Право Київської Русі

Послідовно відстоюючі недоторканність права феодальної власності за, Руська Правда даже припускала можлівість за питань комерційної торгівлі умів безкарно вбивати злодія, которого захопілі у дворі, в хаті або хліві (ст. 38 К. П.).

Одним Із відів майнового злочин Було знищення й пошкодження чужого майна, списа, щита, одягу, бортні (ст. 32 П. П.). Небезпечна злочином, за Вчинення которого Злочинець підлягав віщій мірі наказание, вважався підпал току або двору (ст. 83 П. П.), злісне знищення коня або других свійськіх тварин (ст. 84 П. П.), незаконне Користування чужим майном, зокрема самовільна їзда на чужому коні (ст. 12 К П .; ст. 33 П. П.), пріховування бігліх холопів (ст. 11 К. П .; ст. 32 П. П.), прівласнення знайденіх коней, оружия, одягу (ст. 34 П. П.).

Злочини проти сімї и моральності. У так званому світському праві Київської Русі НЕ існувало норм, Які б охоронялі сімю и моральність від злочинна посягань. Такі злочини передбачало в церковних статутах Володимира и Ярослава. До них належали: «умикання», «пошібаніі» (зґвалтування) Боярський дружин и дочок, зґвалтування дівіці Груп осіб, розпуста (самовільне розлучення з дружиною), народження незаміжньою дочкою позашлюбної дитини, Укладення шлюбу между Близько родичами, перелюбство, приведення в дім новой Дружини без розлучення з КОЛІШНИЙ, двоєженство, співжіття Із Черниця, кума з кумою, брата з сестрою, свекра з невісткою, співжіття з близьким родичами та ін.

Види наказание. Метою наказание Було самперед відшкодування збитків потерпілому та его родичам, а такоже поповнення державної казни. Чи не можна заперечуваті и такой, ще слабо віраженої мети, як відплата. Право Відкрито проголошувалися у форме стає прівілеїв класового характер наказание. Посягання на життя, честь и майно феодалів каралося суворіше, чем посягання на життя, честь и майно простих вільніх людей Давньоруська Суспільства.

Найдавнішою формою наказание булу помста злочинця з боку потерпілого або его родічів. У часи Руської Правди помста спочатку обмежується (ст. 1 До П .; ст. 1 П. П.), а потім забороняється зовсім (ст. 2 П. П.).

Переважно видом наказание согласно з Руською Правдою Було грошове Стягнення з майна злочинця, Пожалуйста Складанний з двох частин: одна частина вилучалось на Користь князя, а друга - як компенсація за заподіяній злочином збиток - Надходить потерпілій стороні.

Тяжким наказание у виде грошового Стягнення булу віра - грошовий штраф у 40 гривень, Який стягувався на Користь князя за вбивство Вільної людини. Це булу Величезна сума, непосильна для простої людини (Досить Сказати, что князівській кінь оцінювався в З гривні). Подвійна віра в размере 80 гривень Якуб Накладал за вбивство огнищанина, далі - князівськіх мужів (статті 19, 22 К П .; ст. З П. П.). Подвійна віра у 80 гривень - наочно Ілюстрація Існування прівілеїв, посилений захисту життя представителей класу феодалів.

За вбивство Вільної жінки стягувався штраф у розмірі 20 гривень (ст. 88 П. П.). На мнение Деяк учених, це можна поясніті тім, что на Русі, як и в будь-якому феодальному суспільстві, Було узаконено нерівне становище жінки. Існує такоже думка, согласно З якою за вбивство жінки судили, як и за вбивство Чоловіка. Якщо жінка теж булу винна (например, сама брала участь у Бійці), то штраф за ее вбивство зменшувався до половини віри.

Ширше Правда передбачало Сплату вервие так званої дикої віри - штрафу, Який спільно сплачувалі члени верві за вбивство, пред'явлених на ее территории, коли вбивця БУВ невідомий або верв НЕ Хотіла его відаваті.

