Ліцарські Ордени

17

план

• • 1. Орден Тамплієрів
  • 2. Госпітальєрі - Мальтійській орден
  • 3. Тевтонській орден
  • Список використаної літератури
  • Від кінця XI ст., Коли Почаїв Хрестові походи, почінають зароджуватіся духовноліцарські орден. Усі смороду малі суворі статути. Захопівші велічезні территории на Сході, ордени розгорнулі на «святій землі» широку діяльність. Лицарі закріпачувалі селян, як місцевіх, так и тихий, Які Прийшли з ними з Європи. Грабуючі міста й села, займаючісь ліхварством, Експлуатуюча місцеве населення, ордени накопічувалі велічезні багатства. На награбоване золото купували Великі маєтки в Европе. Поступово Ордени перетворюваліся на найбагатші корпорації.
  • У Европе з 1100 року по 1300 рік вінікло 12 Лицарський духовних орденів. Найбільш жіттєстійкімі, здатно протістояті будь-чому були орден тамплієрів, орден госпітальєрів - Мальтійській орден и Тевтонській орден.

1. Орден Тамплієрів

Тамплієрі «Татріе» у перекладі з французької означає «храм». Тому офіційною назв ордену була така: «таємне лицарства Христове и Храму Соломона». У Европе ВІН МАВ іншу Назва - Орден лицарів Христа. Звідки ж узялася така назва? Справа в тому, что резиденція цього ордену булу розташована в Єрусалимі, на тому місці, де, відповідно до переказів, колись знаходівся храм царя Соломона. Лицарів називали НЕ інакше, як тамплієрамі.

Ця військово-Чернеча організація відома в нас під декількома назв:

- Орден бідних лицарів Ісуса Із Храму Соломона;

- Орден бідних братів Ієрусалімського Храму;

- Орден тамплієрів;

Офіційна назва цього Ордена Латинська мовою, якові Йому Було дано Римський Папою при заснуванні - Pauperurum Commilitonum Christi Templiqne Solamoniaci.

У 1118 (1119?) Году в период между дерло й Іншим хрестово походами французькі лицарі Гюг де Пайєн и Жоффруа де Сен-Омі, і ще сім других французьких лицарів (Андре де Монбар, Гундомар, Ролан, Жоффрей Бізо, Пейн де Мондезір, Аршамбо де Сент-Ейнан) взяли на себе Турбота про захист дороги, что веде від Узбережжя Середземних моря до Єрусалима, від розбійніків и грабіжніків. Передбачало в Першу Черга захіщаті Християнсько прочан, что прібулі у Святу Землю поклонитися Християнсько Святиня у Єрусалимі. Король Єрусалима Болдуїн відвів Їм під резіденцію часть свого замку Тампля (Temple), побудованого на місці древнього іудейського храму Соломона. Ця група лицарів обєдналася у військово-Чернечий орден за назв "Бідні лицарі Ісуса Із Храму Соломона" (за іншімі Джерело "Бідні брати Ієрусалімського Храму"), однак їх у побуті стали йменувати за місцем резіденції тамплієрамі або Лицар Храму.

Вступаючі в Орден лицарі одночасно ставали ченцями, тобто прийомів чернечі обітніці слухняності (покірності), бідності й безшлюбності. Статут тамплієрів, як затверджується, БУВ розроблення самим св. Бернаром и учет на церковному Соборі у французький городе Труа Римський папою Євгенієм III в 1128 году. Основою Статуту тамплієрів послужив статут Чернечого Ордена цістеріанців (НЕ військово-Чернечого, а просто католицького-Чернечої), найсуворішого й твердого статуту.

Лицар, вступаючі в Орден тамплієрів відрікався НЕ только от Всього Мирський життя, но й від родічів. Его їжею повінні були служити лишь хліб и вода. Забороняліся м'ясо, молоко, овочі, фрукти, вино. Одяг лишь найпростішій. Если после смерти лицаря-Ченця в его промовах виявляв золоті або срібні вироби, або гроші, то ВІН втрачав право на похорони на освяченій землі (цвинтарі), а если це виявляв Вже после похорону, то Тіло належало вітягті з могили й кинути на поживу псам . Смороду НЕ малі права вести Світське життя, співати й даже сміятіся. Дисципліна булу дуже Суворов. Лицар належало дати три обітніці, якіх смороду повінні були неухильного Дотримуватись. Це обітніці цнотлівості, бідності й послуху. После цього Неможливо Було ослухатіся наказу ВИЩОГО за рангом.

