріарха и братства, особливо на Львівське, Пожалуйста после 1593 року перебувало під его безпосереднім керівніцтвом. "Як, - обурюваліся архієреї, - Яким-небудь сходінам пекарів, купців, сідлярів, кушнірів, неуків, что Нічого НЕ розуміють з Богословська діл, дають право переглядаті суд церквою установлених влади и укладаті присуд про діла церкви Божої [26, с. 309 ] ". І дійшлі висновка: краще підкорітісь папі, чем Царгородському патріарху.

Братства відігралі важліву роль у розвитку української культури. Справді, можна погодитись, что БРАТСЬКИЙ рух являв собою Певний крок уперед. Виникнення братств - своєрідна Реакція на цехів устрій тогочасного Суспільства, спроба захістіті свои Захоплення. Братства спріялі духовному розвитку, монополізувавші певні сфери культурного життя Суспільства (кнігодрукування, школи ТОЩО).

Діяльність же Василя-Костянтина Острозького у релігійному та культурно-національному жітті Виглядає зовсім по-ІНШОМУ. Закладаючі друкарню в Острозі та Дермані, князь НЕ керувався матеріальнімі вигоди. Гуртуючись вокруг себе видатних вчених та сучасніків-інтелігентів, ВІН створює в Острозі культурний центр, Який Дійсно відіграв фундаментальну роль у становленні української культури та национальной самосвідомості. Князь Палко прагнем надіхнуті православ'я Шляхом освітньої ДІЯЛЬНОСТІ. Василь-Костянтин віношує плани создания вселенської християнської церкви.

1.4 Костянтин-Василь Острозький и церква

У 1593 году Володимирська єпіскопом звертаючись Іпатія Потія - людину світську, Берестейського каштеляна. Князь Василь-Костянтин підтрімував Цю кандидатуру, оскількі Потій вважався его родичем. Польський король не заперечував, зважаючі Якраз на Цю обставинних и сподіваючісь у такий способ уласкавіті могутнього українського вельможу.

Князь Острозький покладали Великі надії на Потія, ділячісь з ним своими задум и конкретним проектом относительно унії. Острозький, ще на качана 80-их рр. XVI ст., Обговоривши можлівість унії з папськімі дипломатами, в червні +1593 р. Віслав Потію своє бачення можлівої унійної догоди. Согласно з нею Київська Митрополія мала домовлятися зі східними патріархамі та московсько й Молдавська церквами про спільну участь в порозумінні з Латинська Церквою. Йшлось про порозуміння, Пожалуйста б НЕ порушувало обрядових традіцій християнського Сходу и Пожалуйста забезпечувало б права и Гідність, Рівні з Римо-Католицька Церква. Тобто князь вважаю альянс можливий лишь тоді, коли до него прієднаються інші церкви. На его Переконаний, унія мала стати такою Злуки церков, яка б привела до создания вселенської християнської церкви (НЕ віключено, что патріархом такой церкви Василь-Костянтин Мислі самого себе). Тонко вловівші ЦІ Порив князя, римська курія не припиняла вести з ним активні переговори. У Ватікані добро зрозумілі, хто є господарем Русі. Варшавський нунцій Балоньєтті в одному Із своих листів писав, что старий князь виявило таку добру приверженность до цієї справи, что даже публічно заявивши: "Якщо патріарх (Константинопольського) НЕ прийде до згоден з Апостольський престолом, то ВІН и без него сам прийде до Згода" .

Василь-Костянтин настолько вірів у реальність унійніх порівань, что даже радів Володимирському єпіскопові Потію поїхаті у Цій делу до Москви. Метою унії князь вважаю Заснування шкіл, освіту проповідніків и Взагалі Поширення знань. Отже, Укладення унії, з его точки зору, мало передусім носить Загальний просвітницький характер.

Безумовно, у підході князя до розуміння унії проявівся Вплив протестантизму. Спостерігаючі за цією церквою, ВІН, очевидно, дійшов висновка: Належить много чего Изменить в церковних обрядах православної церкви, в ее управлінні. Усунуті, як ВІН казав, Людські Видумка. Потій на це відповів так: "Східна церква віповняє свои обряди правильно: нема нам что посуджуваті ні гуде: у Москву ж я не поїду: з таким дорученням там під батіг потрапиш. Лучче ви, яко перший чоловік Нашої віри, зверніться до свого короля [ 26, с. 309] ". Єпископ добро розумів консерватизм православної церкви и не наважувався різікуваті. Із середини тисячу п'ятсот дев'яносто три р. течение Наступний двох років українсько-Білоруські єпископи, поодінці й спільно, опрацьовувалі плани унії та ознайомлювалі з ними ієрархів римської церкви и представителей ЦИВІЛЬНОЇ власти Речі Посполитої. Владики готувалі кілька декларацій про унію, Які набирали дедалі обшірнішої форми; смороду практично віключілі від переговорів з католицькою стороною українсько-білоруськіх магнатів, в тому чіслі Василя-Костянтина Острозького. Судячі з направлений реформ, Які пропонуваліся, и текстів унійніх декларацій, ієрархі Хотіли війта НЕ лишь з-під юрісдікції Царгородського патріарха, а й з-під сильних вплівів світськіх Кіл. Чи не рахувать єпископи и з пропозіціямі князя. І коли Острозький зрозумів це, ВІН круто змінів свою точку зору относительно Ідеї єднання з Римом. Ніякі вмовляння и переговори з ним успіхом НЕ увінчаліся. Іпатій Потій усвідомлював негатівні Наслідки цього противостояние, всіляко намагався переконаті князя в правільності шляху ієрархів - одного разу даже на колінах, - Острозький остался непохитно противником унії. Це не могло не вплінуті на ее сприйняттів шляхтою, міщанамі и чернецтвом.

Чи не зумівші схіліті В.-К.Острозького до унії в редакции відоміх "Артікулів", православні владики в 1595 году споряділі посольство до Риму, де присягнули папі на Вірність. Однако це БУВ акт "послуху", а не єдності, відмова від юрісдікції патріархові та підпорядкування у всьому власти Ватикану. На честь цієї події понтіфік даже вікарбував пам'ятну медаль Із збережений власної персони, яка благословляє "руських послів", и написом латиною "Рутеніс рецептіс". Рим, таким чином, досяг своєї мети, а Потій и Терлецький - задоволені збереженням православного обряду в результате здійсненої інкорпорації. Правдоподібно, мова тут Йшла не про якесь політичне ліцемірство чи зумісну лінію у стосунках з православними; Певного мірою це апріорна наставити католицької релігійної ментальності и культури.

Князь слушно вбачалася у діях Іпатія Потія ошуканство и назвавши Володимирська єпіскопа зрадником, чи не гіднім високого стану. 24 червня тисяча п'ятсот дев'яносто п'ять року Василь-Костянтин написавши та розіслав послання до всіх православних обівателів Польщі и Литви, в якому підносів Православної віру и сповіщав, что Головні ее провідники є пастирем уявних. Митрополит та єпископи, за его словами, стали Вовк, відступілі від східної церкви, "Притула до західніх" і замисли відірваті від віри всех благочестивих. "Багато з обівателів тутешніх краю держави его мілості мого короля, слухняно святій східній церкві, -писав князь, - вважають мене передовим чоловіком в православ'ї, хоч я сам поважаю собі не більшім, як рівнім между іншімі относительно правовірності; з тої причини боюся , щоб я не став вінуватім перед Богом и вами; тому завіщаю вам про се, про что запевне дізнався я, бажаючих разом з вами единогласно дива проти супостатів, Щоби з Божої помочи при вашій дбалості ті, что приготували на нас сіті, Самі в ті сіті потрапили. Що может буті соромніше и безправніше, коли ш сть або сім злодіїв відпало від своих пастірів, котрі їх настанови; а вважають нас безсловеснім товаром, Важа самовільно відріваті нас від правди и вводіті нас в Загибель з собою? [26, с. 310] ".

Коли віходити з тези, что у справах для церкви Василь-Костянтин Діє скоріше як політик, становится зрозумілім: Він образівся на Іпатія Потія, бо впевнівся, что его просто ошукать.Відтак князь звертається до короля з Проханов склікаті собор, на якому були б прісутнімі як Духовні, так и світські представник для Обговорення питання унії. Монарх спробував умовіті В.-К.Острозького прістаті до неї. Особливо наголошуючі на тому, что грецька церква перебуває під властью такого патріарха, Який утрімується волею невірніх магометан.

Согласно з Римського-католицькими канонами церковні справи ма ють вірішуваті особини Духовні. Але, добіваючісь Дозволу короля на собор, Василь-Костянтин спробував організуваті Спільний з протестантами демарш проти католиків. ВІН писав у зверненні-Заклик: "Всі, что прізнають Отця и Сина й св. Духа, люди одної віри; як би в людей Було более терпімості между собою, як би люди з шаною гляділі, як їх брати славлять Бога каждий после свого сумління , то менше Було б сект и наук на світі. Ми повінні злучітіся зі усіма, хто только віддаляється від латінської віри й спріяє Нашій долі: всі християнські ісповідання повінні боронити проти "папежніків". ЙОГО Королівська Милість НЕ схоче допустіті нападу на нас, тому что в нас самих может явитися двадцять, а бодай п'ятнадцять тисяч кричу них людей, а панове папежнікі могут взяти верх над нами хіба числом тих кухарок, Котре Ксьондз тримати у собі вместо жінок [28, с. 235].

Король Сігізмунд, ознайомитись з ЦІМ посланням, вислови Василю-Костянтин догани за грубі випада, особливо за НАТЯК про "ксьондзівськіх кухарок". Разом з тим монарх забувай: Він має впоратися не з пробачимо шляхтичем! Погрозити віставіті Тисячі озброєніх людей Щось та могла значіті, Аджея в стране панували дух анархії. Свавільні магнати, зосередівші в своих руках величезне силу, ні з ким НЕ рахувать, що не зважалі на решение суду, а Самі розправляліся Із суперниками. Наїзді на володіння сусідів вважаю звичайна явіщем. І на погрозив такой людини, як Василь-Костянтин Острозький, король змушеній БУВ зважаті.

Тім годиною рух проти унії в Україні шириться. У Віденському братстві Вихід "Книга Кирила об'єк Антихрист", написана Стефаном Зізанієм, что носила Гостра антіпапістській характер. У ній доводилося, что понтіфік - Антихрист, про которого існує давнє віщування, а час унії - це и є годину антихристового царства.

І среди духовенства, і серед світськіх твір С.Зізанія користувався неабиякий успіхом. Втрутівся король, заборонено книгу, а автора велів посадити у в'язницю. Проти рух проти підпорядкування православної церкви Рімові НЕ удалось Зупинити репресивно заходами. Львівське братство настолько різко виступили проти цієї злуки, что єпископ Балабан, прієднавшісь спочатку до унії, налякався так, что звернув до суду, твердячи про нечінність підпісу, оскількі, Мовляв, поставивши его на чистий папір ...

Листами від 7 лютого 1596 року понтіфік сповістів короля Сігізмунда III про Укладення унії, а митрополиту Міхайлові Рогозі покаравши склікаті собор єпіскопів для сповідування віри, віголошене в Риме Іпатієм Потієм та Кирилом Терлецький. Прібулі до Берестя відразу поділілісь на два табору. Члени уніатського синоду (собору) даже думки НЕ припускали про можлівість проведення єдиного Зібрання з православними, Які НЕ Згідно на унію. Тому два собори обмінялісь прокляття и взаємнімі звинувачений у гріхах, а відтак відлучілі один одного від церкви. Ті, хто прийнять унію, сповістілі про це орігінальнім чином: "Хто тобі, від нас проклятого, буде вважаті в данім сані, тієї сам проклять буде від Отця и Сина и Святого Духа".

Потім обідві Сторони звернули до короля. Православні, зокрема, просили не вважаті зложення духовними особами и змусіті їх повернути церковні володіння, щоб віддаті їх тім особам, котрі будут знову обрані. Та король взявши сторону уніатів, а голову православного собору Никифора 24 велів ув'язніті. Тільки Завдяк заступніцтву Василя-Костянтина вирішенню справи перенесли до 1597 р. и сам князь особисто доставляє Никифора на суд сенату. Оскількі справа Никифора НЕ булу духовною, а суто Політичною, то й Ставлення до неї виявило відповіднім: Никифора обвинили в чародійстві та шпігунстві на Користь турків.

Як и слід Було чекати, суд действительно оказался неправі. Віходячі даже Із Римського-католицьких правил, світські особини не малі права судити людей духовного стану и чужоземців. Никифор же БУВ Якраз таким чужоземцем, призначення самим царгородськім патріархом буті его представником у Бересті.

Князь Василь-Костянтин Гостра відреагував на подібне решение, кинувшись в лица короля слова: "Ваша Милість, нарушаєте права наші, топчете ногами волю нашу, насілуєте сумління. Яко сенатор НЕ только сам дізнаю зневагі, но бачу, что все ті веде до загібелі королівства польського; после того нічії права, Нічия воля НЕ обмежені: незадовго настане розлад; может буті, тоді додумаються до чого Іншого! Предки наші, прісягаючі на Вірність своєму володареві, и від его такоже прийомів присягу, что пільнуватіме справедлівості, мілості й охорони. Між ними бу ла обопільна присяга. Схаменіться, ваша Милість! Я вже у високих літах и ​​надіюся скоро покинути цей світ, а ви зневажаєте мене, відбіраєте, что для мене дорожча Всього, - православну віру! Схаменіться, ваша Милість! Доручаю вам цього духовного сановника; Бог пошукуваті буде на нас кров его, а мені, дай Боже, чи не Бачити більш такого Порушення прав, навпаки нехай Бог дозволити мені на старості літ почути про добро здоров'я его и про кращий охорону Вашої держави й наших прав! [26, с. 315] " '.

Закінчівші промова, яка справила на всех велосипеді враження, розгніваній князь покинувши сенат, залиша напрізволяще Никифора. Стурбованій король послав навздогін Василеві-Костянтин его зятя Криштофа Радзівіла, щоб умів того вернуться. "Король, - переконував тестя Радзівіл, - жалкує над вашою прікрістю: Никифор буде звільненій". Вкрав роздратованій князь навідріз отказался вернуться до сенату, кинувшись спересердя: "Нехай же Собі и Никифора з'їсть ...".

Княжа честь виявило віщою життя ієрарха. Никифора заслали у Марієнбург, де ВІН Згідно и помер у в'язниці.

Через два роки после цієї події князь Острозький разом з іншімі Православної панами та шляхтою знову спробував ініціюваті конфедерацію з протестантами для комунальної БОРОТЬБИ проти католицизму. Був даже розроблення проект соглашения между Православної и протестантами. Однако особливого успіху ця акція не принесла и виявило последнего в протістоянні унії. До того ж на очах князя у католицизм переходили рідні сини та онуки, а старець Вже НЕ МАВ ні сил для спротиву, ні натхнення.

У борьбе с унією Василь-Костянтин проявивши себе як противник Існування відокремленіх Християнсько церков. З Огляду на це его можна назваті великим утопістом в історії України. Аджея спроба злучіті всі християнські церкви в одну, наднаціональну, виявило глибокий романтичним, утопічнім у життя без основі, екуменічнім проектом. Про жодні Практичні заходи относительно его Здійснення тоді НЕ йшлось, та й, мабуть, не могло йтіся. У XVI ст. ідея об'єднання церков не могла пріщепітіся у суспільстві и пустіті Глибоке коріння. Представник кожної течії християнства: і католиками, и протестантами, и Православної - Василь-Костянтин спріймався відступніком и єретіком. Можливо, самє ЦІМ утопізмом и пояснюється его толерантність до Власний Синів, до того факту, что смороду перейшлі в католицизм. А може це добре продуманий політичний Хід?

У релігійній літературі, прісвяченій періодові унійного руху в Україні, знаходімо Досить однозначні характеристики князя Василя-Костянтина Острозького. Та довіряті церковних історікам навряд чи можна. Тім паче, коли існують деякі факти з життя князя, котрі аж Ніяк НЕ впісуються у задані схеми. Зокрема, підтвердженням Нашої думки может служити епістолярна спадщина нунція А.Болоньєтті. Так, у листах кардиналу Комо в червні-ліпні тисяча п'ятсот вісімдесят три року папській посланець детально змальовує свои зустрічі та розмови Із синами Василя-Костянтина - Янушем та Константином, а такоже трівалі Бесіди Із самим князем. При всех розмовах, Які точіліся вокруг церковної єдності, несподівано на поверхню віпліває ще одна справа. Справа, что проліває зовсім інше світло на зацікавленість князя у переговорах з католиками. Віявляється, острозький магнат МАВ давно тяжбу з імператором за землі в Богемії и звертався через кардинала до понтіфіка с помощью у ее вірішенні [32, с. 88, 94].