Родичам убитого надавати грошова винагорода, яка називається «головніцтвом». Більшість дослідніків считает, что розмір го-ловніцтва дорівнював розміру віри.

За Вчинення таких злочінів, як відсікання ноги, руки, носа, виколювання очей, убивство жінки, стягувалася «полувіра», тобто штраф у розмірі 20 гривень (статті 27, 88 П. П.).

Руська Правда передбачало и такий вид наказание, як продаж-- грошовий штраф, Котре стягувалі зі злочинця на Користь князя за Вчинення других злочінів проти особи, а такоже за більшість майновий злочінів. Продаж віражався у точно встановлений сумах: 12 (вища ставка продажу), 3 и 1 гривня. Супроводжувався ВІН Звичайно и МіТОМ, Пожалуйста йшлось судів агентам (20% продажу). Потерпілий одержував грошове відшкодування ( «урок»).

Віщою мірою наказание, за Руською Правдою, БУВ так звань «потік и розграбування». Цей вид наказание прізначався за три види злочінів: вбивство в розбої (ст. 7 П. П.), конокрадство (ст. 35 Пр. Пр.), Підпал будинку й току (ст. 83 П. П.). Це наказание віражалося у тому, что Злочинець, в которого конфісковувалі все майно ( «пограбування»), віганявся разом Із жінкою й дітьми з общини ( «потік»), что в тих условиях прірікало вигнання на Загибель, а можливо, и на перехід у положення рабів. Безперечно, своим вістрям статті, котрі передбачало «потік и розграбування», були спрямовані проти класової БОРОТЬБИ народних мас, что на качана XII ст. дуже посил.

Смертна кара, тілесні й калічніцькі наказание НЕ були прітаманні найдавнішім системам руського права. Смороду вініклі самперед у практике церковних судів. Літопісі збереглі певні Відомості про смертну кару в Давній Русі. Так, во время князювання Володимира Святославича збільшіліся «розбої» ( «й помножити зело розбили-Єві»). Розбій являв собою у Деяк випадка не просто майновий злочин, а й акт класової БОРОТЬБИ, СОЦІАЛЬНОГО протесту з боку людей, что в процесі феодалізації позбуліся землі й Волі. За порадою єпіскопів Володимир «відкинув віри» и почав застосовуваті до розбійніків смертну кару, но «зі допитливим», тобто после суднового РОЗГЛЯДУ обставинних злочин. Згідно єпископи и «старці» знову звернули до київського князя, доводячі доцільність повернення до копійчаних штрафів (вір), Які в условиях Посилення ВІЙСЬКОВОЇ небезпеки були потрібні для придбання оружия та коней. Володимир скасував смертну кару и повернувши віри.

Судочинство. У Київській Русі панували обвінувально-змагальну процес, что характерізувався активну участь у ньом осіб, заінтересованіх у вірішенні тих чи других конфліктів. Суд віконував Функції посередника в судновому процесі, что пояснювалося недостатньою розвінутістю державного механізму. Однако у справах для про злочини, Які безпосередно зачіпалі Захоплення пануючого класу, вікорістовуваліся форми розшукова (слідчого) процесса. Князі та їхні прибічники самостійно здійснювалі Розслідування и Самі ж судили таких злочінців. Елементи розшукова процесса вікорістовувалі и церковники во время РОЗГЛЯДУ справ про злочини проти релігії и церкви.

У обвінувально-змагальну процесі Сторони називається «Позивача» и «відповідач». Особливо активну роль у процесі відігравав Позивача, за заявити которого, як правило, починалося судочинство.

Значний Активність позивача в процесі виявляв, например, во время розшуку злодія. Руська Правда передбачало детальних процедуру такого розшуку. Це були так звані «закличе», «Звід» и «гоніння сліду».

Сутність «закличе» определена в статтю 32, 34 П. П, У разі Викрадення або знікнення холопа, коня, оружия чи одягу Потерпілий оголошував про це на торжіщі. Если в течение трех днів после оголошення річ знаходиться у кого-небудь, то ВІН вважався відповідачем. Відповідач повинен БУВ повернути річ ее власнікові и Сплатити штраф. Отже, «закличе» - це БУВ один Із можливости способів розшукування злодія або особи, яка незаконно прівласніла чужу річ, что мала Цілком візначені Індивідуальні ознакою.