На ділі виявило, что ЦІ вимоги для публікі. Тамплієрі прославилися самими жадібнімі относительно військового відобутку, почуттєвіх розваг и вінопіття, що не соромлячісь вбивали й грабувалі кого завгодно, включаючі й одновірців. Це добре описано в Романі В.Скотта "Айвенго". Хоч це й художній твір, но історичні хроніки підтверджують цею стиль поведение тамплієрів в Англии.

Члени Ордена тамплієрів діліліся на три стани:

- лицарі;

- священики;

- сержант (служітелі, пажі, зброєносці, прислуга, солдати, охоронці й т.п.).

На Відміну Від, скажімо Тевтонського Ордена, чернечі обітніці в тамплієрів прийомів всі стани и усі строгості уставу стосуваліся всех Членів ордена.

Відмітнімі знаками Ордена тамплієрів були білий плащ-мантія для лицарів и коричневий для сержантів Із червоним восьмикутний хрестом (відомій ще як "мальтійській хрест"), Бойовий вігуком: "Босеан", прапором (штандартом) - чорно-біле полотнище з девізом "Non nobis Domine "(це Початкові слова 9 вірша псалома 113" Non nobis Domine, non nobis, sed nomini tuo da gloriam ... - не нам, Господи, не нам, но імя твоєму дай славу ...); гербом Ордена стало зображення двох лицарів, что їдуть на одному коні (символ бідності тамплієрів).

За Деяк Джерело у сержантів зображення хреста Було неповна и ВІН МАВ вигляд букви "Т".

Лицар Ордену могли стати только французи (пізніше й Англійці) шляхетного походження. Тільки смороду могли займаті Вищі керівні посади (великий магістр, магістрі володінь, капітулєрі, каштеляном, драпієрі й т.п.).

Втім, относительно національності дотрімувалося Це не Занадто строго. Серед лицарів зустрічаються й італійці, іспанці, фламандці.

Сержантами Ордену могли стати як багаті городяни (Займаюсь посади зброєносців, рахівніків, управітелів, комірніків, пажів и т.п.), так и Прості люди (охоронці, солдати, прислуга).

Священиками ордена могли стати священики католицької церкви, однак, вступаючі в орден, такий священик ставав членом ордена й підкорявся только магістрові ордену и его Вищих сановніків. Єпископи католицької церкви й даже сам папа втрачалі над ними владу. Священики віконувалі Духовні обовязки в ордені, хоча й лицарі ордену були наділені правами духівніків. Будь-який член ордену МІГ відправляті свои Релігійні обовязки только перед орденськімі священиками (сповідь, причастя й т.п.).

Поступово орден переростає у бойовому одиниць, что підкорялася лишь Великому магістрові й Папі римському. Великим магістром відразу ж БУВ избран де Пейнсон.

У результате суворої дисципліни й беззаперечної слухняності тамплієрам удалось добиться організованості. У результате смороду заволоділі Величезне багатствами. Тамплієрі стали власниками корабелень и портів, Не кажучи про чісленні землі. До того ж у них БУВ свой могутній флот. Доходило до того, что смороду могли позічаті велічезні суми грошей монархам, Які Втратили своє становище, у результате чого малі можлівість впліваті на Державні справи.

Феодал різніх стран дарувалі ордену маєтки, села, міста, замки, церкви, монастирі, податки й податі від якіх стікаліся в касу ордену. Уже в 1133 году бездітній король іспанської провінції Арагону Алонсо I, что такоже володів Наварро й Кастілією, вміраючі заповів всі свои володіння орденів тамплієрів и госпітальєрів. Хоча цею заповіт НЕ БУВ Виконання, но Раміро ель Моне, Які зійшов на арагноській престол відкупівся від орденів дуже великими милостиню. Французький король Філіп I серпня дарує в 1222 году ордену Величезне по тім годинах суму в 52 Тисячі золотих.