Князь "гаряче просив, - пише Болоньєтті, - щоб я звернув з Проханов до его святості (папи римського), написати листа в Цій делу до его імператорської велічності [32, с. 88]". З листа видно, что у стосунках з папою князя цікавлять швідше економічні, суто меркантільні, мотиви. Далі Болоньєтті констатує: "... коли цею пан (князь) буде Переконаний, что я спрійняв его прохання около до серця, то можна буде отріматі від него, что необходимо для Служіння богу, а отріматі можна від него много [32, с .88] ".

Отже, віходячі з Щойно наведення, становится зрозумілім й прохання князя прислати до Острога вчителів з Риму. Без сумніву, магнат добре розумів, якові політику гнутімуть пріслані до Острога Вчені мужі. В одному з листів тієї ж Болоньєтті зізнавався: "Слід Було б послати кількох єзуїтів, Які Знають мову и грецький обряд, Які б проте не розкрівалі собі (тому, что інакше їх не допустили б), а Своїм одягом та справами підкреслювалі б, что смороду священики грецького обряду [32, с. 83-84] ".

В ІНШОМУ місці Болоньєтті сообщает, что генеральний управитель Василя-Костянтина погоджується, аби "отці єзуїти були б для цієї справи (навчання в школі) найбажанішімі, но смороду могут віклікаті підозру [32, с. 83-84].

Більше згадок про Богемію у листі не зустрічаємо. Судячі з Усього, Інтерес князя до папи не просто згаса, а его поведінка віклікала спротив.


1.5 Діяльність князя у релігійному та культурно-національному жітті

Напрікінці XVI століття налагодиться активні контакти князя з патріархом Мелетієм Пігасом. До речі, всі листи зберігаються в архівах монастиря на острові Патмос. У своих послання патріарх Пігас Неодноразово вісловлює удовольствие діяльністю нашого князя на Користь православної церкви и просити не залішаті ціх почінань, порівнюючі его з візантійськім імператором Константином Великим. Та Архів НАЙГОЛОВНІШЕ, что цікавить патріарха, - це фінансова допомога. "Пригадай немного, - пише ВІН, - и про нашу неволю и подай коли-небудь руку допомоги, Аджея можеш з Богом це сделать [36, с. 75]". А ще просити: "до всіх Трудів его для істини Додати и Наступний: Відкрити училище, Цю найкраща охорону благочестя [36, с. 75]". Очевидно, Відкриття у 1602 году навчального центру при Дерманському монастирі - наслідок спонукані патріарха.

Князю Острозькому Присвятої свой твір "Про єдність церкви Божої" Петро Скарга, добре Розуміючи Вагу магната в борьбе за об'єднання католицизму та православ'я. Схильність последнего до діалогу конфесій, Заклик до использование занепадаючім православ'ям, особливо на Середньому та нижчих Пастирське Рівні, інтелектуальніх, філософських, Богословська, загальнокультурніх здобутків католицького Заходу розцінюваліся Скарги як повна підтримка князем Ідеї злиттів обох конфесій. З подивимось Скарги, таке об'єднання мало відбуватіся під егідою Риму, щоб нести, так би мовити, світло Заходу в темряву занепалого Сходу. Це аж Ніяк НЕ відповідало віношуванім Василем-Константином планам.

Чи не Менш важлівім, особливо з Огляду на ті, что князь В.-К. Острозький БУВ активним учасником тогочасної подій, є аналіз НАСЛІДКІВ Берестейської унії. Без сумніву, цею союз носів чисто ідеологічній характер, поєднуючі в Собі НЕ Адміністративні, а Духовні структури. Оцінка его в сучасній церковній історіографії тенденційна з обох сторон - як Захисників унії, так и ее протівніків. Офіційна точка зору донедавна визначавши доктриною офіційної державніцької історіографії XIX століття, якові можна сформулюваті так: "самодержавство - православ'я - народність". Православна церква в Цій тріаді получила статус державної и перехід з православ'я до будь-якої Іншої християнської конфесії розглядався як Карно злочин.

Берестейська унія мала и Зовнішні, и внутрішні передумови.XVI ст. - доба Реформації та Контрреформації в Европе - для української церкви стала чи не найважлівішою сторінкою в ее истории. У цею годину для православ'я питання повстали руба: буті чи не бути? Як вже говорилося, світській патронат, ставропігія братств Із правом контролю над єпіскопамі, неспроможність Східних патріархів оздоровчо впліваті на зболений організм української церкви, загроза ее латінізації та спольщення, лещата Москви - Нагально Вимагаю дінамізації церковної форми, зміни способів ее ДІЯЛЬНОСТІ. Це усвідомлювалі в Київській мітрополії як Духовні, так и світські особи. Деякі вбачалася вихід з кризового стану в злуці з Римом, хоча форми унії смороду розумілі КОЖЕН по-своєму.

Бачення унії, скажімо, князем Василем-Константином Острозьким, далеко віпереджало свой годину. У цьом баченні йшлось про союз всех конфесій, покликання привести до создания вселенської християнської церкви.

Можливо самє того, Аджея князь Василь-Костянтин Острозький БУВ аристократом, для которого польський лад МАВ много чего Привабливий, ВІН НЕ вдавався до рішучіх Дій проти насилля влади в харчуванні церковної унії. У лісті до Львівського братства ВІН писав: "посіла вам декрет, укладень на мінувшім сеймі, вельми противний народному праву, а більш усего святій правді, и даю вам не іншу раду, як только сю, Щоби ви були терпеліві и дожидали Божого милосердя, поки Бог по життя без доброті не схильні серця его королівської мілості до того, Щоби Нікого НЕ обіджував и шкірного позбавивши при своих правах [26, с. 316-317] ".

Чи не годі й Погодитись з М.Костомарова, что Дійсно вища верств в Польщі булу всемогутньою и Якби твердо стояла у вірі и міцно борони ее, Ніякі хитрощі короля та католиків НЕ змоглі б їй зашкодіті. До того ж Завдяк далекоглядній політіці польських монархів (Надання прівілеїв, формально зрівняння у правах з католиками и т.д.), українські можновладці НЕ малі підстав для БОРОТЬБИ. Смороду просто купіліся. Очевидно, це розумів и князь Острозький, що не вдавшись у Цій ситуации до Збройних противостояние.

А далі трапилось найцікавіше. Унія, на качана задумана для принади вищої української верстви, виявило зайве. Українське вищє панство и без неї мігрувало в католицизм. Це ще раз підтверділо аксіому, что НЕ ідеологія перетворює світ, а економічні Чинник. Внаслідок - у самій Польщі уніатська церква стала нижчих, простонародних, що не Варта уваги вищої верстви. На українських землях вона ширше только на західніх теренах, и снова ж таки в основном среди простого люду.

Отже, можна дійті Висновки: незважаючі на Дії конкретних осіб относительно создания унії, об'єктивно вона стала результатом поиска Шляхів Подолання церковної кризиса в Київській мітрополії. Об'єктивно ее ініціаторі стояли перед дилемою: продовжуваті нерівну боротьбу за Існування церкви, наперед знаючи, что практично Неможливо віграті в цьом поєдінку и опінітісь перед реальною загроза латінізації, чи піті на союз з Ватиканом Задля Збереження східного обряду и практичного зрівняння православного духовенства в правах Із латинську. Правда, змінівші лишь юрісдікцію з Царгородської на римську.

Потрібно Сказати, в делу Укладення унії католицтва виявило гнучкішу політику. І це зрозуміло. Воно вже получил повчальній урок від протестантів на качана XVI століття.

Довгий час як за царату, так и в радянські часи існувало тверджень, Ніби "спольщення", "покатоличення" та "дискримінація 'були головні завдання унії. ЦІ міркування підпорядковуваліся, очевидно, існуючій конфесійній Домінанті. Без сумніву, Рим віношував Власні плани относительно України и тверджень про "покатоличення", "одвічну" експансію католицизму, мабуть таки, небезпідставні. Альо в унійніх ініціатівах католики виявило вправнішімі гравця и дипломатами, чем православні. Можна Сказати: унія - це швідше Реакція католицизму на протестантизм, проба Зупинити его в тріумфальній ході на Схід. Поряд з ЦІМ, тут слід згадаті ще одну деталь. М. Грушевський справедливо називали відомі процеси оновлення Всередині православ'я кінця XVI століття "першим Українським національнім відродженням", поза Яким Важко уявіті и правильно зрозуміті роль унії.

Зрештою, нас не цікавлять ситуативні Захоплення тієї чи Іншої групи осіб чи ОРГАНІЗАЦІЙ. Через століття їх Дії віглядають по-ІНШОМУ, чем для сучасніків, и розкривають ті дійсне значення, Пожалуйста відіграла та чи Інша Подія в історії становлення держави. Як показує історія, Берестя допомогло Україні відчініті вікно до романського та латинську світів, спріяло розвитку українського ренесансу, засвоєнню західніх стілів у культурі та містецтві. Разом з тим, Незалежності від суб'єктивних намірів ее ініціторів среди українсько-білоруськіх ієрархій, унія об'єктивно ставала знаряддям СОЦІАЛЬНОГО и духовного поневолення українського и білоруського народів, спріяла їх поглінанню шляхетських Польщею.

І трап парадоксальна річ. Ті, что задумувалося для скріплення церкви, стало немовби причиною ее роз'єднання на Довгі століття, аж до наших часів. І не видно цьом кінця. Вірніше, Берестейська унія швідше стала не причиною роз'єднання, а только каталізатором, Який інтенсіфікував Вже візріле в душах людей. А там метастази якась важка духовна недуги, Якою ми хворіємо аж до сегодня. Андрій Шептицький дуже влучно сказав з цього приводу: "Вони Хотіли розділюватіся, так само, як сегодня ми. Ми не дуже-то Прагнемо єдності [23, с. 5]". [Погодьмося, це Гостра и жорстока думка, но ее нужно Було Висловіть, аби зрештою розпочаті ті порятунку об'єднання, Якщо не Хочемо загинуть. "Чотіріста років активного поборювання один одного спричинили в нашому краю таку духовну руїну, что в порівнянні з нею татарське Лихоліття - це іграшка [23, с. 5]".

... Тільки тепер повний мірою Розуміємо мудрість князя Василя-Костянтина Острозького. І Якби подібніх до него людей Було более, вітчизняна історія Пішла б зовсім інакше.

Его годину, годину Спроба и зусіль найти дорогу від серця до серця має стати уроком для сучасного поколение. Ми не повінні чекати, коли хтось за нас вірішіть нашу дело, мусим візначітісь: продовжуваті безглуздя розбрату чи братися енергійно до відбудовування єдності, розумного облаштування нашого Спільного дому.



2. Князь Костянтин-Василь Острозький - великий меценат и просвітнік

2.1 Острог ХVІ-ХVІІ ст. - перший в Україні науково-освітній центр

Постаті, хай би Якими НЕ відаваліся видатних з нашого подивимось чи сучасніків, залішають слід у пам'яті людей, Літописі держави не лишь своими вчінкамі й високих морально-чи політічнімі чеснот, а й Завдяк Внески у поступ та духовний розвиток Суспільства. Вважаємо, до таких, без будь-якіх застережень, особистостей Належить Василь-Костянтин Острозький - один з найбільшіх можновладців XVI століття, відомій до того ж меценат и просвітітель.

Занепадалі міста й руйнувалісь замки, Зникаю церкви й монастирі, а пам'ять про нього продолжает жити. Чи не только як про людину, яка володіла третина Волині, и вплівового державного та церковного діяча. А постать, усвідомлююча шлях розвитку Русі-України и Йшла ним твердо и Впевнений кроками. Великого романтика и утопіста, прагматика и тонкого дипломата. Проти найважлівішім здобутком Усього життя й ДІЯЛЬНОСТІ Василя-Костянтина справедливо вважають создания и підтрімку первого прообразу вищої школи в Україні - Острозької академии, что увіковічніла его имя, а в наші часи дала Поштовх до відродження колішньої князівської столице - "Волинських Афін".

Міста, мов люди. Народжуються, мужніють и умірають. А ось у XVI-XVII ст. для Острога, великого на тій годину міста, настала золота доба. Це БУВ период, коли "Волинські Афіни" завдяки В.-К. Острозькому скликали до себе бліскучі інтелектуальні сили як України, так и з-поза ее між. Родове містознаменітіх князів вважаю жвавих торговим центром: Тричі на рік тут відбувалісь Гучні ярмарки. На них з'їжджалісь купці зі всієї Європи та Сходу, через місто пролягає кілька важлівіх торговельних Шляхів з Польщі, Молдови, Беларуси, Литви, Криму, России, Балкан та стран Західної Європи. Привозили сюди крам зі всього світу, а купували вироби місцевіх ремісніків. Як Кожне місто, заангажованності в міжнародній торгівлі, Острог Швидко зробівся відкрітім для сприйняттів всілякіх новітніх культурних, мистецьких та релігійніх віянь. Течение останньої чверті XVI століття докорінно змінівся даже Зовнішній вигляд Острога (за участю італійськіх архітекторів). Жодна волинське місто того часу не мало Стільки будівель, Виконання у стилі ренесансу (замок, три дерев'яні ПАЛАЦ, міські вежі та будинки, ратуша). Тут стікуваліся, взаємозбагачуючісь, Різні національно-культурні традиції.

Если під'їжджаті до Острога з боку Дерманя, можна Побачити на високому березі річки Вілія над Замковою горою куполи Богоявленського собору, что вражає своєю неповторністю, орігінальністю стилю и Величчю. Неподалік від храму в Середні віки здіймалась Кругла башта з вузьких бійніцямі та високим Атіка Із зубчасті парапетом.

Князівській осідок оточувала кріпосна стіна. Потрапіті до него могли только через ворота, Які пильно охоронялісь: Замкові, Дерев'яні, Луцькі й татарські. Вулиці - Грецька, Підзамкова, Луцька - збігалі до Ринку в центрі міста. У 1577 р. в Острозі налічувалось сотні будинків, функціонувало около десятка церков. Жителі Займаюсь ремеслом І, як у будь-якому середньовічному місті, об'єднувалися в цехи: Шевська, ковальський, теслярського, гончарний, сідлярській та інші. Був даже цех скріпалів. В Останній чверті XVI ст. тут виник відомій в Україні та Білорусії так звань острозький церковний спів. У документах зафіксована згадка від 1583 р. про Лаврентія - музику князя Острозького, а від тисячі шістсот тридцять п'ять р. - про проживання у городе 22 музик посполитих. У тисяча п'ятсот вісімдесят п'ять году місто отрімує королівську грамоту (прівілей) на Магдебурзьке право, тобто на міське самоврядування, что стімулює до ще інтенсівнішого економічного розвитку міста. Острог розшірювався просторово, зростан и Кількість мешканців. На початок XVII ст. у городе проживало почти сім тисяч людей.

Сучасніків вражав величавий двоповерховий замок з глибокими підземеллямі, де зберігаліся князівські скарби. У твердіні такоже розташовувалась велика для того часу бібліотека рукописних та Друкований книг. В Острозькому музеї-заповідніку можна й ніні Побачити стародруки, Які, що не віключено, походять Із замкової кнігозбірні. Серед них - греко-латинський словник, виданий в Базелі у 1562 р., На форзаці которого напісані панегірічні вірші до Василя-Костянтина Острозького. Є в музеї ще одне базельське видання - трагедії Євріпіда, франкфуртського друку Промови Ціцерона, грецька граматика Кленарда, "Космографія" Себастяна Мюнстера, подарована кн. В.-К.Острозькому. Вона й досі зберігається у Бібліотеці імені Оссолінськіх у Вроцлаві.

Острог у XVI ст. відомій в Україні такоже и як осередок малярстза. Цікаво, например, если у Львові, Луцьку та Володімірі у податковому Реєстрі фіксуються ОКРЕМІ майстри-маляри, то в Острозі їх сім (Харитон, Лазках, Гаврилович, Дашко, Духнич, Богдан та Федір). У цею годину и самє тут становится помітнім відхід від традіцій класичного іконопісного малярства, спостерігаються паростки нового розуміння мистецького ідеалу, зумовленого гуманістічнімі тенденціямі доби ренесансу.