Іншим способом розшуку відповідача БУВ «Звід». ВІН є собою процедуру розшукування особи, яка незаконно прівласніла чужу річ (кінцевого татя), и повернення РЕЧІ ее власнику. Правила «зводу» регулювалися Стаття 35--39 П. П. «Звід» відбувався у тому разі, коли річ знаходится до «закличу», тобто коли ее відшукувалі до того, як минули три дні после «закличе», або коли вона булу Знайду в чужому городе чи світу, а особа, у якої булу Виявлено річ, заперечувала недобросовісність ее придбання.

Порядок «зводу» БУВ такий. Власник, Який знайшов свою річ, що не МІГ Одразу ее повернути, а звертався до володільця РЕЧІ з Вимоги: «піди на звід, де є взяв» (ст. 35 П. П.). Если володілець НЕ тать, ВІН разом Із Позивача йшов до тієї особи, у якої Придбай річ; тепер вже ця особа ставала відповідачем. Новий відповідач мусів вказаті, у кого ВІН Придбай вкрадені річ; и так «Звід» відбувався Доті, доки НЕ знаходится людину, яка не могла поясніті, Яким чином украдена річ попала до неї. Така людина візнавалася злодієм з усіма наслідкамі, что віплівалі з цього. У випадка, коли злодія треба Було шукати за межами міста, володілець РЕЧІ ВІВ «Звід» только до третьої особи, котра зобовязана булу Сплатити власнику ВАРТІСТЬ РЕЧІ, а сама отримувалася право продовжуваті «Звід».

Если «Звід» призводить до кордонів держави або закінчувався тім, что володілець РЕЧІ НЕ МІГ назваті особу, у якої Придбай вкрадені річ, добросовісній покупець МІГ відвесті від себе звинувачений в крадіжці, вистава двох свідків покупки або Митника, у прісутності якіх здійснювалася купівля (статті 36, 37, 39 П. П.).

Спеціальна процедура застосовувалася під час розшуку украденої челяді. Тут такоже, як и у справах для про крадіжку речей, вступав у дію інститут «зводу». Особа, у якої віявлявся чужий челядин, вела господаря до того, у кого вона купила цього челядина. Тієї діяв аналогічнім способом. Альо так справа велася только до «третього зводу». Третій відповідач мусів віддаті позівачеві свого раба, а сам продовжуваті розшук, вікорістовуючі украденого челядина як «лице», тобто на підставі его свідчень установлювалі усіх тих, хто его купували и продавав аж до «кінцевого зводу», до Виявлення справжнього злодія. Тоді відбувався обмін Челядин между третім відповідачем и Позивача, а «кінцевій тать» мусів Сплатити продажів и відшкодуваті збитки позівачеві (ст. 38 П. П.).

«Гоніння сліду» регулювалися ст. 77 П. П. и віражалося в гонітві за злодієм по залишенню ним слідах. Если сліді губіліся, власник пріпіняв розшук. Если ж смороду вели до которого-небудь населеного пункту, то его жителі повінні були відвесті від себе підозру в крадіжці и взяти участь у розшуку злочинця. Інакше смороду несли Колективне відповідальність за Вчинення крадіжку. Отрімані во время проведения «зводу» и «гоніння сліду» результати ставали підставою для прийняття судового решение.

У разі неясності справи звертає до розшукування Нових доказів. У Київській Русі вікорістовуваліся Такі види СУДОВИХ доказів: особисте зізнання, Свідчення «послухів и відоків», речові докази, «суди Божі». Доказ могли буті такоже сліді побоїв (сінці на обліччі и тілі потерпілого), знайдені у підозрюваного вкрадені РЕЧІ, знайдення трупа на территории верві та ін.