Однако, як доводять много історіків, дійсною основою багатств ордену виявило НЕ військова здобіч и пожертвування, а активна ліхварська діяльність, Фактично, создание банківської системи Європи.

З історічніх джерел відомо, Які самє тамплієрамі були введені бухгалтерські документи й банківські чеки. Лицарі Храму НЕ цурайтесь науки, усіляко заохочували ее розвиток. До того ж намагались всі новітехнічні винаходи тримати в собі. Відомо, что, например, компас, упершись Використана самє тамплієрі. Лицарі-тамплієрі були вправно хірургамі. Часто Їм доводять лікуваті поранених, что, зрештою, входило до обовязків Членів ордену.

Тисяча сто дев'яносто один рік ставши роком загібелі або розпад ордену Тамплієрів, Які НЕ змоглі втріматі фортецю Сен-ЖандАкр во время Хрестового походу. Однако, частина его продовжувала існуваті.

У Німеччині король Генріх обмежівся тім, что оголосів орден розпущенім, однак ще й в 1318 году госпітальєрі скаржилася Папі, что хоча орден и розпущеній, но тамплієрі продолжают володіті своим майном и проживати в замках.

В Италии наказ папи римського про арешт тамплієрів БУВ Виконання Швидко й неухильного. Однако, ордену БУВ нанесений ніщівній удар и Фактично 13 жовтня 1307 року орден тамплієрів Припін своє Існування. У всякому разі, як організована сила, як дієздатна організація. Хоча маршал ордену, драпієр и скарбник були арештовані на Кіпрі только 27 травня 1308 року, но Судовий процес проти тамплієрів вже йшлі щосілі й ЦІ останні Вищі сановники ордену просто очікувалі своєї долі.

Ордену були інквізіцією предявлені звинувачений, скажімо так, формальні, хоча очевидно много з обвинуваченого и не необґрунтовані.

Юридично орден Тамплієрів Припін своє Існування на підставі булл Папи Римського Клемента V від 22 березня 1312 року (Vox clamsntis), 2 травня 1312 року (Ad providam) и 6 травня 1312 року (Considerantes dudum). З подивимось сучасного права це законні Розпорядження, тому что й Створений орден БУВ кож Булл Папи Римського.

Останній Великий Магістр ордену тамплієрів Жак де молі БУВ Визнання віннім у предявленіх Йому обвинуваченого, прісудженій до смерти й спаленої на багатті в 1314 году в Паріжі.

2. Госпітальєрі - Мальтійській орден

1070 рік став роком Заснування в м. Палестіні купцем Мауро з Амальфі госпіталю для прочан до святих Місць. З шкірних роком госпіталь розростався, превратилась через Якийсь час у братство з догляд за хворими й пораненими. Воно Почаїв набуваті значення в найвищу колах, его позиции стали міцнімі й непохитно.

У 1113 году братство Офіційно візнається Папою Римський, перетворюючісь на духовно-Лицарський орден. Братство Почаїв назіватіся - «Орден Вершників госпіталю святого Іоанна Ієрусалімського».

Як и в тамплієрів, у госпітальєрів були три обітніці: послуху, бідності й цнотлівості. За свой символ лицарі взяли білий восьмікутній хрест, розташованій на лівому плечі чорної мантії. Щоб засвідчіті обітніцю послуху, у мантії були зроблені дуже вузькі рукави, что показував, Наскільки мало свободи в Ченця. Через Певний проміжок часу лицарі змінілі колір свого одягу. Відтепер смороду начали носить червоне вбрання з хрестом, Який БУВ розташованій на грудях.

Орден розпадався на три категорії. Тут були просто лицарі, капелані, службова братія. Главою ордену БУВ проголошеній Раймонд де Пюї, призначення Великим магістром. Щоб Прийняти Важливі решение, лицарі Збирай генеральний капітул. З метою продемонструваті, что госпітальєрі НЕ прагнуть багатства й згодні его позбутіся, члени капітулу повінні були віддаваті Великому магістрові гаманець Із вісьма динарами.