Центром "домоначального граду", як и будь-которого середньовічного міста, БУВ князівській замок з укріпленімі брамами и Башту. Від торговіці до мурів Тягнули одноповерхові будинки на вузьких земельних ділянках и втягнуті угліб кварталу. У обхідного городі, что це має належати безпосередно до меж замку, вісочілі три церкви, костел, розміщаліся будинки шляхти. Тут мешкали піддані и дворові слуги князя. А в городе - реміснікі, купці та Інша людність, яка корістувалася правами самоврядування. Духовною украшением Острога тих часів булу Острозька академія. Будівлі ее НЕ зберегліся. На жаль, чи не дійшлі до нас даже їх опису. Про Першу українську школу ВИЩОГО типу є лишь згадка Загальна характеру. Зокрема в Острозькому Букварі (1578 р.) Йдет, что Бог повелів князеві Василю-Костянтин Острозькому "... устроіті будинок на діло книг печатних, до того ж ще будинок и дітей до научанію ... і зібравші чоловіків в божественному пісанії іскусніх, в грецькому язіці и латинську, пачеже и в українському и пристави їх дітіщному училищу [21, с.111] ". Відомо такоже, что десь у проміжку между тисяча п'ятсот сімдесят шість и 1578 рр. для школи збудовано поруч Із друкарнею дім, в якому, ймовірно, Було декілька кімнат-класів. Течение Наступний п'яти років "цей великий колегіум ... з великою набожністю и почти королівськім розмахом ...." розбудовується [3, с.78]. В академии на тій годину Було відносно много приміщень - сім кімнат, кухня, пекарня ТОЩО. Очевидно, в академии жили викладачі та студенти, прінаймні декотрі Із числа тридцяти стіпендіатів. Із листування папського нунція в Речі Посполітій А.Болоньєтті, Який БУВ обізнаній Із справами княжого двору, відомо, что будівництвом и справами академии опікувався особисто князь В.-К. Острозький. Якийсь час ця свята справа булу чи не основним завдання его життя. Князь добре розумів, что одним Із найважлівішіх факторів, что прізвів до кризиса духовного життя, булу Відсутність в Русі-Україні своєї, национальной школи. Автор знаменітої "Пересторога" писав тоді: "І так то вельми багато зашкоділо панству руському, же не могли шкіл и наук посполитих розшіряті, и оних НЕ фундовано, бо коли бі були науку мілі, тогди би за невідомостю й глупства своим НЕ Прийшли до такової погібелі ".

Читаючи кронікі польскії, знайдеш про те достатечне, як поляці Рускії панства поосідалі, попріятелівшіся з ними и Цорка свои за русинів давши, через них свои обічаї оздобнії и науку посадив, так, іж Русь посполітовавшіся з ними, позавіділі їх обічаєм, їх мові и наукам и, що не маючі своих наук, у науки рімскії свои діти давати начали, котрії з науками и віри навіклі.І так помалу-малу науками своими все панство руськоє до віри римської привели, іж потомкове княжат руських з віри православної на римському вікрестіліся, и назвіська й імена Собі поодмінялі, яко бі Ніколи НЕ Знайшли буті нащадками благочестивих предків своих [57, с. 27] ".

І действительно, после Люблінської унії тисячі п'ятсот шістьдесят дев'ять року на Україні місцевою шляхтою засвоюються польсько-Шляхетські норми моралі, звічаїв, Людський отношений, Громадської поведінкі, а такоже освіта, мова, манери, внаслідок чого українська шляхта Повільно, но впевнена асімілювалась, втрачаючі свою традіційну простоту и набіраючісь "розкоші и славолюбства".

Звичайно, відбулося Це не Раптена и стосувалося НЕ всієї української шляхти. Могутнім айсбергом над цією маргіналізованою Гладден піднімався князь Василь-Костянтин Острозький. Альо як далеко Зайшов цею процес маргіналізації, скажімо, у сфері мови, можна судити з такого факту. Даже Андрій Курбській, людина глибока ортодоксальних поглядів, надсілаючі К.-В.Острозькому Бесіди Іоана Златоуста, перекладені церковнослов'янською мовою, и при цьом вісловлюючі своє Захоплення змістом цього твору, зауважував, что книжку "ліпшого заради вразуміння 'слід Перекласти польською.

Симптоматично, что НЕ Раптена, но паралельно цьом процесса проходив Інший - розуміння важлівості на слов'янських землях інтелектуального розвою. Однією з дере ластівок, яка готувала грунт для широкого культурно-освітнього руху, пов'язаного между іншім Із Поширення друкарська мистецтва, булу діяльність доктора медицини, полоняніна Франциска Скорини 4, Який бачивши у Празі Псалтир церковнослов'янською мовою, з поясненнями "для людей простих руською мовою, что Котре слово значить ". Наступні празькі видання окремий книг Біблії, Які Вийшла в світ на качана XVI, були Вже "зуполнє виложених на руський язик доктором Франциск Скорина з Полоцька, града славного, Богу до чті, людем посполітім до науке". Цікаво, что високий рівень ціх друків віклікав наслідування НЕ лишь в пізнішіх білоруськіх та українських виданнях, но кож и німецькіх, Друкований в Тюбінгені.

Пробудження потягу до освіти и знань на українських землях у второй половіні XVI ст. спріяють кож реформаційні течії, Які намагались сделать доступним "святе письмо" для вірніх через Уведення народної мови. У 1562 году в Несвіжі відомій Симон Будний 5 опублікував протестантський Катехізис. Дещо пізніше гетьман Григорій Ходкевич заснував у своєму заблудівському маєтку друкарню, куди Прийшли працювати друкарі Іван Федорович (Федоров) та Петро Мстиславець - утікачі з Москви. Тут же в 1569 году надруковано Євангеліє з поясненнями - знаменита праця Максима Грека, пізніше передрукована в Москві.

Силу друкарська слова, его значення для Поширення знань добро розумів князь Василь-Костянтин Острозький, епістолярна спадщина которого свідчіть НЕ только про его скроню освіченість, но й про неабіякі літературні здібності и нахілі. Власне, Завдяк магнатові Іван Федорович переїхав до Острога, де заснував друкарню, яка започаткувала Літературну та друкарська дело среди русинів. Вершиною великих задумів князя булу організація власної национальной освіти. І це НЕ порожні слова. То був рух душі и его устремлінь. Напевно, не залишимося роль тут відігравалі й самолюбство та мода, Які були у ті часи невід'ємнім атрибутом великокняжий дворів. Існування власної мистецької школи, літературного оточення характерне для усіх багатших родин середньовіччя и вважать Ознакою високого СОЦІАЛЬНОГО стану. Зрештою НЕ Стільки істотній самий мотив Заснування друкарні и академии князем - важліво, что даже Прагнення йти за модою вілілось у создания цілого грона культурних осередків, Виникнення первого в Україні науково-освітнього центру.

2.2 Слов'яно-греко-латинська академія - перший вищий навчальний заклад на теренах Східної Європи

2.2.1 Заснування и становлення академии

На жаль, з чого усе розпочіналось, з'ясувати сегодня дуже Важко. Складність дослідження обумовлюється Втрата Архівів Острозької академии. Чи не зберегліся й статут цього навчального закладу та інші документи про его діяльність. Тому Вивчення проблеми можливе только віходячі з других, опосередкованих Даних та згадок про академію в документах, Спогадах та листах сучасніків, свідченнях авторів, котрі працювала тут и твори якіх побачим світ в Острозі. У зв'язку з ЦІМ Дехто, особливо з протівніків православ'я, считает, Ніби в городе існувало нижчих училище, Відкрите В.-К.Острозького Виключно для потреб духовенства. Інші назівають цею навчальний заклад академією, вкладаючі в Назву ледве НЕ сучасний смисл. Йшлось, очевидно, про Різні РЕЧІ. Сьогодні є Підстави вважаті, что в Острозі Дійсно існувало нижчих училище поруч з тім учбовим закладом, Який ставши прообразом вищої школи. Саме для его потреб Іван Федорович відрукував знамениту Азбуку 1578 року.

Важліве значення у з'ясуванні питання относительно становлення академии могли б мати архіви Ватикану. Альо з них Вівче и опублікована лишь незначна частина. До того ж матеріали, что могут зберігатіся у Риме, опосередковані. Це, як правило, ОКРЕМІ кореспонденції та листування папського нунція Болоньєтгі з Апостольський престолом, своим братом та кардиналом Комо, лаконічна інформація про Бесіди з князем В.-К.Острозького, в якіх повідомляється про будівництво "колегіуму", згадується плановий переїзд до Острога викладачів , Які будут "жити в колегіумі й там будут на утріманні, а пізніше князь зі свого скарбу дасть Їм одяг и Достатньо Кількість грошей на інші спожи [3, с. 90]".

Підтвердженням факту Існування школи и академии слугує такоже акт розподілу міста между синами князя - Янушем и Олександром. У ньом, между іншім, читаємо: "Друкарня має буті у спільному зі школою подаванні, зверхності, підпорядкуванні", а у інвентарі части обхідного замку тисячі шістсот двадцять шість року фіксуються "стайні княжат їх мілості, при якіх маштарня, там же академія, школи, и друкарня та інші Будівлі ".

Згадка про академію, хоча й нечісельні, знаходімо у свідченнях учасников тих далеких подій. У тисячу п'ятсот вісімдесят сім году Г.Смотріцькій, відаючі свій "Ключ царства небесного", вказує, что твір написано в Академії Острозької ". Через декілька років один Із засновніків уніатської церкви Іпатій Потій в полемічному" Отпісе на лист Ніякий клірика Острозького "вислови припущені, что его опонент - "єсть учень академії Острозької". Анонімній автор знаменітої "Пересторога" стверджує, что князь Острозький "збудовал школу", и додає: "такоже словенську и волоських у Острогу заклав друкарню". Холмська єпископ Яків Суша констатує, что "князь збудував у Острозі школи не ті ькі слов'янської мови, но латинську и грецький наук, в якіх Вихована багаточисельних руську молодь як шляхетського, так и плебейського походження ". Співає Симон Пекалід в Поемі" Про войну Острозьку "іменує академію тріязічнім ліцеєм, де вивчаю и благородні мистецтва. Трівалій годину фундатором цього ВИЩОГО навчального закладу вважався князь В.-К.Острозький. Альо Нещодавно БУВ знайденій невідомий Ранее тестамент (заповіт) Гальшки Острозької, что дозволяє сегодня Дещо по-ІНШОМУ поглянуті на проблему Заснування Острозької академии. Віявляється, цею документ Складення у м. Турові 16 березня 1579 року и внесень в Луцькі земські книги 10 січня 1583 року, тобто после смерти княгині. Із него віпліває, что именно княгиня Гальшка є фундатором академии в Острозі. Усе своє Рухом майно благородна княгиня заповіла своим слугам, пробачимо людям, что ее оточувалі. А "братам крєвним" В.-К.Острозькому та его сину Янушу вона доручала усе своє майно и его Розподіл.

Важко сказати, в якому стані Складанний цею тестамент "княгиня в чорному". І если й БУВ Вплив князя Острозького на его Зміст, то детермінованій ВІН НЕ только економічнімі меркантильними міркуваннямі старійшіні інституту меценатського руху на Волині. Ще Задовго до цієї події князь доклалися чимало зусіль, щоб це важліве соціально-культурне явіще функціонувало в панівніх колах, щоб Було розуміння значення духовних цінностей, роли освіти, кнігодрукування, літератури, науки, мистецтва в жітті сучасного Йому Суспільства. Гуманісті тієї епохи намагались всіляко підтрімуваті и меценатській дух та ентузіазм князя, розвіваті у него почуття поваги до культурних цінностей, знання, поезії, філософії, підштовхувалі его и его оточення до протекціоністської ДІЯЛЬНОСТІ. З цією метою смороду прісвячувалі Їм свои твори, у Передмова апелювалі до їх розуму, вченості, патріотізму, любові до антічності. Іноді смороду вдавалися и до галантного "підлабузніцтва, зберігаючі при цьом почуття власної гідності. Чи не віключено, что князя воно розчулювало. Від Вільнюса и до Єгіпетської Александрії цею магнат прославівся своими щедро пожертвує на церкви, монастирі, школи. За его Розпорядження побудовали сотні церков, десятки монастирів та шкіл.

Засновуючи колегіум в Острозі, Василь-Костянтин Залуччя до викладання у ньом талановитих вітчізняніх та іноземних діячів - літераторів, мовознавців, пріродознавців та других фахівців. Чима з них вихованці провідніх європейськіх УНІВЕРСИТЕТІВ - Падуї, Венеции, Кракова. Випускник Острозької академии, архімандріт Києво-Печерської лаври Захарія Копистенський Згідно Напишіть в "Полінодії", що тут зібралось много ораторів уровня Демосфена, філософів и мудреців, докторів слов'янської, грецької и латінської мов, "славних" математіків и старословів.

В Острозі на тій годину, не без участия князя, панували особлива духовна атмосфера. Тут зустрічалісь, поєднувалісь и взаємовплівалі Різні національно-культурні традиції. Волинська "мекка" була відкрітою для сприйняттів всілякіх новітніх культурних, мистецьких та релігійніх віянь. У городе проживали греки и московити, білоруси и поляки, євреї и вірнопіддані Риму. В основу навчання в новостворене навчальному закладі Було Покладення Традиційне для середньовічної Європи, но Цілком незвичне для східноєвропейського шкільництва, опановування семи вільніх наук. Вивчай граматика, арифметика, музика, риторика, геометрія, астрономія та діалектіка. Окрім них, давати основи знань з медицини та права. Альо найважлівішім и особливо унікальнім для України Було, что викладання ціх дисциплін, окрім церковнослов'янської, здійснювалось такоже грецький та латинський мовами.

Це БУВ цілий культурно-освітній центр. Окрім академии, включає літературно-публіцістічній гурток та видавництво, а КОЖЕН стіпендіат МАВ право пройти пробу пером. Характеризуючи острозький феномен, М.Грушевського писав, усе це справляло враження "якогось блискучії феєрверку", Було справжнім "вогнище новой осьвіті, нового шкільництва, нового духовного життя".

Освіта ВИЩОГО уровня у Середні віки, и особливо в добу ренесансу, Залишайся значний мірою Схоластичність. Так Було в усій Европе. Священні книги служили у ті часи НЕ только основою віровчення, но й вважаю серцевина будь-которого знання. Саме це спонукало до Вивчення мов, Якими напісані ЦІ книги. Тім паче у ренесансно пору, коли розпочався поворот до антічності. Знання Класичний мов превратилась у важлівій засіб Освоєння та розуміння культурної спадщини античного світу. Ось чому "трімовність", володіння гебрайською, грецький та латинський мовами у середньовіччі вважаю Ознакою освіченості. Навчальні заклади такого типу існувалі при багатьох універсітетах Європи - Алькалі (Іспанія), Лувені, Оксфорді, Паріжі.

Трімовнім колегіумом вважаю и Острозька академія. Альо набір мов у ній Дещо Інший, чем у західніх школах. Західноєвропейська концепція гебрайсько-грецька-латінської трімовності, де мови слід розуміті як культурний код, як систему цінностей и сімволів, властівіх Кожній Із трьох культурних традіцій, в Острозі відповідно до культурних та політично-релігійних потреб України своєрідно інтерпретується. Православний характер школи діктував заміну івріту церковнослов'янською мовою. І НЕ Випадкове. Нарощувався новий духовний "ген". Академія постає в период Посилення католицької експансії в Україні передусім як ее протідія з боку Захисників православ'я та української самобутності. Свідомо чи радше підсвідомо князь Василь-Костянтин Острозький звертаючись найгрізнішу зброю проти національного поневолення. Мабуть, розумів, что освіта и наука - найпослідовнішій ворог будь-якої зупинки в розвитку. Знання - це вічна зброя, Якій НЕ может протістояті ні хітрість, ні меч. І хоча вона НЕ дает Одразу Бажанов результатів - у кінцевому Рахунку змітає на своєму шляху ті, проти чого вона спрямована.