У Руській Правді про особисте зізнання Нічого не говориться. Однако немає сумніву в тому, что зізнання обвинуваченого (відповідача) у вчіненні злочин або порушенні договору вважаю без-спірнім доказ. Руській Правді відомій такий вид доказу, як Показання відоків, котрі вважаю свідкамі фактом. Так, ст. 38 К. П. говорити про очевідців убивства злодія. У Деяк випадка Руська Правда, віддаючі Даніна формалізму, для підтвердження того чи Іншого фактом требует віставляті заздалегідь визначених Кількість відоків.

Руська Правда передбачало и такий вид доказів, як Свідчення послухів, котрі, на мнение більшості дослідніків, були свідкамі доброї слави сторін, яка брала участь у судновому процесі. Так, звінувачуваній у вбівстві МІГ відвесті від себе підозру Шляхом виставленна семи послухів. «А ще будеть на кого поклепная віра, то ж будеть послухів 7, то ти віведуть виру», - говориться в ст, 18 П.П. Послухами могли буті только Вільні люди (ст. 85 П. П.) i лишь в окремий випадки - боярські тіуні або закупи (ст. 66 П. П.).

Важлівім доказ вважався результат, отриманий так мав звання «судом божим», Існування которого пояснюється властівімі людям того часу повірямі, Глибока релігійністю, неосвіченістю.До «суду божого» належали судові присяги ( «рота»), Різні випробування (ордалії), судів Поєдинок. Руська Правда знає два види СУДОВИХ клятв - для позивача и відповідача. Позивача давав перед судом клятву у випадка обгрунтування невеликих позовів (ст. 48 П.П.). Відповідач давав так званні очіщувальну клятву (статті 49, 115 П. П.). Зміст клятви зводівся до того, что тієї, хто ее давав, на підтвердження того, что ВІН говорити правду, прісягався іменем божества. Вважаю, если тієї, хто давав клятву, обманював, ВІН неодмінно буде так чи інакше наказание божеством.

У Руській Правді Нічого не говориться про Судовий Поєдинок. Однако про нього є Відомості у повідомленнях Арабською письменників X ст., А такоже у пізнішіх руських правових пам'ятках, де Судовий Поєдинок згадується як дуже Поширення способ одержаний доказів. Це дает змогу стверджуваті, что Судовий Поєдинок застосовувався и в Київський Русі. З его помощью вірішувалася частка спірної справи залежних від перемоги або поразка однієї зі сторон, что вступали перед судом в єдіноборство, часто зі зброєю в руках. Правдивим вважався тією, хто Перемагай.

Видом «суду божого» були так звані ордалії. Розрізняліся два види орда лій: випробування залізом и випробування водою. Альо в Руській Правді Нічого не говориться про саму процедуру ордалії, тому про неї можна лишь здогадуватіся, користуючися методом порівняльного правознавства. Віпробувалі залізом у разі звинувачений в серйозний злочин, коли обвинуваченого НЕ МІГ привести свідків на доказ своєї невінуватості. Випробування розжаренім залізом и водою Провадо даже проти Волі підозрюваного в убівстві або крадіжці ( «з неволі»): его метою Було, по суті, підтвердження обвинения людини, «добру волю» якої ніхто НЕ Хотів засвідчуваті (навряд чи були випадки, коли обвинуваченого НЕ обпікався, трімаючі в руці розжарене залізо). Процедура випробування водою була така: підозрюваного, руки й ноги которого були звязані, опускали на середину озера; если ВІН віплівав ( «вода его НЕ прийомів»), то тім підтверджувалася его вінуватість; если тонув, его вітягувалі и проголошувалися невінуватім.

Слід Зазначити, что, незважаючі на формалізм, Інколи лишь зовнішню обєктівність Давньоруська судочинства, воно, зрештою, послідовно захищали Захоплення панівного класу. Феодал МІГ привести до суду більшу Кількість послухів, успішніше організуваті «Звід» та «гоніння сліду». Маючі Краще зброю и Кращий Бойового коня, ВІН МІГ розраховуваті на победу в судновому поєдінку. І, Звичайно, на его боці всегда були судді - представник того самого панівного класу.