Течение трівалого годині догляд за пораненими й хворими - це й БУВ одним з основних завдання ордену.Головний госпіталь, розташованій у Палестіні, уміщав около 2 тисяч ліжок. Іоанніті безкоштовно допомагать біднякам, намагались нагодувати їх, чим могли. Підкідькі й немовлята такоже НЕ були обійдені уваг госпітальєрів. Що цікаво, умови для всіх, хто знаходівся в госпіталях або Притулка, були однакові, Незалежності від наявності або відсутності грошей. Альо Незабаром Пріоритети змінюються.

Із середини XII століття лицарі зобовязані захіщаті прочан и воювати з невірнімі. Орден вже не бідний: Йому належати землі в Південній Франции й Палестіні. З шкірних роком Вплив іоаннітів растет й становится практично рівнім впліву тамплієрів. Кінець XII століття НЕ БУВ щасливим для лицарів. Хрістіяні були вібіті з Палестини, й іоаннітам довелося переселітіся на Кіпр. Незабаром смороду втрачають практично всі землі в Европе. Тоді смороду вірішують знову спробуваті своє щастя й прістають до європейськіх берегів.

Для вступления до ордену госпітальєрів з 1262 року треба Було довести, що ти належіш до Дворянська стану. Альо з годиною вимоги прийому до ордену змініліся. Зявилося две категорії бажаючих вступитися до ордену. Одна з них припускала вступ за покликання, а Інша - за правом народження. Люди, что вступають до ордену за покликання, повінні були только довести, что їхні предки не були реміснікамі або рабами.

Історія мальтійського ордена, члени которого колись називали іоаннітамі и родоськімі лицаря, почінається з 1530 р., Коли лицарі здобули від імператора Карла V у ленне володіння Мальту Із двома сусіднімі островами, Гоцці й Коміно, зобовязавшісь охороняти Середземних море и его Узбережжя проти турків и Африканська корсарів.

До ордену малі право вступитися й монархи, Які зумілі переконаті всех у життя без пріхільності до християнства. Як Не дивно, но Мальтійській орден відкрівав свои двері такоже для жінок. У лицарів Мальтійського ордену були свои обовязки, Якими нельзя Було нехтувати. Смороду повінні були знаходітіся Постійно в казармах и покидати їх только з Дозволу Великого магістра. У казармі лицарів, або конвенті, смороду зобовязані були провести її не менше п'яти років. Конвент знаходится на острові Мальта - їхній основній резіденції. Такоже до обовязків мальтійців входило плавання на кораблях ордену в течение 2,5 років, что мало Назву «караван».

Мальтійській орден зявився як бі аванпостом Християнсько держав проти Оттоманської імперії, что досягла в тій годину апогею своєї могутності. Незабаром после свого переселення на Мальту лицарі допомоглі імператорському флоту оволодіті важлівою Африканська міцністю галети. У 1541 р. флот ордена підтрімав імператорські війська, что Вже відступалі під натиском алжірців.

ВИЩОГО розквіту слава Мальтійського ордена досягла в правления великого магістра Ла-Валетта (1557-1568 рр.), При якому Мальті довелося вітримати страшну облогу турків. Сорокатісячному турецькому війську орден МІГ протіставіті Всього 700 лицарів и 71/2 тис. солдат. Християнські государі, якіх Ла-Валетт молився про допомогу, що не поспішалі підтримати лицарів; но останні зумілі Самі відбіті ворога. После чотірімісячної облоги турки змушені були відступіті, Втрата понад 20 тисяч чоловік. Втрата ордена налічувала 240 лицарів й 5 тисяч солдатів.

Блискучії перемога як би спяніла Членів ордена. Лицарі їдуть на материк и проводять там час у бенкетах и ​​удовольствие. Ті, Які Живуть на острові, з НЕ меншим Захоплення віддаються почуттєвім Насолода.

Колишня військова дисципліна слабшає; вінікають розбрату между лицар окремий народностей.

Минали віки, змінюваліся отношения лицарів Мальтійського ордену Із зовнішнім світом. Середина XIX століття принесла свои нововведення. Мальтійській орден Із військового ставши духовно-благодійнім закладом. ВІН існує й доніні, Продовжуючи Виконувати Цю функцію, его резиденція розташована в Римі.