Назва "слов'яно-греко-латинська" школа до того ж відображала НЕ только мови викладання чи Вивчення, а Загальну тенденцію, культурну орієнтацію, что пролягав в прагненні синтезу слов'янської спадщини у форме візантійської та поствізантійської культури зі здобуткамі західного Латинська світу.Такий синтез Східних та західніх елементів, до речі, характерний для культури України на всех етапах ее Існування. Розвиток культури є достотнім розвитку, коли вона поєднується з духовним Надбання других народів и збагачується ним. В Острозі у XVI ст. Уперше в Україні задекларовано самє такий напрямок культурної еволюції. Тієї історико-культурний центр, Який організувався вокруг бліскучої плеяди Острозьких мудреців - своєрідна національна форма самоорганізації творчих сил, что стала продовження Київських духовних традіцій. Сам князь Острозький, Який стояв біля вітоків Зародження цього явіща, Вже НЕ вплівав на сітуацію. Це булу упорядкована "стихія". Вона Згідно перейдемо до Києво-Могилянської академії и до студій слов'яно-греко-латінської академии в Москві.

2.2.2 викладацький склад Острозької вищої школи та его Вплив на спудеїв

Біля колиски як західніх УНІВЕРСИТЕТІВ, так и Острозької академии, звісно, ​​стояла церква. І релігія у Середні віки булу серцевина навчання и виховання. Альо є и різніця. Если західні навчальні заклади, например, спріялі розбудові та Вдосконалення церковної организации, то функція Острозької академии в основном пов'язана із ее обороною і захист. І НЕ Випадкове: цього Вимагаю українська самобутність, так Хотів князь. Академія стала своєріднім ідеологічнім осередком, важлівім елементом реализации "Княжої програми захисту православ'я. Деякі Історики даже ее Виникнення пов'язують з виданням нового тексту Біблії. Напевно, це не так, хоч запрограмованість Острозької академии на ідеологічну домінанту, безперечно, Суттєво вплівала на Зміст освіти. на Відміну від європейськіх УНІВЕРСИТЕТІВ того часу, а їх за Деяк данімі на початок XVI ст. налічувалось до вісімдесяті, академія НЕ мала сталого складу викладачів, які не існувало в ній поділу на факультети. Із чуж інців до викладання запрошувалісь ті, Які хоч и малі західноєвропейську освіту, но були пов'язані зі східною церквою або вважать єретікамі среди католиків. Фактично в Острозі Вперше подолано монополію церкви в українській освіті. Запрошення духовних осіб до академии відбувалося самперед через Відсутність других інтелектуальніх кадрів . до того ж викладачі за роботу набувалі права займаті поза нею різноманітні жалувані князем посади [44, с. 22-23] ".

Незважаючі на ті, что в академии ознайомлювалі з "вільним мистецтвом" (предмети "трівіуму" - граматика, риторика, діалектіка), "квадрівіуму" (арифметика, геометрія, музика, астрономія) и даже з основами права та медицини, стіпендіаті НЕ малі возможности отріматі Ступені бакалавра або магістра, тому мусіли продовжуваті освіту в других західніх універсітетах. Так трапи и з Мелетієм Смотрицького. ВІН закінчував навчання у Віленській єзуїтській академии и європейськіх універсітетах, здобувші вчений степень доктора медицини [70, с. 8-9]. У Падуанському університеті навчаюся брати Олександр та Костянтин з Острога, їх земляк Костянтин Кішка та ін. [49, с. 317] ''. І все ж Із стін академии Вийшла плеяда видатних діячів культури, Які у подалі примножити слави не только Острога, но й України. Це - Захарія Копистенський, Єлісей Плетенецьким, Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Іов Княгиницький, Ієромонах Афанасій та много других, виховання "при благочестівом' княз' Васіліі Острозького в добром' наказаніі кніжном' [39, с. 217]". Смороду працювать вчителями, перекладач, літераторамі, друкар, проповіднікамі, були релігійнімі и військовімі діячамі. Симон Пекалід у життя без латіномовній Поемі "De bello Ostrogiano" ( "Про войну Острозьку") з теплотою и надією провіщав майбутнє академии: "Феб увінчає чоло молодих колись лавром зеленим, ВІН Їм покаже зірки, что сяють у небі просторім, дасть теж кіфару, навчить лікуваті и найти майбутнє, будуть тоді Керувати злочин безглуздям Чесноти, І Завдяк божеству процвітатімуть влада і право ... [64. с. 203] ".

Могло, но не став. Слушно з цього приводу зауважів М.Грушевського, что безперечно заслугою академии булу ее "літературна продукція", но, незважаючі на це, за "весь час свого Існування Острозька школа не постаралася вишколити своих Власний учеників спеціалістів в різніх науках". Іншімі словами, математіків, астрономів, філософів, медіків, правознавців та других фахівців, хоч викладання в академии, як свідчать різноманітні джерела, Було на Надзвичайно Високому Рівні. Найперше ВІН візначався потужного викладацьким складом, представник которого були Вихованця латинську, протестантський та православних освітніх закладів. Серед найвідатнішіх з них грек Никифор Кантакузин, славний своєю ерудіцією, випускник Падуанської академии; его Співвітчизник Кирило Лукаріс, такоже Вихованець Падуанської академии, один Із ректорів Острозької академии, Згідно патріарх Александрійській та Константинопольського; астроном, математик, доктор медицини, випускник Краківського и Падуанського УНІВЕРСИТЕТІВ Ян Лятос; випускник Краківського університету, латиномовний поет Симон Пекалід; блискучії полеміст Мартин Броневській; перший ректор Острозької академии, відомій український публіцист Герасим Смотрицький та его син, випускник академии, Згідно доктор медицини Мелетій Смотрицький. З життям и діяльністю академии та культурно-освітнього центру Острога тісно пов'язані імена Івана Вишенського, Василя Суразький, Кліріка Острозького, Дем'яна Наливайка, ряду друкарів та кніжніків, їх педагогічні та наукові пошук, ініціатива и культурна енергія якімось чудодійнім чином творили неповторний полотно небаченого Ранее освітнього закладу. Використання реформаційніх способів организации навчання (школи, гуртки, видання текстів), прійомів практичного мислення и ціліх блоків протестантської ідеології, православного енціклопедізму та кращих досягнені єзуїтської педагогіки піднеслі навчання спудеїв академии на високий науково-методичний рівень. У тій годину в Острозі різновекторній Релігійний феномен формуван єдиний міслячій Суспільний організм.

Реформаційну течію, например, представляли постаті Христофора, Філарета ', Рімші 16 и Михайловича 17. Перший літературний твір Острозької академии, у відповідь на книгу П.Скаргі, написавши аріанін Мотовило [41, с. 203]. Поліграфічнімі зразки для дере острозьких книг послужили основном ЄВРОПЕЙСЬКІ видання. Зокрема Новий Заповіт, призначення для домашнього читання, Новий Заповіт Чеховича (одна тисяча п'ятсот сімдесят сім р.), Лютеранські книги повчань Сіраховіх (тисяча п'ятсот тридцять три), книги Премудрість Соломона (1535) віттенберзької друкарні Г.Рау, перший вітчизняний покажчик - "Збори речей потрібних". Назви ціх книг та їх видання опосередковано засвідчують, что у "Волинських Афінах" функціонувала не просто школа церковних кліріків. Тут існував поважний культурний центр, готуючі НЕ только Духовні видання, а й книги світського характеру.

Цікавім Було й ті, что Джерелами для випуску Острозької Біблії послужили Геннадієвська Біблія, грецькі списки Біблії, прівезені з Риму Діонісієм Раллі 18, грецькі тексти зі Сходу, західноєвропейські видання Біблії (католицька Леоноліті Шарфенберг 1561 р.), Кальвіністська Берестейська, антітрінітарська Симона Будного та інші. Сам факт друкування Біблії з Використання ціх джерел - явіще ренесансно-реформаційної культури. І Якби НЕ обумовлювалась Виключно завдання БОРОТЬБИ православної церкви проти унії, безперечно, здійснювалося б без Залучення такой кількості священних текстів.

Острозька Біблія розрахована булу НЕ только на власне українські або руські краї (Україна, Білорусія, Польща, Литва, Московщина). Грекомовні вкраплення у текст переконують, что вона адресувалася до західноєвропейського читача.


2.2.3 Роль представителей Острозького культурно-ідеологічного центру у формуванні нового типу духовності

У жодних з культурно-ідеологічніх центрів України того часу не перебувало Стільки вплівовіх, здебільшого вісокоосвіченіх особистостей православного Сходу та Балкан. Чисельного І частина були їх відвідіні Острога, в певні періоді трохи не Щотижня прібувалі сюди їх багатолюдні валки. До міста пріїжджалі и Пелагонській митрополит Єремія, и Стагонській єпископ Аврамія Гаціду, и архієпископ Кізікійській та Тірновській Діонісій Раллі, и архімандріт Теофан (Згідно Єрусалімській патріарх) та много других. Мав, зокрема, у князя В.-К.Острозького шану и Орхідській архієпископ Афанасій, Який, до речі, прівіз до Острога регалії візантійських імператорів. Смороду НЕ только прилучан до Релігійно-політічного життя України, но кож консультувалі викладачів та перекладачів, спріялі налагодження книжкових контактів з тимі краями, звідки походили чи посідалі церковні посади. Взаємовігідні и плідні зв'язки існувалі такоже з Монастір Афона, куди для морального Вдосконалення, Копіювання грецької и церковнослов'янської кніжності мандрували Іов Княгиницький, Іван Вишенський, Афанасій Межигірський та інші острозькі діячі. Натомість афонські ченці приходили до Острога за ялмужну, місцевімі виданнями, постачаючі водночас потрібні друкарні та академии рукописи, якіх НЕ Було в Україні.

Таким чином, за метою (як прояв культурно-історичної ситуации 1569-1581 рр.), Характером (Дещо модіфікованій трімовній постреформаційній колегіум), залучених наукових сил (Вчені Риму, Венеции, Падуї, Кракова, Афона), за літературними и друкарська зразки ( реформаційні віттенберзькі та краківські видання) діяльність Острозької академии спрямовувалася НЕ Стільки на вузьконаціональні, скільки на загальноруські чи, ширше, загальноєвропейські завдання.

Безперечно, в міру обострения БОРОТЬБИ вокруг Берестейської унії національно-візвольні аспекти міцніють и Згідно стають головним. Цімі ж факторами візначається й діяльність Острозької академии. І все ж найбільше Досягнення Острога - тієї новий тип духовності, Який почав формуватісь у "Волинських Афінах". ВІН тепер Вже НЕ старосвітській, візантійсько-східнохрістіянській, "святоруській", а західноєвропейській, ренесансно, реформаційній. Створена для захисту православ'я, Острозька академія, Незалежності від чіїхось намірів, Фактично зніщіла старий тип духовності в Україні й започаткувала перехід до нового, західноєвропейського. Через освітніх діячів, їх Ідеї та видання цею направление духовності торував шлях на теренах Балкан, в Россию, а через старообрядців - у Сибір, аж до кордону з Кітаєм. Завдяк віплеканому Острозького академією новому типові духовності європеїзм набуває глобального розвитку. Через Поширення на весь світ "домашня європейська ідея", вісловлюючісь Сучасний термінологією, превращается у велику євразійську ідею, тобто відбувається Ніби повернення до євразійськіх вітоків, правда, на віщому Рівні. Цей факт знайшов відображення у нінішньому "Третьому прішесті" євразійської Ідеї. Перше - Виникнення стародавньої Європи з азійського, індоєвропейського кореня; друга - Поширення євразійської Ідеї на всю планету через создания глобальної індустріальної цівілізації. Можливо, что воно Якраз й Було започатковане в Україні Острозького академією.

Результат цього - Поширення, на протівагу Амеріці та Японії, європейської інтеграції від Атлантики до Уралу та Тихого океану. Тім самим через наднаціональну європейську ідею стверджує собі ідея національна. Деякі досліднікі культури України и слов'янства даже вважають, что Україна та Росія, вінікнувші На межі лісу и степу, стали мостом между заходити и сходити. Історичне покликання України - єднаті культури, створюваті євразійську цівілізацію, вважаю, например, В.Липинського. Ще Ранее, як міст между сходяться и заходити трактувалась Україна і М.Драгоманова. Годі, вважаю видатні українські Вчені, буті только народом, етнографічною масою, аби стати только державою, нужно дива цівілізацією. До речі, ця ідея в геополітічному плане пропагується и сегодня, зокрема Бжезинський. Підтрімує ее чимало и наших СУЧАСНИХ вчених. Швідше за все, вона НЕ є конструктивною. Опосередковано ця ідея є проявити української меншовартості. Ее носії, на жаль, що не помічають, что в такому баченні Україна Виступає як Щось похідне. Інакше Кажучи, що не Належить ні до Європи, ні до азії. У подібному трактуванні Україна Взагалі НЕ має права на самодостатність. Вона может прієднатісь до чогось, або ж, в кращий разі, з ее с помощью может вінікнуті нова спільнота. Міст - засіб єднання. Міст залиша мостом между двома берегами, между двома землями, всегда є только засоби.

Насправді в Україні у ті часи, завдячуючи культурно-освітній ДІЯЛЬНОСТІ князя Василя-Костянтина Острозького, вінікав и розвівався новий цивілізований простір.Острог, об'єднавши бліскучі інтелектуальні сили України та з-поза ее між, формуван Першу наукову установу України, найпотужніше тогочасної українське видавництво. Кроме загальнокультурніх міркувань, Заснування академии мало на меті актівізуваті філософсько-теологічні дослідження, поставити їх на науковий рівень, виховати вітчізняніх знавців грецької, латінської, старослов'янської мов и после цього Видати Першу у світовому друкарстві Біблію церковнослов'янською мовою. Підготовка Біблії в стінах академии переслідувала мету віробіті Певний "стандарт церковнослов'янської мови для усіх слов'яно-православних народів. Тобто ті самє, что відбувалося и во время навчального процесса. Чи не Випадкове, что именно випускник академии Мелетій Смотрицький ставши автором церковнослов'янської "Граматики", найвідомішого твору давно українського мовознавства. Особливе досягнені видавничої та педагогічної ДІЯЛЬНОСТІ академии Було певне внормування української Книжкової мови. До цього прічетні як члени літературно-публіці стичного осередку, так и викладачі академии. Найперше, у цьом велика заслуга Дем'яна Наливайка, Який послідовно супроводжували церковнослов'янські тексти своих видань Передмова и післямовамі, перекладав українською мовою "Лекції словенські" та інші твори. Віроблені в Острозі Лінгвістичні засади, очевидно , Згідно творчо Використана у Львівській та Київській братських школах, Лаврській друкарні та Києво-Могілянській академии.

2.2.4 Бібліотека Острозької Академії

Дерло фундатором бібліотеки Острозької Академії БУВ князь В.-К.Острозький. У комплектуванні бібліотеки брали участь викладачі академии и ті, Що працювала в друкарні. В Острозі булу Створена велика на тій годину (кінець XVI - поч. XVII ст.) За кількістю и наукова за змістом бібліотека. Вона налічувала понад 3 Тисячі КНИЖКОВИХ одиниць. Значний Кількість книжок завозилася Острога запитаних викладач. З близьким Відразу Надходить Богословська література, грецького походження, а з західніх стран - твори з вільніх наук. Велику часть цієї кнігозбірні Складанний рукопісні твори. Більшість книжок бібліотеки Виданих Латинська мовою в XVI-XVII ст. Бібліотека булу укомплектоватона Наукова творами, художня літературою та підручнікамі. У Колекції були праці по вопросам медицини, математики, астрономії, природознавства, філософії, історії, мистецтва, політики, богослов'я. Серед них - твори авторів Античного світу, Середньовіччя та епохи Відродження. До нашого часу збереглася "Логіка" Арістотеля (Ліон, 1584), "Праці" Ціцерона (Венеція, 1583.- Т.6) та ін. У б-ЦІ знайдено філософський трактат видатних поета-гуманіста епохи Відродження Ф. Петрарки під назв "Про засоби проти всякої фортуни" (Ліон, 1585). Зберігся альбом "Історія рослин" (Базель 1542), складення ботаніком Фуксом та ін. Це засвідчує високий рівень освіти, якові одержувалі вихованці Острозької Академії.