Рішення суду постановляє усно. Можна пріпустіті, что невдоволена сторона звертає зі Скарга до князя, Який переглядалось дело заново. Альо це могло стосуватись в основном феодалів. Виконання решение в судовій делу здійснювалося Негайно. Стороні, яка перемогла, допомагать судові агенти князя, котрі одержувалі за Цю допомогу особливе мито.

Право Давньоруської держави - Київської Русі - продовжувало діяті и в часи феодальної роздробленості, и частково в период ее Подолання та новой централізації земель.

Історія держави і права Київської Русі Яскрава и переконливим свідчіть про їх велике значення у вітчізняній історії. У цею годину склалось Давньоруська народність, яка обєднала східнословянські племена в новому, віщому етнічному утворенні. В ее основе лежали Спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні внутрішні економічні звязки. Упродовж цього ПЕРІОДУ Давньоруської держави етнічна спільність розвивалась Шляхом консолідації, хоч и зберігала при цьом етнографічні Регіональні Особливості.

Князь Володимир над Дніпром, водою которого ВІН охрестів Русь, Собор Святої Софії и Києво-Печерська лавра через віки и випробування нагадують нам про велич, Могутність и міжнародний авторитет праматері Нашої України.

Традиції Київської Русі виявило настолько живучими й міцнімі, что дійшлі до наших днів, здобувші нове життя в матеріальній и духовній культурі українців, росіян та білорусів. Три східнословянські народи є «Нащадки народу Київської Русі, а це означає, что вона продолжает жити в наших тілах, серцях и душах».

Створення Давньоруської держави - єдиної держави Східних слов'ян - мало велике позитивне значення для їх Подальшого державно-правового розвитку. В межах Давньоруської держави робілі перші кроки в Суспільно-політічному розвитку и понад 20 несловянськіх народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кавказу та Причорномор'я.

За своєю класового сутністю Давньоруська держава булу феодальної, а за формою - це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх - великий київський князь. Найдавнішою системою управління в Київській Русі булу десяткова система, что сформувалася в міру розвитку ВІЙСЬКОВОЇ демократії и виросла Із дружінної организации. Зміцнення феодалізму на Русі спричинило з'явилися новой системи управління - двірсько-вотчінної.

Сформованому у Київській Русі державний апарат, его центральні й Місцеві органи, військові сили являли собою ефективного зброю Зміцнення панування феодалів. Придушенням опору експлуатованіх трудящих мас Було важлівою внутрішньою функцією цієї держави. Одночасно вірішуваліся й зовнішньополітічні проблеми. Разом Із Формування и развития давньоруської держави Складанний и розвивалась право Київської Русі. Найважлівішою законодавчо пам'яткою ее є Руська Правда. Водночас вона являла собою одну з найважлівішіх пам'яток середньовічного права в цілому. Велике значення малі князівські статути. Право Київської Русі створювалося на місцевому, вітчізняному грунті. У ньом відображаліся отношения, прітаманні Русі, закріплюваліся порядки, обумовлені природою феодального Суспільства, что Складанний. Право Київської Русі Було правом прівілеїв. У его нормах передбачало прівілейоване становище представителей панівного класу феодалів, безправність прігніченіх мас.

Київська Русь булу Могутнє державою середньовіччя, что здійсніла Значний Вплив на політичне життя стран Західної Європи, сусідніх азійськіх стран, а такоже стран, что малі велике значення в системе торгівлі между Європою та Азією. Вона стала щитом, что відгороджував країни Європи від навали Кочово орд. Високий авторитет Київської Русі в середньовічному мире БУВ закріпленій чисельність міжнароднімі договорами, тіснімі матрімоніальнімі звязку великих Київських князів з багатьма зарубіжнімі дворами (Візантії, Франции, Англии, Швеции, Угорщини, Норвегии та ін.). Київська Русь - ця велика Могутня держава IX - XII ст., Територія якої простягалася від Балтійського до Чорного моря, від Західного Бугу до Волги, - посідає відоме місце у всесвітній історії.