3 . Тевтонській орден

Тевтонській орден (Орден дому св. Марії в Єрусалимі) - католицький військово-Чернечий орден, Заснований німецькімі хрестоносцямі напрікінці XII ст. на базі госпіталю ( "Дім святої Марії") для германської хрестоносців. Інакше его такоже назівають Прусськім або Німецькім орденом. Орден здійснював політику папської експансії в Прібалтіці и Північно-західніх руських князівствах. На Захоплення орденом теріторіях проводити насільніцьке окатолічування населення.

Орден БУВ Заснований в 1128 в Єрусалимі невеликим кружком багатших німців з метою надаваті матеріальну допомогу Хворов и біднім прочани германського походження. Невеликий гурток Швидко розрісся в ціле товариство, члени которого стали назіватіся братами святої Марії Тевтонської.

Близько 1189 року син Фрідріха Барбаросси Надав новому ордену військовий характер, давши Йому статут тамплієрів и форму одягу (білий плащ Із чорним хрестом) и назвавши Тевтонськім орденом Дому святої Діви Ієрусалімської. У 1191 р. папа Климент III затвердивши статут ордену, и его Назва - Тевтонській орден.

Дерло начальником ордена - або гохмейстером, як смороду стали назіватіся Згідно, - був Генріх Вольдботт. Превратилась в військову установу, Тевтонській орден проти зберіг и свой первісній характер Релігійно-благодійної установи, з багатьма правилами Монастирського життя. Поповнювався ВІН, головні чином, членами германської аристократичність родин.

Великої роли в Палестіні чин не грав, тому что відразу ставши на сторону Фрідріха II и Взагалі Гогенштауфенів у борьбе останніх з папою.

Незабаром после Падіння Акрі гохмейстер Тевтонського ордену Герман Зальца разом з лицар переправівся у Венецію, де й заснував свою резіденцію.

Фрідріх II и папа Гонорій III наділілі орден чисельність землями в Німеччині и Италии. Кожний з них Хотів залучіті его на свою сторону. Зальца дуже Спритний лавірував между ними, прагнучі якось поміріті їх. Головного его метою Було найти таку область, де можна Було б дива самостійнім государем.

Саме в цею годину угорський король Андрій предложили Тевтонському ордену Трансільванську область Бурзу, Із містамі. Крейцбург и Кронштадтом, під умів захіщаті ее від набігів половців, но Незабаром відняв у ордена землю під приводом невиконання ним свого зобовязання.

После цього в 1226 году князь мазовецькій Конрад предложили Тевтонському ордену Кульмську и Льободську землі за захист від прусів. Навченості попереднім досвідом, Зальца віклопотав у Фрідріха II грамоту на володіння Кульмською землею й на Прусську землю, щоб «ввести там гарні звичаї й закони для Зміцнення віри й установлення благополучного світу между жителями». У 1228 р. загін лицарів Тевтонського ордена прийшов на береги Віслі.

Пруссія, інакше Боруссія, булу населена прусами або борусами, народом литовського племені. Це були язичники з Досить розроблення культом. У 1209 р. у Цій стране Вперше ставши пошірюваті християнство єпископ Християн, Із благословення папи й за сприяння Конрада, князя мазовецького. У 1215 р. папа призначила Християна єпіскопом и Владик Пруссії. Християн ставши склікаті хрестовий похід проти прусів. Похід Не вдаючись. Конрад Мазовецькій, Який спріяв християни, звернув, як сказано вищє, до Тевтонського ордена, но Християн НЕ погоджувався Визнати права ордена на Кульмську землю й на Пруссію.

После Довгих сперечань между Фрідріхом II, папою, Конрадом Мазовецькім и Християном, Тевтонському ордену удалось влаштуватіся. За таємнім договором з Конрадом орден здобувши від последнего у власність Кульмську землю (правда, договір цею БУВ складень у дуже невизначенності вираженості), Ранее віддану Хрістіянові: папі повідомілі деякі статті цього договору, де ВІН санкціонував его.

У 1231р. БУВ Укладення договір и Із Християном: орден признал собі его васалом, зобовязався платіті Йому десятину й віддаті значний часть Пруссії, если ее вдасть завоюваті. Із цього ж року почінається поступове Захоплення землі прусів за Певної планом: завойовується відома місцевість; у ній будують замки, міста; жителей бють; прізіваються переселенці з Німеччини, и завойована область становится германської.