2.3 Розвиток кнігодрукування в Острозі

2.3.1 Іван Федорович - основоположник кнігодрукування на землях України

Одночасно з академією в Острозі засновується и друкарня, частина видань якої готувалася викладач, а ряд книг прізначався для освітянськіх потреб (церковнослов'янські та грецькі букварі, Катехізис, поетичні твори ТОЩО). Для организации друкарні БУВ запитаної основоположник кнігодрукування на землях України Іван Федорович [41, с.202-203]. Очевидно, росіянін за походження. Однако усі розмови вокруг его национальной належності и Біографії загаль ма ють лишь характер можливий, а не дійсного. Відомо лишь, что родился ВІН примерно в 1510 году, Навчався в Краківському університеті І, за припущені, МАВ степень бакалавра. У книгах, Які ВІН випустили, називається собі "Іван Федорович Московитин", "Іоанн Федорович друкар Московитин", "Іван Федоров син Московитин", "Іоанн Федорович друкар з Москви". Друкарська дело, очевидно, опанував, студіювавші у Кракові. Відомо, что у Кракові у тій годину діялі друкарні Флоріана Унглера, Мацея Шорфенберга, Ієроніма Віктора. Про імовірність цього припущені свідчіть, что орнаменти, знайдені на книгах краківськіх друкарень, дуже блізькі до вікорістовуваніх Згідно Іваном Федоровичем.

У 50-х роках XVI ст. Іван Федорович працював у першій московській друкарні, заснованої царем Іваном IV, яка потім стала друкарський двір. Саме тут в 1564 году Побачив світ его знаменитостей "Апостол". Однако з невідоміх причин Вже через Чотири роки Іван Федорович опинивсь на Западе Білорусії у городе Заблудові, де відкрів нову друкарню під патронатом Григорія Ходкевича. Проти, проіснувавші два роки, друкарня пріпіняє своє Існування, а друкар переїжджає до Львова. Чи не зважаючі на певні фінансові та організаторські Труднощі, суворі рінкові та Цехові закони, з Якими Іван Федорович тут зіткнувся, Йому вдається Відкрити друкарню и розпочаті випуск книг. Книги у ті часи були Надзвичайно дорогими и корістуваліся великим Попит. Альо можливо через Відсутність вплівового патрона чи якіх других причин фінансові справи Івана Федоровича виявило НЕ зовсім втішнімі. Тому запрошення стати "друкарем и служебником его мілості Костянтина, князя Острозького" стало для друкаря дуже Доречний и Вчасно. Та й Івана Федоровича князь Василь-Костянтин запитом не Випадкове. Волинські феодала віддавна опікуваліся у своих маєтках и монастирях культурними осередка, Які підтрімувалі между собою зв'язок, займаюсь перепісуванням та обміном книг. Прикладом может буті Пересопницьке монастир, что належали князям Чарторийських. У 1559-1561 роках тут перекладене и переписання українською мовою Прапора Пересопницьке Євангеліє. Великим центром перепісування книг вважався тоді такоже маєток князів Загоровськіх у Старому Загорові (звідсі - Загоровській Апостол). З культурно-просвітніцькою діяльністю Волинських можновладців тісно пов'язаний и Міляновіцькій гурток князя Андрія Курбського, Який королівською мілістю получил на Волині ряд помість (Ковель Із замком, Вижву, Міляновічі та 28 СІЛ). У Миляновичах Курбській зібрав велику бібліотеку латинську, грецький, слов'янських та польських книг філософського та природничо характеру. Сам князь перекладав и даже писав. Про це, очевидно, не МІГ не знати Іван Федорович. Тому віпустіті Із рук такий шанс Було б необачно для практичного друкаря.

Прібувші до Острога, Іван Федорович прізначається управителем відомого на Волині Дерманського монастиря, Заснований ще князем Василем Федоровичем червоний, что "церкву и звінніцю) Муровано и сам на закладанню був". Сталося це, швидше, Випадкове. У князя Василя-Костянтина Острозького вінікла "тяжба" з королем относительно ігумена цього монастиря. І першодрукар тут оказался Якраз до речі. Та й плани з друкарнею князь спочатку, очевидно, пов'язував з Дерманськім монастирем, де були усі умови для ее Функціонування.

Ставши ігуменом, Іван Федорович попал в епіцентр феодальних чвар. Друкар довелося самому брати участь у різноманітніх Протистояння и наїздах. Зокрема, в акті про Наліт на село Спасове, что належало вдові Ходкевича, 26 грудня тисяча п'ятсот сімдесят шість року згадується "Іван Друкар", Який награбоване "віддаті НЕ Хотів и не віддав". Через декілька місяців князь Василь-Костянтин позбавів Івана Федоровича неспокійного управління, давши Йому можлівість зосередітіся в Острозі над тім, для чого власне пріїхав на Волинь, а самє - кнігодрукуванням.

2.3.2 Видання Острозької друкарні

77 року запрацював Острозька друкарня. Дерло Побачив світ Буквар або "Азбука". Потім - Псалтир и Новий Заповіт, книжка "Собраніє речей потрібних", Хронологія "Андрія Рімші та інші. Всього відомо п'ять книг, видання за участю Федоровича в тутешній друкарні. Правда, досліднікі назівають цифру 28, Які з тих чи других причини не дійшлі до нашого часу. Більшість через технічні и Політичні міркування НЕ Було змогі Надрукувати и смороду зазвічай перепісувалісь ( "Кормча", "Бесіди" Йоана Золотоустого, тексти "лекцій" Дем'яна Наливайка, переклади Кіпріяна, "Діоптра" Віталія ТОЩО). В Острозі даже сформувалася своя школа скоропису.

Не могла віпускаті Острозька друкарня у світ и Власний історічніх та філософських праць, оскількі Дозвіл на вихід таких видань давав король. Его ж протекції на випуск українських книжок годі Було й сподіватіся. Однак в академии, одним Із головного завдання якої Було виховувати молодь у патріотічному Дусі, широко культівувалася вітчизняна історична традиція. Студенти ознайомлюваліся з давньоукраїнськімі літопісамі (Повістю временних літ), Київським та Галицько-Волинське літопісамі, грецький хронікамі, польськими та західноєвропейськімі історічнімі та філософськімі працямі.І все ж найбільш відомим и знаменитим виданням книжної друкарні є "Острозька Біблія", відома у варіантах з двома датами Вихід 12 липня 1580 року и 12 серпня тисячі п'ятсот вісімдесят один року. Загальний тираж ее, як на ті часи, великий. Це дозволило пошірюваті ее по всій Европе и в России. Перший раз Згадаю "Острозьку Біблію" в 1620 году на страницах каталогу Болеянської бібліотеки в Оксфорді. Відтоді зафіксовано описание около 300 прімірніків. Ніні відоме Місцезнаходження 275-ти одиниць. Більшість Із них (33 прімірнікі) знаходяться в Москві та Львові, а ОКРЕМІ у Варшаві, Санкт-Петербурге, Антверпені, Афоні, Белграді, Ватікані, Риме, Вроцлаві, Кембріджі, Лондоні, Манчестері, Нью-Йорку, Софії, Хельсінкі, Упсали, Штутгарті. Досить часто "Острозька Біблія" зустрічається в Монастирське бібліотеках Болгарії, Румунії та Сербії.Як відомо, Біблія для людини середньовіччя являла собою беззаперечна аргумент доказу сили Бога, и невичерпний джерело літературних та філософських суперечок. Вона виступала Єдиним освячення авторитетом в ідейніх та політічніх баталіях середньовіччя, коли часто економічні та Політичні намірі прибирати у Релігійні шати. Така книга не могла не користуватись Попит. Окрім цього булу ще й Джерелом освіти. У тій годину читали переклади Біблії латинську, італійською, німецькою, чеський, а у 1561 году и польською мовами. На тлі Гостра ідеологічного противостояние з католицизмом Постав питання про православне видання. Тому відрук Біблії в Острозі превратился у визначний подію для всіх народів, де літургічною мовою виступала церковнослов'янська. До того ж переклад и видання Біблії національною мовою свідчіло про зростання национальной свідомості, Зміцнення позіцій рідної мови у ее змаганні з латінізмом.

2.3.3 "Острозька Біблія" і зростання национальной свідомості, Зміцнення позіцій рідної мови у змаганнях з латінізмом

Неабиякий проблемою.Більше при підготовці Біблії до друку оказался поиск найбільш повну та ідентічніх Списків, з якіх можна Було б набіраті новий текст. Про це дізнаємося з передмови до Біблії: "Щойно в благочестивого и славного у православ'ї государя и великого князя Івана Васильовича московського, - говорити Василь-Костянтин Острозький, - я намагаюся благанням випросилася Собі добру Біблію, якові получил через богонравного чоловіка, писаря Великого князівства Литовсько Михайла Гарабурда " '. Тут йдет про Геннадіївську Біблію, переклад якої з грецької здійснів Новгородська митрополит Геннадій. Князь Острозький звертався и до других осіб з Проханов надаті списки Біблії. У результате роздобув много текстів різнімі "письменами та мовами" і покаравши дослідіті, як пишуть відавці, чи у всьому смороду згідні з Божественного Писання. Виявило, что у них много відмінностей и даже перекручений. Альо Говорити про Відмінності и різночітання можна Було лишь при порівнянні з орігіналом. Таким, за церковною традіцією, вважається Септуагінта (переклад групи Александрійської бібліотеки, відомій як переклад сімдесяті мудреців, звідсі й назва Септуагінта (від лат. "Сімдесят"). Саме его канонізувала християнська церква, додали до тексту свои книги Нового Заповіту. Увесь збірник Згідно назвали Біблією. Саме Із Септуагінтом християнська церква перекладає Біблію всіма мовами, хоча Інколи в прімітках вказуються деякі розбіжності з єврейськім текстом. Отже, коли йшлось про розбіжності, малі на увазі, найперше, Відмінності різніх ерекладів. Князь Василь-Костянтин велів друкувати лишь ті тексти, Які зміг розшукаті. кроме того, загальновідомо, что Користування єврейськім орігіналом дало б змогу значний краще и повніше зрозуміті та здійсніті переклад. Альо князь під Вплив острозьких вчених-греків розпорядівся послуговуватісь Виключно грецьким текстом , про что сам Зазначає у передмові. Без сумніву, це звузіло возможности перекладачів. Альо проблема ідентічності "Острозької Біблії" - релігійна проблема и залішімо ее вірішуваті Церкві. І як би там НЕ Було, у цієї книги щаслива доля, оскількі текст ее набув загально Визнання и Поширення у всех слов'янських церквах.

Підготовка до випуску в світ Біблії трівала Чотири роки.Василь-Костянтин писав, что его даже охопів сумнів у возможности підготуваті Досконалий текст, ВІН збірався кинути розпочату дело. І князя можна зрозуміті. Як свідчать дослідження, спочатку всі 66 книг, з якіх складається Біблія, що не були поділені на розділи и вірші, які не практікувалі паралельних ПОСИЛАННЯ. Зрозуміло, читання та розуміння такого тексту Надзвичайно ускладнювалося.

Згадок про Користування в Острозькій друкарні текстами з поділом на вірші немає. Князь лишь Зазначає в передмові до видання, что своих посланців ВІН відправів "у много стран світу - до земель римських, Кандійськіх островів, а найбільше до чисельності грецького, Сербська и болгарського монастирів, дійшов и до самого намісніка апостолів, голови усієї східної церкви, Вселенський патріарха Єремії, всюди настійно прохаючі для себе людей, Які добрі Знають грецький та слов'янське писання, та ізводів добре виправлення, безпомілковіх [41, с. 202-203] ". Коли удалось зібраті "Досить книг и вчених людей", "з ними и з іншімі багатьма знавцямі Божественне Писання Довго порадує, внаслідок комунальної Наради и одностайної ухвала" вірішілі у всьому наслідуваті грецький переклад Із староєврейської (так званої Септуагінті). После Вихід Біблії Василь-Костянтин невімовно радів, бо видана ним книга "неначе дочка, приведена з Риму Палеологом, и вона здійснена и виправлено на підставі останньої [41, с. 202-203]". "Острозька Біблія" зразу стала популярну. І ее Популярність булу важлівім Чинник міжнародніх культурних СТОСУНКІВ середньовіччя, а ее авторитет признал усі відавці ХVIІ-ХІХ ст. Майже через сто років у Москві побачим світ подібне видання Біблії, но, як позначають у передмові, це БУВ Передрук з готового перекладу книги князя Костянтина Острозького. Міжнародне Визнання Острозької Біблії підтверджується й тим, что рукописний переклад румунський мовою Біблії такоже здійсненій з Острозького прімірніка. Перша друкована румунський мовою Біблія такоже наслідувала текст Острозької друкарні князя Василя-Костянтина Острозького. Чи не Випадкове "Острозька Біблія" названа більшістю західноєвропейськіх кнігознавців XX століття Кращим Друкований виданням "усіх часів и народів".


2.3.4 "Острозька Біблія" - рукотворний пам'ятнікВ.-К. Острозькому

Для багатьох поколінь "Острозька Біблія" є зразки Досконалість, а для князя Василя-Костянтина - рукотворним пам'ятником, чіє имя пройшло через віки и залиша назавжди в серцях нащадків як ревнує захисника православ'я та провідника української культури. І Архів НАЙГОЛОВНІШЕ - во время роботи над Біблією князеві-подвіжнікові удалось згуртуваті вокруг себе широку коло вчених-однодумців, Які принесли славу Острогу. Саме Завдяк цьом у "Волинських Афінах" вітворівся антікатоліцькій полемічній осередок, найактівнішій среди Східних та південніх слов'ян та волохів. Поряд з Патріаршою академією в Константінополі та Венеціанськім екзархатом, впливи якіх пошірювалісь на грецькі землі та середземноморські КОЛОНІЇ, ВІН ставши одним Із провідніх и вплівовіх центрів Європи. Літературно-публіцістічній гурток готував ВІДПОВІДІ на антіправославні твори, переклади на церковнослов'янську та староукраїнську мови книги и послання таких відоміх тогочасної діячів, як Олександрійський патріарх Мелетій Пігас та Філадельфійській (Венеція) митрополит Гавриїл Север. Перший відомій нам оригінальний твір Острозького осередку - відповідь на антиправославний трактат Петра Скарги "Про єдність Церкви Божої", належали довіреній особі князя В.-К.Острозького - протестанту мотовилі. Помітною подією у жітті осередку були твори ректора академии Герасима Смотрицького "Ключ царства небесного" і "Календар римський новий", в якіх автор полемізує з проунійнімі "виводу віри" Бенедикта Гербеста. СПЕЦІАЛЬНІ полемічні твори для спудеїв Вищих класів Виходять з-під пера "славного Острозького богослова" Василя Суразького.Особлівою публіцістічною актівністю осередку Позначення период Берестейського собору. Керували Православної контрсобором, что відбувався паралельно, острозькі діячі на чолі з князем Василем-Константином Острозьким Мартін Броневській и Гаврило Гойській, а такоже викладачі академии, книжники и літераторі: Дем'ян Наливайко, "вчитель богодухновенних наук и пісаній вітчизняних іскусній" Кіпріян, активний опонент Петра Скарги протопоп Ігнатій та много других. З цього інтелектуального середовища Вийшов описание Берестейського собору "Ектезіс", відомій "Апокрисис", ймовірно, написаний Мартіном Броневськім, ВІДПОВІДІ єпіскопу Іпатію Потію анонімного Кліріка Острозького.Академія и уся атмосфера вокруг неї прітягалі до Острога багатьох молодих людей. Пояснювалось Це не лишь нагод отріматі тут прекрасну для того часу освіту, а й широкою можлівістю знакомств та творчих контактів з вплівовімі особістом в городе та академии, при княжих дворах в Острозі та Дубні, в монастирях та на з'їздах шляхти, что Певного мірою забезпечувало новій українській інтелектуальній еліті майбутні Суспільні аванси чи Згідно даже авторитет у державних, політічніх та церковних колах. До того підбір викладачів різніх національностей, різніх наукових шкіл и поглядів Ледь НЕ з усієї Європи спріяв розвитку гуманістичного та ренесансного світогляду, толерантності, неортодоксальні поглядів и вільнодумства. Мудрі наставники допомагать Юнак-русинам позбуватіся комплексу провінційності, розшіріті культурний та Релігійний світогляд, Сформувати нове світовідчуття та світорозуміння. Тім паче, что власним життям и прикладом цьом спріяв їх покровитель князь В.-К.Острозькій.Князь любив книги, спріяв розвіткові малярства. ВІН вважався великим прібічніком вісокої Музичної культури. Его захоплювалися хоровий спів. Чи не Випадкове ректор академии, согласно з фундаційною грамотою, опікувався хором при кафедральному Богоявленська Соборі. Хор налічував НЕ менше 15 осіб и вважався на той час в Речі Посполітій іншим за кількіснім складом - після краківського королівського. Мабуть, чи не Випадкове в Острозі виник відомій Згідно среди східнослов'янськіх народів "острозький напів". Серед дерло українських церковних композиторів того часу відомі два імені Мелетія Смотрицького та Йова Борецького, Які закінчілі Острозьку академію. До сказаного Варто Додати, что в Острозі високого уровня досяг такоже розвиток світської музики - тут існував потужній цех музикантів.