У 1231 р. БУВ побудованій Торн. Користуючися тім, что Християн потрапивши в полон, Тевтонській орден в 1234 р. здобувши від папи Кульмську землю й Пруссію у вічне володіння за зобовязання платіті Даніна.

З тих пір папи захищали всіма силами Тевтонській орден, Який заволодів Помезанією и всіма зміцненнямі до устя р. Ногат.

У 1237 р. БУВ Захоплення Бальгас, звідки йдут Спроба заволодіті Вармією. У тому ж году до Тевтонського ордена прієднується Лівонській орден.

Тевтонському ордену довелося у своих завойовніцькіх Прагнення зіштовхнутіся з Руссю; в 1242 р. Олександр Невський розбили его війська на льоді Чудського озера. Піднялося повстання. Положення Тевтонського ордену Було хібке, тім более, что єпископ Християн до цього часу БУВ викуплення з полону й заявивши домагання на володіння ордену; но тато підтрімував орден, а Християн Незабаром помер.

У 1249 р. Суперечка з архієпіскопською властью булу остаточно вірішена на Користь ордена папою Інокентієм IМ. Архієпіскопська кафедра булу перенесена в Ригу; кульмські и прусські єпископи стали самостійнімі и прізначаліся зі Членів ордену.

Папа Ревне підтрімував орден, схіляючі лицарів надходіті в братерство «Хоробрів Маккавіїв». Завоювання йшлось успішно. У 1254-1255 роках БУВ початий богемського королем Оттокаром хрестовий похід проти прусів, Який Закінчився Розширення володінь ордену и Заснування Кенігсберга. Населення упокорілося й стало прійматі християнство, но жахи завоювання й керування віклікалі загальне повстання в 1260-1261 роках під керівніцтвом литовського князя Міндовга.

Положення ордену Було критично. Марно папи Урбан IV и Климент IV Прохаєв про допомогу ордену: у Німеччині панували Анархія. Правда, Оттокар, на настійну Вимоги папі, рушів хрестово походом, щоб «здолати воскресла в Пруссії чудовисько колишня ідолослужіння»; но похід его БУВ Невдалий.

Избрания Рудольфа Габсбургського врятував орден. З Німеччини при спріянні Рудольфа рушів цілий потік германців, и повстання Було придушене: у Помезанії всі жителі були перебіті, у Замландії частина населення вініще, частина хова в лісах; Судавія превратилась в пустелю; Курляндія и Земгалія скорені й спустошені.

У такий способ Тевтонському ордену, с помощью Німеччини й Лівонського ордену, удалося заволодіті великою площею від низів Віслі до границь Литви на сході й до Мазовії на півдні.

Було засновано много замків и міста Ельбінг, Марієнвердер [Квідзін], Марієнбург, Гольдінген [Кулдига], Віндава [Вентспілс], Мітава [Єлгава] и т.д. Була віклікана безліч німців-колоністів, Які осілі частина на землі, частина в містах; міста здобули право самоврядування (Магдебурзьке, любекське); прібуло много й германського дворян; місцеве населення превратилась в кріпосній стан и приводу з ним жахливо --воно Було поза законом.

Війна трівала, Власне Кажучи, около 55 років - з 1230 по +1285 рр. До качана XIV ст. Пруссія являла собою справжнього германської провінцію; даже лівий берег Віслі БУВ у руках Тевтонського ордену й тут стояв Квітуче м. Данциг.

XIV ст. Було часом найбільшого Процвітання ордену; завоювання були зміцнені, торгівля й промисловість росли, міста багатілі. В 1309 году гохмейстер Зігфрід Фейхтванген переніс свою резіденцію з Венеции у Марієнбург. Із цього часу Тевтонській орден отказался от свого релігійного покликання й ставши державною установою.

Зроби державою de facto, Тевтонській чин не отказался от Чернечого забарвлення. Лицарі як и Ранее давали обітніці цнотлівості, слухняності й бідності, но це Було порожніх формальністю: смороду потопали в розкоші, бенкетувалі й розпуснічалі.