2.4 Роль князя Костянтина Острозького в українській полемічній літературі другоїполовіні XVI - качана XVIIст.

Если реальна Суспільно-політична, громадська, культурно-меценатська діяльність Волинського князя, київського воєводи, вплівовогомагната Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526 - 1608 рр.), Завдяк підтрімці которого в Острозі сформувався гурток православних кніжніків - один Із дерло на Україні ренесансно гуманістічніх осередків засновані школи в Турові (1572), Володимир-Волинському (1577), школа (1576) и друкарня (1578) в Острозі порівняно добре Вівче в дожовтневому и сучасности українознавстві, то залішається практично невівченім харчування значення цієї значної постаті вітчізняної історії в розвитку міжконфесійних протіріч на українських землях Другої половини XVI - качана XVII ст. Перш за все в польсько-Українському полемічному комплексі Означення ПЕРІОДУ. Тут постать князя Набуль Класичний рис символу борця за Збереження українського народу в широкому релігійному, етнічному контексті.

Складання сімволічного образу князя Острозького Почалося методом "від протилежних", оскількі самє Йому, переслідуючі далеко ідучі Наслідки, Присвятої свой твір "Про єдність церкви Божої ..." відомій польський Проповідник и полеміст Петро Скарга (1577), Який відчув значення постаті князя в борьбе за об'єднання католицтва и Православія під егідою первого самє як символу, дім которого має нести світло Заходу в темряву занепали Відразу (див .: Російська історична бібліотека. - Т. 7. - С. 229). Приверженность князя до діалогу конфесій, использование Дійсно занепали православ'ям, особливо на Середньому та низька Пастирське рівню, інтелектуальніх, філософсько-Богословська, загально-культурних здобутків католицького Заходу, були наївно розцінені Скаргою як повна підтримка князем Ідеї об'єднання двох конфесій під повний протекторатом Риму.

Вже в 1578 р. в анонімній передмові до Острізької абетки, а такоже в першій передмові Герасима Смотрицького до Острізької Біблії 1581 р. були сформовані з бездоганною літературнім смаком необхідні елементи символічної постаті князя як борця за віру; кроме того, один з дере українських полемічніх творів - "Ключ царства небесного" Г. Смотрицького (1587р) - був присвячений синові князя Костянтина - Олександру, де, на терені имя последнего, набув остаточної літературної ОБРОБКИ образ-символ князя як захисника народу и віри.

У творі Стефана Зізінія Тустановського "Казаньє святого Кирила" (1596) Зроблено акцент на таких складових частин образу-символу, як "сталость", "мужність", "повага", "мудрість", "вьра господу богу", "Визнання про єдной святій православній вьрь "ТОЩО (див .: Пам'ятки полемічної літератури. - Т. 2. - С. 180). Починаючі з відоміх "Отпісов" Кліріка Острозького на послання Іпатія Потія до Костянтина Острозького (1598) образ-символ князя набуває самодостатнього значення, чи не требует спеціального Пояснення и аргументації, в чому для сучасніків НЕ Було особлівої спожи.

Особливо слід підкресліті "Послання князю Острозькому" Івана Вишенського (1598 або 1 599 р.), В якому, без безпосередно ПОСИЛАННЯ до тих чи других вчінків князя (кроме традіційної Присвятої), Глибока проаналізовані положення "Апокрисиса" Христофора Філарета та "Синод Брестська" Петра Скарги. Цей невеликий, но інтелектуально насіченій полемічній етюд Цілком пронизане зрілою сімволікою князівського авторитету в делу захисту віри; НЕ Випадкове, что твори Кліріка Острозького и Івана Вишенського з'явилися практично одночасно.

Новий период в усвідомленні и тлумаченні постаті князя Острозького як символу почінається з "Пересторога" (1605), коли, после Берестейської унії +1596 р., Гостре стала проблема практичних Дій проти проголошеного єднання церков. Символ начинает набуваті осучасненої аргументації, ілюструється прикладами з відповіднімі коментарями з практичної ДІЯЛЬНОСТІ князя Костянтина, трагічніх моментів для родили Острозьких после переходу в католицтва дітей князя. Для письменників-полемістів становится зрозумілім, что символ Вже НЕ буде набуваті кількісного розвитку, и тому смороду концентрують Рамус на Вдосконалення символу самє князя Костянтина. Вказані РІСД особливо класичну втілюються в "Палінодії" Захарія Копистенського (1621-1622), де протіставлені образи старого князя и его сина Януша-католика, но без поверховий звинувачений относительно последнего, з глибоким філософсько-Богословська аналізом Ідеї об'єднання церков, про ' єктівною характеристикою конкретних носіїв Ідеї унії.

Таким чином, Вивчення постаті князя Костянтина Острозького дозволяє віразніше Розкрити Особливості релігійної ситуации на українських землях та ее відображення в полемічній літературі Другої половини XVI - качана XVII ст.

2.5 Князь Костянтин-Василь - цементуюче початок Острозького культурно-освітнього центру

Без перебільшення можна стверджуваті: цементуючім початком перлінового Намисто острозького культурно-освітнього центру БУВ князь Василь-Костянтин Острозький, осліплюючі сучасніків яскравістю та енціклопедізмом, актівністю та історічною значімістю. ВІН настолько вірізняється среди тогочасної еліти, что височить одинокою фігурою, вінятковою и Надзвичайно вплівовою. У Кракові и Вільні в Унісон позначають: від его позиции Фактично залежався усе. Ніхто з его оточення, жоден з Синів НЕ БУВ наділеній таким нелінійнім мислення, як старий князь. І нехай кажуть, что Василь-Костянтин БУВ нерішуча и непослідовна людина. Очевидно, смороду ма ють рацію. Бо князь годину від годині действительно підпадав під впливи то православних, то католиків, то протестантів, а Інколи й конкретних осіб - Андрія Курбського, Діонісія Палеолога, Дем'яна Наливайка и особливо Емануїла Мосхопуло. Останній Досить цікава особистість, яка відігравала помітну роль у трансформації світогляду князя, вплівала на его поведение. Побутує думка, Ніби за походження ВІН московитин, а освіту получил у Риме. Сам Мосхопуло вважаю себе греком. Папській нунцій Болоньєтті писав про нього в одному з листів, что тієї насправді московит за національністю, но перейменував себе, аби так Войти в батьківщину, з якої походили константінопольські імператорі [3, с. 83]. Цікаво, что тієї ж Болоньєтті спочатку покладали Великі надії на Мосхопуло, прібувші з Риму до Острога. ВІН сподівався, что через него зможу навернути старого князя в католицьку віру. "Але ВІН, навпаки, Перешкода Цій делу настолько ... що лишь з его вини НЕ перейшов князь до католицизму. Аджея ВІН Постійно говорів Різні погані РЕЧІ про католицьку церкву, а особливо про отців-єзуїтів, Які его Вихована в Риме в німецькому колегіумі [3, с. 83] ". Кім насправді БУВ Мосхопуло, Важко сказати. Відомо ЛИШЕ ОДНЕ: Він справляється великий Вплив на князя Василя-Костянтина Острозького и той не раз користувався его послуги. Найвірогідніше, це один Із багатьох за часів ренесансу в Европе освіченіх європейців-авантюрістів, у Чомусь схожий у життя без ДІЯЛЬНОСТІ до Григорія Отреп'єва.

Безперечно, оточення Певного мірою вплівало на Політичні и Релігійні погляди Василя-Костянтина Острозького.Тім паче, что чісленні радники всіляко задобрювалі и переконувалі вельможу, Ніби самє смороду найбільше зічать Йому слави и Процвітання. Звідсі, очевидно, як історичний портрет князя, так и літературний, епістолярній образ его розплівчатій и не всегда чіткій. ВІН НЕ відображеній в романах и мемуарах - Україна Щойно ступила на шлях європейської культури и Внутрішній склад наших кадрів ще належало іншій культурній епосі: смороду НЕ фіксувалі свои думки и переживання на папері.

У листах и ​​діях В.-К.Острозького неясність нерідко Межує Із сумнівом, а сумнів змінює безальтернативна категорічність и однозначність. ВІН Бажана унії, но Із застережень, и не Хотів ее, но тоже Із застережень, Ніби пробував обидвоє шляхи, які не знаючи, Який Із них вірний. Князь непослідовній, например, относительно Іпатія Потія, як и непослідовній з католиками, протестантами та й православними. Значний мірою залежався від ситуативного впліву. Мабуть, так Було Дійсно. І плин думок князя Острозького, скаржівся анонімній Клірік Острозький, Було збагнуті Важко, а тім паче Передбачити его Дії. Та це зовсім НЕ означає, Ніби князь НЕ МАВ власної, только Йому відомої програми Дій. Аджея Повністю довіряті у ті часи та ще й у таких стратегічніх справах для, Було б прінаймні необачно. Можна пріпустіті, что князь, можливо, й Не МАВ логічно осмислення політічного курсом, но, безперечно, МАВ ясну патріотічну мрію, яка через его копітку культурно-освітню працю привела в рух свідомість и Енергію, здавай б, інертної масі простого люду. І про це засвідчів результат его життя.

Князь Василь-Костянтин Острозький БУВ щасливою Людиною. Йому довелося за життя стати активним учасником багатьох почінань, пов'язаних з подіямі, что розгорталіся в академии и за ее межами в период ее становлення и ее розквіту. Про третій период 60-річного Існування академии, период занепад, князь, на щастя, не знаючи. После его смерти пріпіняється фінансування навчального закладу. Вісококваліфіковані викладачі-чужоземці Вже НЕ пріїжджалі до Острога. Розпадається літературно-публіцістічній осередок, згортає свою діяльність друкарня. Цей процес трівав около десяти років. Ще у 1610 году тут віготовів список свого перекладу з грецької мови на церковнослов'янську знань Кіпріян, а анонімній учень академии здійснів Досить складаний переклад з грецької книги полемічніх творів Федора Авукара, за Якими їздив аж до "Аравії". Пізніше переклади Острозьких діячів виходом у світ Вже в білоруськіх та Київських друкарня. Вісококваліфікованіх викладачів академии замінілі ее вихованці и острожани своих дітей посіла тепер до других міст. Та посіяні у "Волинських Афінах" великим меценатом и просвітніком зерна знання проросли щедро Жнива по усій Україні, ставши тім Перший Крок, Який прівів Згідно, хай и тернистим шляхом, до создания незалежної держави.



Висновки

Меценатством и культурно-просвітніцькою діяльністю відзначівся Костянтин-Василь Костянтинович Острозький. ВІН БУВ одним Із найвпливовіших військово-політічніх діячів Речі Посполитої. Понад три десятиліття, з 1576 року й до самой смерти Острозький-молодший очолював Київське воєводство.

На вісокій посаді київського воєводи Костянтин-Василь протистоять татарським набігам, активно залучаючі до оборони ще розрізнені й мало організовані Козацькі загони. Проти головного его заслугою булу невтомна боротьба за Збереження й розвиток православної культури на українських землях за умов утісків, а потім и непрікрітіх гонінь Із боку католицької церкви та ее посталої после Берестейського собору тисячі п'ятсот дев'яносто шість року уніатської ієрархії.

Князь БУВ різнобічно освіченою ЛЮДИНОЮ, володів кількома мовами й добре розумівся на основах православного, католицького та протестантський богослів'я. Усвідомлюючі значення науки, просвітніцтва и друкарства, ВІН на Власні кошти заснував в Острозі греко-слов'яно-латинську колегію / академію /. Це БУВ перший на східнослов'янськіх землях навчальний заклад Європейського типу. Тверджень єзуїтів про неможлівість розвіваті вищу освіту на засадах православ'я Було спростовано.

При Острозькій школі зібрався гурток вісокоосвіченіх православних різніх національностей. Були среди них греки, Які Вже здобулі вищу освіту в універсітетах Західної Європи / Никифор Лукаріс - Згідно патріарх /, но переважалі українці та білоруси. Найшанованішімі среди них були богослови и філологі Герасим Смотрицький та его син Максим / более відомій під своим Чернечим ім'ям Мелетій /, церковні полемісті Іван Вишенський и Василь Красовський, письменник и вчений Дем'ян / Даміан / Наливайко, старший брат Северина Наливайка - сотника надвірної корогв князя Острозького, Який ставши легендарним ватажка козацького повстання 1595-1596 років.До кола друзів Костянтина-Василя Острозького входив и князь Андрій Курбській. ВІН відзначався особливо начітаністю й гостре розумом. У 1575 году на прохання Костянтина-Василя зі Львова до Острога переїхав відомій першодрукар Іван Федоров / в Україні відомій кож як Федорович /. ВІН БУВ запитаної для роботи в заснованій / а ймовірніше - відновленій / у 1571 году Константином-Василем друкарні.

Покладаючи на вчених и просвітітелів, Які зібраліся довкола него, князь задумав грандіозну дело - видання Біблії церковнослов'янською мовою. На тій годину вже існувалі переклади окремий книг Старого й Нового Заповітів, Які йшлі ще від першовчітелів слов'янства Кирила та Мефодія. Проти зберігаліся ЦІ переклади в поодиноких рукописних прімірніках у різніх куточками православно-слов'янського світу, ряснілі допущені перекладач й переписувача неточностями и явнімі помилки, містілі різночітання, что спотворювалі Тлумачення Святого Письма, при цьом багатьох важлівіх біблійніх текстів у слов'янському варіанті НЕ існувало Взагалі и їх Варто Було Перекласти з грецької з урахуванням вже наявний Латинська перекладу.Князь енергійно взявши за організацію видання Біблії. На его Особисті гроші були відправлені до різніх міст люди, что Провадо Пошуки біблійніх грецький текстів и слов'янських перекладів. Орігіналі чи копії везли в Острог, де їх звірялі, редагувалі и зводу в єдину церковнослов'янську книгу, яка здобула назви "Острозька Біблія". Оздоблення вісокохудожнімі гравюрами, ее Було відрукувано в 1581 году.

Видання "Острозької Біблії" за умов польсько-католицького тиску и невтішного стану православ'я загаль / после розорення монголами князівств Русі та загібелі під ударами хрестоносців и турків Візантії / Було культурно-просвітніцькім подвигом. Слов'яни східного обряду отримай справжні біблійні тексти зрозумілою Їм мовою. Виконання роботу за ее значущістю можна порівняті з перекладу и публікацією Біблії німецькою мовою, что їх на півстоліття Ранее здійснів Лютер. Прімірнікі "Острозької Біблії" начали Швидко розходітіся українсько-білоруськімі землями Речі Посполитої, потрапляючі іноді й до Московского царства, а такоже до болгар и сербів, что перебувалі під властью Турции. Цім виданням широко корістуваліся православні аристократи й церковнослужітелі. Проти особливо роль "Острозька Біблія" відігравала в демократичному середовіщі православних братств, Які масово вінікалі в містах України та Беларуси у второй половіні XVI століття. Найчісельнішім и найвплівовішім вважаю Львівське братство, а з качана XVII століття - Київське. Саме братства стали осередком православної освіченості, малі школи й даже бібліотеки.

Діяльність Острозької друкарні НЕ обмежувалася виданням только Біблії, в ній працював над різноманітною релігійною та навчальна літературою. 1587 року в Острозі Видається перша полемічна, спрямована на захист православної віри від нападок Із боку католиків, праця Герасима Смотрицького "Ключ царства небесного", а невдовзі "Книжиця" Василя Сурозького аналогічного ідейного спрямування.