Тевтонській чин не отказался от своєї політики захоплень за рахунок Литви й Польщі, но й сусіди ордена у свою Черга поєднувалі свои сили.Почаїв багаторічна спустошліва війна между орденом и Литвою, а потім Польщею.

У XIV ст. Пристрій Тевтонського ордена Закінчився. На чолі его стояв гохмейстер, что обірається старшими лицаря. При ньом в якості дорадчого й у тій же година контролюючої его Дії встанови БУВ орденській капітул. Останній судів гохмейстера, МІГ даже позбавіті его сану, відавав закони, прізначав Вищих сановніків. Гохмейстер БУВ Верховної Володарем; ВІН затверджував и магістра Лівонського ордену. Его помічники були свого роду міністри. Всі землі Тевтонського ордена були розділені на області, Якими управляли особливі комтури. Всі посади заміщаліся вінятково лицаря ордена.

У 1410 году польсько-литовсько-російські війська в Битві під Грюнвальді завдан ніщівної поразка тевтонському ордену.

На качана XVI ст. Тевтонській орден Припін своє Існування як самостійна держава, протрімавшісь біля п'яти сторіч. После секулярізації Тевтонській орден (его гохмейстер Альбрехт, скоріставшісь Поширення у Пруссії Реформації, в 1525 р. Секуляризованому орден и здобувши его від польського короля у ленне володіння як герцогство) много лицарів, что залиша вірнімі католицизму, віїхалі в Німеччіну, склалось новий статут ордену й осілі в м. Меріннгеймі (у Франконії), Який и залишавсь їхньою головного квартирою до остаточного знищення ордену.

Політічного значення Тевтонській орден набути больше не МІГ. У такому виде Тевтонській орден існував до качана XIX ст., Коли БУВ остаточно знищені декретом Наполеона. У якості Досить нечісленної церковної организации ВІН існує дотепер у Німеччині.

Так закінчується двохсотлітня історія трьох найбільш відоміх духовно-Лицарський орденів, Які залишились помітній слід в історії середньовіччя військово-Чернечій ОРГАНІЗАЦІЙ епохи хрестово походів. З початком хрестово походів ЦІ ордена народу, розцвіталі, були дітіщем епохи й з ее закінченням зійшлі з Політичної арені. Тамплієрі зійшлі з Арені Із шумом, залиша после собі безліч легенд; госпітальєрі Довго намагались найти своє місце в Політичній мозаїці Наступний століть (ще російський Імператор Павло I номінально БУВ Вибраний Великим Магістром цього ордену) и їхня Бліда тінь за назв Мальтійського Ордену існує й сьогодні. Довше других на поверхні втрімуваліся представник тевтонського ордену. Тільки до середини XVI століття почінається Захід Тевтонського Ордена. ВІН існує й поніні й під своєю ж назв, но Це вже просто суспільна Лікарняна благодійна організація.

Список використаної літератури

1. Всесвітня історія в 24-х томах. - Т. 8. Хрестоносці і монголи. - Мінськ: Сучасний літератор, 2000. - 528 с .;

2. Егер Про Всесвітня історія в 4-х томах. - Т. 2. Середні століття. - М .: ТОВ «Вид-во АСТ», 2000. - 696 с .;

3. Заборов М.А. Іоанніти // Питання історії. - 1984. - №9. - С.92-102;

4. Історія Європи. - Т. 2. Середньовічна Європа. - М .: Наука, 1992. - 808 с .;

5. Кардіні Ф. Витоки середньовічного лицарства. - М .: Прогрес, 1987. - 384 с .;

6. Кочан Н. Мальтійській орден // Людина і світ. - 1996. - №7. - С.19-22;

7. Логінова Р. Хрестові походи та духовно-ліцарські Ордени // Людина і світ. - 1996. - №8. - С.39-43;

8. Логінова Р. Хрестові походи та духовно-ліцарські Ордени // Людина і світ. - 1996. - №9. - С.34-39;

9. Лозовицький О. Мальтійській Орден // газ. Історія України. - 2001. - №37. - С.6-8;

10. Лозовицький О. Мальтійській Орден // газ. Історія України. - 2001. - №38. - С.5-8.