Особлива роль належить князю Костянтин Костянтинович в борьбе с запровадження унії на українсько-білоруськіх землях кінця XVI - качана XVII століть.Берестейська унія 1596 року готувалася Таємно від православної громадськості, ее Прийняття "князями церкви" Було для ОСНОВНОЇ масі НЕ только парафіян, а й багатьох священіків та ченців повну несподіванкою. Унія внесла розбрат в українсько-білоруське суспільство у найвідповідальнійшій момент его истории. Водночас польська влада створі умови для покатоличення представителей Вищих верств українського Суспільства, нада шляхті Латинська обряду права, Якими булу обділена шляхта православна.У ситуации всебічного тиску на віруючіх візантійського обряду князь Костянтин Острозький оказался среди найстійкішіх православних арістократів и державних діячів Речі Посполитої ВИЩОГО рангу, Які виступили проти унії / окрім него ще були князі Збаразькі, Друцькі-Соколінські, Корецькі та ін .; цікаво, что в неправославному середовіщі унія так сама не Скрізь Знайшла підтрімку: проти неї виступили деякі Державні діячі з числа рімокатоліків и протестантів /. Особливе Обурення князя віклікало таємне, без Обговорення православною громадськістю, ее укладання.У широко розповсюдження лісті князь проголосує ініціаторів унії "Вовк в овечій шкурі", что зРаду свою паству, й призвал віруючіх до відкритих віступів. Костянтин Острозький надіслав офіційний протест королю Сігізмунду III, но тієї его проігнорував. Тоді князь вступивши у антікатоліцькій союз Із польськими протестантами, погрожуючі підняті Збройних повстання. Під его Вплив шляхта, что залиша вірною православ'я / частина ее Вже входила до лав козацтва /, Збирай на повітові сейми, де виступала проти унії. Провідні монастирі и самперед Києво-Печерська лавра, очолювана ревнителем православ'я Ничипора Туром, такоже рішуче вислови непрійняття унії, піддавші прокляття ее ініціаторів.

Цімі рішучімі діямі Костянтин Острозькому разом Із друзями и сподвижниками / Ничипора Туром, Іваном Вишенський, Острозьким шляхтичем Мартином Броневськім, что писав під псевдонімом Христофор Філалет / удалось значний мірою зірваті план приведення до стану унії Всього українсько-білоруського православ'я. У 90-х роках XVI століття в Україні з'являється цілий направление Релігійно-полемічної літератури, что сягнув свого розквіту в следующие десятіріччя.Варто Сказати и про меценатську діяльність князя Острозького в підтрімку православної церкви. У Києві Завдяк его клопотанням и матеріальній підтрімці були відновлені Кірілівській и Межигірський монастирі, досягла розквіту Києво-Печерська лавра, були споруджені церкви Миколи Доброго й Різдвяно-Предтечінська на Подолі. Согласно з переказом, Костянтин Острозький БУВ патроном понад 1000 православних церков по всій Україні.Меценатство, видавнича діяльність и політичне заступніцтво Костянтина Острозького, его невтомна просвітницька робота допомоглі Українському православ'я вістояті и зміцніті.



Бібліографія

1. Бабич С. Найдостойнішій Із роду Острозьких // Сім днів. - 1994.- №22.- 28 лютого.

2. Бондарчук Я. Констянтин-Василь - князь Острозький / / воланами з Воліні.- Острог, 2004. - №4-5.

3. Боротьба Південно-Західної Русі и України проти експансії Ватикану та унії (Х - поч. XVII ст.), - К., 1988.

4. Бухало Г. Князь (Василь) Констянтин Острозький (1527-1608) .-

5. // Рівне.-1991.- 28 грудня.

6. Волинська книга: історія, дослідження, колекціонування.- Острог, 2005.-158с.

7. Виноградов Г. Символічна роль князя Констянтина Острозького в українській полемічній літературі Другої половини XVІ - качана XVII ст. // Матеріали І-ІІІ краєзнавчіх конференцій "Остріг на порозі 900-річчя" (1990 - 1992 рр.). - Остріг, 1992.-132 с.

8. Гром В.М. Діяльність князя К. Острозького в оцінці М. Костомарова // Микола Костомаров і проблеми суспільного та культурного розвитку української літературі.- Рівне.- 1992.

9. Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні.- К.: Освіта, 1992.- 192 с.

10. Грушевський М. С. Історія України, пріладжена до програми Вищих початкових шкіл и нижчих класів шкіл середніх.- К., 1992.

11. Грушевський М.С. Культурно-національний рух на Україні в ХVІ-ХVІІ віці.- Дніпропетровськ, 1919.- 248 с.

12.Грушевський М. С., Левицький О. Розвідки про церковні отношения на Україні -Русі XVI-XVII ст.- Львів.- 1991.- С.5.

13. Дзюба О. М., Павленко Г. І. Літопис найважлівішіх подій культурного життя України (Х-середина ХVII ст.) .- К .: АртЕк, 1988.- 200 с.

14. Журко О. Князь Костянтин-Василь Острозький в історичній думці // Історія в школах України.- 1999.- №2, С.35-39.

15. Журко О. Князь Острозький - європеїзатор України // Голос України, - 1997.- 4 січня, с.8.

16. Запаско Л. П. Мистецька спадщина Івана Федорова .- Львів, 1974.-224 с.

17. Зенькович І. Волинські Атени // Галицька брама.- Львів: Центр Європи, 2000.- №9.- С.16-19.

18. Зернова А. С. Початок друкарства в Москві і на Україні.- М. 1947 - 106 с.

19. Іларіон. Князь Костянтин Острозький и его культурна праця.-1992.- 216 с.

20. Іларіон. Преподобний Іов Почаївській.- Вінніпег: Українське наукове Православне Богословська Товариство, - 1957.- с. 11 - 19.

21. Іларіон, Митрополит. Князь Костянтин Острозький // Іларіон, Митрополит (І.Огієнко). Жіттєпісі великих українців.- К, 1999.-С. 546-658.

22. Ісаєвич Я. Д. Літературна спадщина Івана Федорова.- Львів, 1989, -192 с.

23. Ісаєвич Я.Д. Першодрукар Іван Федоров и Виникнення друкарства на Україні.- Львів, 1983.- 156 с.

24. Історичний контекст, укладання Берестейської унії и Перше поунійне покоління.- Львів, 1995.- С.5

25. Коваленко Г. Українська історія.- К .: Велес, 1993.- 176 с.

26. Ковальський М.П. Етюди з історії Острога.- Острог: Острозька Академія, 1998.- 288 с.

27. Костомаров М.І. Князь Костянтин Костянтинович Острозький // Між двох вогнів.- К., 1996..

28. Костомаров М.І. Князь Костянтин Костянтинович Острозький // Костомарова. Галерея портретів.- К., 1993.- С. 71-88.

29. Костомаров Н. Історичні монографії і дослідження.- СПб., 1867.- С. 235.

30. Князь Костянтин Острозький: Люди-легенди // Імідж, 2003.- №10.- С.14.

31. Крощенко Л., Осадчий Є. За життя К. Острозького // Образотворче містецтво.- 1991.- №4.- С. 37-38.

32. Крип'якевич І. Історія України.- Львів: Світ, 1992.- 555 с.

33. Лист А.Балоньєттї кардіналові Комо від 25 червня 1583; его ж лист від 6-8 липня та лист князя К.-В. Острозького до папи Григорія ХІІІ // Боротьба Південно-Західної Русі и України проти експансії Ватикану та унії (Х - поч. XVII ст.), - К., 1988.- С.88, 94.

34. Ляхоцький В.П. Тільки книжка принесе волю Українському народові ... К .: Видавництво імені Олени Теліги, 2000.- 664 с.

35. Маєвський І. Полювання: уривок з історичної повісті "Черепки" // Життя і слово.- 1993.- 14 квітня.

36. Максимович М.О. "Киевь з'явився градом' велікім' ...": Вибрані Українознавчі творі.- К.: Либідь, 1994.- 444 с.

37. Малишевський І. Олександрійський патріарх Мелетій Пігас і його участь в справах російської церкви. Т.2.- Київ, 1872.- С. 75.

38. Манько М. Звітяжець з роду Острозьких // Життя і слово.- 1992.- 27 червня.

39. Марченко М.І. Історія української культури: З найдавнішіх часів до середини ХVІІ ст.- К .: Рад. школа, 1961.- 286 с.

40. Матеріали до історії Острозької академии (1576-1636) .- К., 1990.- 217 с.

41. Миколайчук Р. Князь Костянтин Острозький // Волінь.- 1993.- 23 лютого.

42. Микитась В.Л. Українська література ХІV-ХVІ ст ..- К., 1988.

43. Митрополит Іларіон. Українська патрологія: Підручник для духовенства и українських родин. Ч. І-ІІІ.- Вінніпег: Наша культура, 1965.- 164 с.

44. Митрополит Іларіон. Фортеця Православ'я на Волині. Свята Почаївська лавра: Церковно-історична монографія.- Вінніпег, 1961.- 395 с.

45. Мицько І.З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія (1576-16360.- К .: Наукова думка, 1990.- 192 с.

46. ​​Найвідатніша особа Острога // Замкова гора.- 2004.- №37.- 11 вересня.

47. Наукові записки. Т.ІІІ. Виховання молодого поколения на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України. Біблія на теренах України.- Острог: Видавничий комплекс Університету "Острозька Академія", 2000.- 640 с.

48. Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістічні и реформаційні Ідеї на Україні (ХVІ- початок ХVІІ ст ..) .- К .: Наукова думка, 1990.- 384 с.

49. Новосілецькій А. Острог на Волині: Науково-методичний нарис з найдавнішіх часів до початку ХХ століття.- Острог, 1999.- 160 с.

50. Нудьга Г. Чи не бійся смерті.- К., 1991.- С.317.

51. Огієнко І.І. Історія українського друкарства / Упоряд., Авт. іст.-біогр. Нарису та пріміт. М.С. Тімошік.- К .: Либідь, 1994.- 448 с.

52. Огієнко І.І. Українські церкви: Нариси з історії Української православної церкви: У 2 т К .: Україна, 1993.- Т. 1-2.- 284 с.

53. Одвічні джерела. Острогу - 900.- Рівне: Волинські обереги, 2000. 192 с.

54. Острогіана в Україні та Європі: Матеріали МІЖНАРОДНОГО наукового сімпозіуму (Велика Волинь. Т. 23) .- 29-30 червня / Ред. кол .: І.І.Вінокур, О.І.Журко, В.П.Павлюк та ін.- Старокостянтинів, 2001.- 367 с.

55. Острозька академія ХVІ-ХVІІ ст .: енциклопедичний відання.- Острог, 1997.- 201 с.

56. Острозькі просвітнікі ХІХ-ХХ ст.- Острог: Університет "Острозька академія", 2000.- 476 с.

57. Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2-х т. Т. 1. До середини ХVІІ століття.- К .: Либідь, 1992.- 640 с.

58. Пересторога // Українська література ХVІІ ст ..- К., 1987.- С. 27.

59. Рожко В. Нарис історії Української Православної церкви на Воліні.- Луцьк, 2001.- С. 134-135.

60. Рожко В. Українське православне книгописання и кнігодрукування історичної Волині (ХІ-ХХ століття) .- Луцьк, 2005.- 256 с.

61. Роль Острозької братської школи в розвитку культури на Україні.- Рівне, 1989.- С. 6.

62. Семака Л. Костянтин Острозький: Просвітітель, меценат, Воєвода Київський (тисячу п'ятсот двадцять шість або 1528-1608) / Л.Семака // Волинь моя.- К .: Київська правда, 2002.- Вип. 2.- С. 61-65.

63. Слабошпицький М.Ф. З голосу Нашої Кліо.- К .: Фірма "Довіра", 1993.- 255 с.

64. Сушінській Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах ее вождів та полководців 15-19 століття: Історичне есе у 2 т Одеса: ВМВ., 2004.

65. Українська поезія ХVІ століття.- К., 1987.- С.203.

66. Федоровські читання / Відп. редактор Е.Л.Неміровскій, подг. До друку З.А.Покровская.- М .: Наука, 1985.- 248 с.

67. Чикановський Л. Князь Костянтин-Василь Острозький // Життя і слово.- 1992.- 29 липня.

68. Шапошник А. Полковніцькій талант князя Острозького // Вільне слово.- 2001.- 16 травня.

69. Якименко Н. Книга про Костянтина острожку // Правда України.- 1993.- 8 червня.

70. Янковська Ж. Некорованій король України // Історія та правознавство.- 2006.- №11 (квітень) .- С. 9-11.

71. Яременко П. К. Мелетій Смотрицький. Життя і творчість.- К., 1986.- С.8-9.

72. Яроцькій Л. "Щоб усі одне були": Церковні унії в Україні // Людина і світ.- 1994.- №2.- С.16.



Додаток 1

Хроніка подій на українських землях за доби князя

1518 р. - "Битва [у] Сокаля булу". Рівне перейшло у власністькн.Острозькіх.

1522 р. - Кн. Острозькі дісталі право ставити печатки надокументах и ​​аркушах на червоному воску.

1524 р. - "Татари були на Подолю и Чурилова замку діставали". "Турці и татари Зіньков спалили".

Тисячі п'ятсот двадцять п'ять р. - "Турці Рогатин діставали". "Місяця лютого на деньгодіні 2 і 3 і 4 й 5 сонця на небі НЕ jказалося".

1527 р. - "Князю Костянтин родися син Василій 2 в Дубні. Того ж року князь Костянтин у Ольшаніці татар побив. Того ж року див чоловічий: виродків дитя - голова львова, перси косматії, скрігітало зубами, голосом страшним річучі. Жив бул годин 8".

1534 р. - "Татари предмістя у Жаславлю (має буті Заславля) спалили. Стародуб наші взяли. Гетьманом бул Ян з Тарнова. 3 Того ж року татари були про святого Ілії".

1538 р. - "Цар турській землю Волоська підбив під себе".

1540 р. - В Острозі закінчено будівництво іншого кільцяфортіфікацій вокруг Нових передмість. Завершено будівництво Луцької, татарської та Круглої веж.

Тисячі п'ятсот сорок одна р. - "Сарана булу велика".

1550 р. - "Дмитр Сангушко дочку княжни Острозької Ільїної 4 з Острога забрав, якого Марцін Зборовський наздожене в Чехах и на господі поранив неубраного, з которої рани помер".

Тисяча п'ятсот п'ятьдесят вісім р. - "Татари були на Подолю".

1563 р. - "Москва Полоцька взяла. Того ж року під Невле наші побили Москви 40000. Вишневецького в Костантінополя на гак скінів".

Тисяча п'ятсот шістьдесят чотири р. - "Татари були Межибож облягли".

1567 р. - "Татари були на Подолю".

+1568 р. - "Сенгушко добул Улі и спалив. Ласьков під Очаковом бул и татар громив, аж на морі утікалі".

1569р. - "Унія в Любліні дійшла, Волинь, Подляш'є, Києв докороні пріверніте. У дні маєвії снег великий спав и до З днів трвал. Петро Зборовський від Турка з прімір'єм дожівотнім пріїхал. Голод великий бул, аж селедявка по две копи 7 було ".

Тисячу п'ятсот сімдесят одна р. - "Місяця лютого згріміло з блісканням великим. Рок тієї бул неврожайній, люди з голоду вмирали".

1575р. - Розгром татар військом В.-К.Острозького під Синява.

1576р. - "Татари Дубна добувалі. І трясеніє землі Було. Тогож року татаре маснії Острога добувалі и трохи не добулі, аж князь Василій поєднал їх и частвовал в замку и в городе з людьми татари їли и пили". Оборону Дубна очолював и успешно утрімував 23-річний Януш Острозький.

1578р. - "Баторій бул у Львові и поїхал на лови, а казалкозака Підкову стяти, бо посол турецький скаржилася на нього, что татарув біял и до Польщі недопущал. Того ж року земля тряслася". Битва з татарами під Острогом.

1579р. - "Сарана була. Князь Острозький, Воєвода Кієвській, Чернігова добувал".

1580р. - "Замойський Веліже и Усвят взяв. Того ж рокуТоропець спалили и Нівель взяли, потім Озерищі, Порфу и залочений взяли". І Федоров надрукував в Острозі "Новий Завіт". В Острозі булу засновано лікарня (шпіталь), на якові князь Костянтин Острозький віділяв щороку велику суму (4000 злотих).

1581р. - 3 Острозької друкарні виходом у світ знаменита "Острозька Біблія".

Тисячі п'ятсот вісімдесят п'ять р. - Острог здобувши королівську грамоту (прівілей) на Магдебурзьке право, согласно з Яким дозволяє "в мєстє Острозького ратош будовати, Крам, Вагу, пострігальню, ятки всякі, Лазні Посполиту мєть, Гандль вєсті і корчми вольниє держати пітієм вшєлякім і промовами з живності в будинках віталень потрєбнимі шінковат ".

1590р. - "Терлецький, владика луцький и володімірськійвсіялі єресь, прізволяючі на новий календар, и з'їзд бул у Бріст"; "Татари Галич спалили".

Тисяча п'ятсот дев'яносто одна р. - "Дорожня булу, жито Було по золотих 9 колода".

Тисячу п'ятсот дев'яносто дві р. - "Козаки Переяславль спалили. Олександр, воєводаволінській, син князя Василія Острозького, Триполь облягли". "Унія настала таким способом. Іпатій, владика Володимирська, и Кирил Терлецький, владика луцький, іменем владики львівського, так само пінського и митрополита київського Рагоз, їхавші до папіжа, поклонилися єму а повілі, же" ми суть прісланії на тоє, абіхмо унію прийняли від вшистко з Посполитої шляхти І від священиків І від людей ". Він того радий бувши барзо, одослал їх до короля, аби Їм прівілей надал. І дав Їм, что и до цього часу мучать християн, як слуги и предтечі антіхрістові".

1594р. - "Татари вишла були и Галич спалили, Шкода многоучінілі".

1594-1596 рр. - Селянська-козацьке повстання під проводом С.Наливайка, Пожалуйста охопіло всю Волинь ... Наливайко розпочав з Острога, де служив сотником Княжої хоругви.

1595 р. - "Мор бул великий в Перемишлі и у Львові".

1596 р. - "В п'яток світлий земля ся трясла. Наливайко доВенгер ходив".

1597р. - "Наливайко в Слуцький и в Могілеві велікії шкодіпочініл и сам Грол, а потім спійманий и на паль Збіг".

1598 р. - "Повітря несліханоє кілько літ Було. Того ж рокусейм у Варшаві бул Сторони календаря нового".

1599 р. - "Мор бул великий у Львові, что мовили, и птах, яклетів през місто, то впав и здох"; "Того ж року Москва татар побила".

1601 р.- "Князь Василій ув Остропіль бул. Осінь булу мокра, два місяця дощ непристанной ішол".

1603 р. - Князь К.-В.Острозькій розділів между синами половину своих маєтностей. Янушу дісталісь Острог, Степань, Старокостянтинів та інші маєтки, а Олександру - Рівне з замком и належно до него селянами.

"Декамврія 2 князь Александер Острозький Ярославський в Червоному помер, а похован у Острозі в церкві замкової богоявленія".

У Дермані засновано друкарню, якові Очола Дем'ян Наливайко (проіснувала до 1605 р.).

1604 р. - "... у Острозі пожога велика булу, всі міста разомгорілі, неможна промов рятоваті, аж самі мусіли з міста убо утікаті, а скрині и іноє метали у воду, бо на землі горілі тріскі, мости аж до самой води, и Млин. .. ".

1605 р. - "Татари пречіськії одного року больш ніжлі п'ятькрот були и багато людей побрали близько Звягля, Полонного, Острополя, Межибожа и Шаргорода, а над Тараски кошем стояли".

Великі Межірічі здобули Магдебурзьке право.

"Того ж року за кроля Жигмонта Поляціте до Москви князя Дмитра Івановічі на царство отпровадили и Москву вразили, которий в Польщі Невідоме кілько літ мешкали, чернця будучи. Того ж року грудня 4 дня трясеніє землі було".

1606 р. - "Татари під білою Церквою уражено. ... озвалсяДмітр, цар московський, которий маючі гетьманом князяРомана Ружинський, землю Сіверную опановал и Шуйському велікії войська вразив, и татарів Перекопська до кілька на сту тисяч у Москві побив и під столицею обозом ся поклав".

1607 р. - "... татари Україну коло Вінниці, Гайсина и Шаргорода пустошили. Того ж року знову Дмитрія на Москву Поляціте Провадо, маючі гетьманом Ружинський, и у милі від Москви обозом стали, по кілько крот Москву вражали.

Того ж року князь Вишневецький з старостою ка-менецькім з розказання єго королевської мілості в землі Волоська турків и татар більше 6000 вразили и сина Єріміїна на господарство Волоськоє всадили ".

1608 р. - "Року 1608 місяця лютого дня 23, в суботу первуюв пост великий, Василій князь Острозький, Воєвода кієвській, помер и похован у Острозі того же року травня 17, которий бул великий мілостніком набоженства кгрецького, монастирі побудовали, маєтності понадавали, даже и до міськіх церков маєтності надал, на шпиталь и школи місто надал Сурож з селами; бул Богобоязненна, ніщелюбівій, смиренний, приступний кожному и наубогшему; жив літ 84. По ньому панувати син єго князь Януш, каштелян краковській.

Того ж року князь моськовській наших за послання кроля єго мілості пана Мнішка и других повіпускал. Тогді и князь Костянтин Вишневецький з Москви пришол.

Того ж року листопада татаре кошем стояли під Гайсином, Шкода коло Прилуки, Немирова и Вінниці велікії полагодили ".

1609 р. - Януш Острозький віддав Троїцьку церкву (Межиріч) разом з укріпленнямі католицькому монашеському ордену францісканів. До стін церкви прібудовано два корпуси під монастир, Який проіснував до 1868 року.

1612 р. - Януш Острозький вводити в Остріг єзуїтів. 1630року це самє Робить Микола Чарторійській в Клевані. В острозькій друкарні надруковано "Місяцеслов". Це булу остання Із 22 книг, надрукованіх на 34 роки Існування цієї друкарні.

1613 р. - Антіфеодальні Виступи селян Висоцького ключа, якіохопілі Висоцьк и прілеглі села.

1614 р. - "Буря булу велика, Йшла повз Острог від Жаславля (має бути" Заславля ") про полудні, яко ноч, в жнива: пущі трощила, сади ламав по селах - в Борісові, в Плужному и по ініх селах. В тих краях, куди Йшла буря тая, рілля в копів княжая кілька сот коп рознесло не знати де, так теже и Людський; даже и людей, котрі в полю того часу робілі, носило поверх дерева, других мертвих познаходили, а інії за дерево ухватівшіся, и держалися моцно и так живими позоставаліся ... І церкви ломило. В селі Борісові церков булу з трима верхи; знесло верхи всі, стели займаючі ЗРУ бу, аж НЕ борзо пастухи познаходили в полі розно дзвони; ... і іноє все покрутило ".

Цього ж року в Житомире зібралася польсько-Урядова комісія. До ее складу увійшлі: гетьман коронний С.Жолкевській, Януш Острозький, Януш Заславський та Кам'янецький староста В.Каліновській. Комісія Зроби спробую Повністю підпорядкуваті реєстрове козацтво польському урядові, но ее намагання були Марні и не малі Ніякого успіху.

1616 р. - "Суша булу велика. І татари були. Того ж року, місяця серпень, ... князь Корецький у Волошех през Радула и турків шкідливий поражон так, же ледве в кілько коней з Волох збіг, но заскочон и спійманий и відданий до Турка в неволю. І всаджу єго на вежу високо на морі, и бул там за Варт, іже важко Було вийти ".

1617 р. - "Місяця серпня 6, другий години в ноч, місяць бул в затемнених таким знаком: багрево трохи не ввесь".

Цього ж року спустошлівій напад стотісячної орди хана Гальчі на Волинь. О першій годині нападу зніщено десятки населених пунктів. Особливо Великої Шкоди зізналася села по Лінії Острог-Клевань.

Київський митрополит П.Могила Надав Кременецька братству ставропігію. При братстві діяла школа и друкарня, в Якій у 1638 году Надруковано "Граматика або письменниця язика словенскаго ретельний коротко видана в Кремінці року 1638".

1619 р. - Януш Острозький затвердивши Острозьку ордінацію, найбільшу в Польщі (24 міста та 392 села).

"Того ж року септемврія 11 буря булу барзо великая, іже все дерево посадах підлогою и вежу замкову в Бересті з годинником у воду вкинув и Двур Сопіжін стерла.

Зима лиха була. Того ж року звізда з хвостом указовалася на небі през всю зиму ".

1620 р. - "Януш Краковській князь Острозький помер. На єгомісто пановання Острозького внук єго, по доці, Домінік з дому Жаславського (має бути" Заславський ").

Того ж року ноєврія дня 1 трясеніє землі було ".


Додаток 2

1593 р., Липня 6-8, Краків. - Уривки з листа А.Болоньєтті кардіналові Комо для включення грігоріанського календаря на українських землях та про відрядження з Рима професорів до Острозької Колегії

Вчора вранці вернулся в Краків старий князь Острозький, Який перед тім віїхав для того (як ВІН каже), щоб вернуться. ВІН сповістів мене, что после обіду приїде до мене, что и Було Зроблено, и розмова трівала до першої години вечері ...

Що стосується (нового) календаря, про Який ми дуже Довгий каже, то его велічність, Який почти всегда має принцип унікат нововведень як у справах для політики, так и в церкві (Підкреслено авт.), Сказавши, что даже НЕ всі християни в лоні латінської церкви прийнять его, зокрема від него отказался Імператор, Який схвалів перший трактат проти цієї реформи, что МАВ буті виданий найближче годиною. ВІН сказавши такоже, что НЕ розуміється в астрономи, но позитивно ставитися до таблиць Птолемея, Які були віпробувані впродовж століть и на якіх базується старий календар. На все це ми давали докладні ВІДПОВІДІ, но среди усіх справ, Які Йому були сказані, ніщо не впорався на него БІЛЬШОГО враження, чем та, в Якій Полягає суть всієї справи, а самє, что согласно з концепцією самих греків відповідно до РІШЕНЬ Нікейського собору паска винна святкувати в Першу неділю после полного місяця, найближче до рівнодення, и Якщо не запровадіті цієї реформи, то можна дійті до того, что паска буде святкувати во время літнього сонцестоянь. Якби ВІН заперечував, что так не буде, то МІГ бі запитати досвідченіх астрономів, хоч для того, щоб це збагнуті, що не нужно буті дуже вчений, а Якби ВІН ставши заперечуваті, что це незручно, то МІГ бі звернути до своих теологів грецького обряду. Таким чином, ясно усвідомів бі ВІН Собі, что его намагання зберігаті стародавнє и унікат нововведень не суперечіло реформі, а Було в згоді з нею, бо вона, власне, для того и здійснювалась, щоб Зберегти старовину и усунуті нововведення. Аджея Якщо не регулюваті годину належно правилами, то ВІН сам запроваджує Зміни, а реформа, яка віключає ЦІ Зміни, Повертає нас до стародавніх строків. Тоді князь, немного помовчавші, запитався, если це насправді так, то чому через Константинопольського патріарха НЕ Було це все доведено до відома греків, щоб смороду малі кож можлівість провести таку реформу. У відповідь на це ... сказавши я лишь что чув, як наш пан (папа) Нещодавно це Зробив, и зрештою ми ще маємо час, щоб це сделать. Для того ж сам пан князь МІГ це сделать, написавши Йому (патріарху) при нагоді листа в Цій делу, а Якби ВІН вважать, что Йому потрібна якась допомога Рима, то Йому Віслав бі и книжки, и вчених, Які б Повністю з'ясували Цю дело. Відповів тоді князь, что пріємною би була для него всяка допомога - це ВІН вислови зворушлівімі словами, вказуючі велосипеді бажання схіліті патріарха Прийняти Цю реформу, до якої доклалися чісленні зусилля и працю найрозумніші Вчені мужі после чисельності попередніх СПРОБА, что були даремно. Ця реформа стала благодіянням для світу, а особливо для християн, бо вона усувала таку помилки у церковному богослужінні.

После цього, пам'ятаючи про ті погані справи, Які чініліся Емануїлом Мосхопуло та іншімі, и Нарешті тім, хто самозвано іменував себе архієпіскопом Павії (про це я напишу в ІНШОМУ лісті), з метою завести его якомога далі від шляху праведного, вважаю я за доцільне дати Їм Відсіч, но в загально, що не назіваючі Нікого з них по імені. Вказано я на ті, як це погано, коли християнин докладає зусіль, щоб Зберегти поділ и розкол у хрістовій церкві та просив князя лишь НЕ слухати їх, но й Показати собі вдячна перед богом нашому пану (папі) за (отрімані від него) чісленні прояви пріхільності, дбаючі про єдність между християнами и запроваджуючі цею принцип у всех володіннях, щоб вікорінюваті це зло (схизму). / Тут князь від самого качана розмови виявило себе набагато більш піддатлівім, чем при обговоренні справ календаря, оскількі ВІН такоже МАВ велику відразу до розкол и виявило (як про це можна Було судити по вирази лица и по словах) глибокий Біль з приводу стількох незгод в лоні християнства, з великим зворушенням сказавши, что віддав би власне життя за церковну єдність, Зробив би це з власного бажання и помер бі тоді з великим заспокоєнням (Підкреслено авт.). На це я відповів, что его превосходительство МІГ бі цьом зарадіті хоч среди народу, Який Йому підлягає, даючі Йому добрі книжки, віддаючі церкви в руки праведних людей и запроваджуючі Вивчення молодими людьми правдивого вчення в тому колегіумі, Який ВІН відкрів в Острозі. Я предложили, что буду клопотаті перед нашим паном (папою), щоб ВІН благоволів послати в Цій потребі декількох вчених мужів, хоч Важко Було б це сделать, бо дуже велика нестача в освіченіх людей.

Ця пропозіцій дуже прихильно булу віслухала князем, Який НЕ обмежівся лишь Проханов про ті, щоб я звертався до папи від его імені, но підкреслів, что це Було б для него Надзвичайно приємно, подякував мені за це, коли підвівся, и Додав, что в его володіннях нема людей відповідної освіти, оскількі король призначила и надіславши Йому таких осіб, что зовсім НЕ здатні плідно служити делу духовного виховання ...

Та справа, про якові князь Хотів зі мною порадити, булу тяжба его з імператором за певні землі у Богемії (Підкреслено авт.), Як ваше преосвященство зможу більш докладно Прочитати у Посланні, Пожалуйста я долучайтесь. Цей князь мене дуже гаряче просив, щоб я звернув з Проханов до его святості (папи), написати листа в Цій делу до его імператорської велічності й дати Розпорядження Шановний нунцію, Який представляет тата при цьом дворі, сделать так, щоб шановний Поссевіно, з Яким ВІН в Цій делу Довгий каже цього ранку, зроби зі свого боку все, что зможу. Оскількі я вважаю Зайве ще Щось Говорити в Цій делу, додам лишь, что коли цею пан (князь) буде Переконаний, что я спрійняв его прохання около до серця, то можна буде отріматі від него, что необходимо для Служіння богу, а отріматі можна від него багато ... (Підкреслено авт.).

Щодо Острозького колегіуму, и справи передачі туди книжок, то князь давши мені листа, в якому смиренно просити его святість прислати прідатніх осіб. В одній Із своих записок я говорів про це Взагалі, но князь підкреслів, что Йому потрібні (Духовні особи) грецької національності (Підкреслено авт.). І хоч перед тім ВІН мені говорів, что необходимо, щоб смороду були в стані перекладаті з грецької мови на латинську, то тепер говорити, что (повінні смороду перекладаті) з грецької мови на слов'янську, посилаючися на слова Шановний Поссевіно, Який заявивши, что сам МІГ бі Забезпечити его такими (особами) ...

Відносно Пропозиції Вашого Преосвященства послати кроме греків ще Деяк отців з товариства Ісуса або Деяк з Краківського університету, то секретар и генеральний управитель князя, Який прібув сюди, щоб вести переговори в ціх справах для, говорити, что отці-ієзуїті були б для цієї справи найбажанішімі, но смороду могут віклікаті підозру.Тому сподіваються пріїзду наставніків з Кракова (Підкреслено авт.).

Що ж стосується умов для вчителів, якіх пришлють або з Кракова або шановний отець Поссевіно, то мені відповілі, что смороду будут жити в колегіумі й там будут на утріманні, а пізніше князь зі свого скарбу дасть Їм одяг и Достатньо Кількість грошей на інші спожи. Я делікатно декілька разів намагався дізнатіся розмір цієї грошової допомоги, но шкірного разу діставав відповідь, что смороду будут задоволені. Смороду, очевидно, пріпускають, что ціх греків буде НЕ более двох. Если до них пришлють ще людей з Краківського університету, то князь зможу погодитись (з їхнім перебуванням) під Вплив своих Наближення осіб. Хоч князь й сказавши, что пославши у Рим (своих людей), щоб дістаті від его святості Декларацію про суперечліві питання между греками и латинцами, однак надалі ВІН решил НЕ посілаті (їх), у всякому разі так Швидко, можливо в Цій делу буде особисто в листах звертатися до Поссевіно, витрати Вже много зусіль на Цю дело, Ваше преосвященство знає, на як Саме.