|
Росія в археологічному відношенні
Прагнення до збереження пам'яті про минуле виражалося у наших предків у веденні літописів. Гідними пам'яті зізнавалися, однак, тільки найважливіші в очах народу події: війни, навали ворогів, зміна князів, побудова церков, глад, мор і т. П. Лише в пізніший час, коли став народжуватися інтерес до більш широкого пізнання історії, увагу було звернуто і на побутові пам'ятники старовини і ті залишки старовини, які траплялися іноді випадково, в землі, в скарбах і окремих знахідки. Уже в кінці XVII і початку XVIII століття подібними знахідками стали цікавитися більш освічені іноземці, які приїздили в Росію і збирали про неї відомості, і за прикладом їх - і Петро I, який наказав доставити йому в Петербург всякі "раритети", в тому числі і деякі предмети давнини, з Сибіру і Заволжжя, знайдені, між іншим, і в стародавніх могилах. Чутка про те, що в могилах або курганах Сибіру, а також на півдні Росії, трапляються різні речі, в тому числі цінні, золоті, рано поширився в народі, і в XVIII столітті в Сибіру розвинувся промисел "курганщіков", що займалися розкопкою курганів для вилучення з них золота і срібла. Цим пояснюється розграбування безлічі древніх могил. Деякі з них були розкрадені, очевидно, вже в стародавні часи, людьми, сучасними похованнях і в усякому разі знали не тільки про становище з померлим цінних речей, а й про те, де саме вони клалися. У великих курганах, розкопка яких вимагала б маси часу і коштів, прокопує вузькі ходи, прямо до того приміщенню (іноді на значній глибині), де треба було очікувати цінних речей, які і розкрадалися. У XVIII столітті деякі з подібних речей потрапляли в петербурзьку Кунсткамеру, де звернули на себе увагу вчених іноземців. В кінці століття стали відомі цікаві знахідки на півдні Росії, в древньої області скіфів, а на початку нинішнього сторіччя стали залучати до себе увагу грецькі старожитності, що знаходяться на грунті Криму. Мало-помалу, особливо під впливом іноземних вчених, які оселилися в Росії або відвідували її південь, ці старожитності стали таким же предметом вивчення, як і пам'ятники стародавньої російської писемності (дослідження Рауль-Рошетта і Кеппена в 1820-х роках). При Миколі I російська археологія вперше стала приймати характер науки, зі спеціальними органами, музеями, товариствами, виданнями. Був перетворений Ермітаж, заснована при ньому Імператорська археологічна комісія, виникли археологічні суспільства в Петербурзі та Одесі, музей в Керчі, покладені основи російської та східної нумізматиці, вийшли цінні видання Ашіка, графа Уварова, Бера, Фундуклея, Савельєва та ін., Нарешті, монументальне опис "старожитностей Російського Держави" і т. д. Ще більшого розвитку набула справа вивчення російських старожитностей при Олександрі II, стараннями уряду і суспільства. Дослідження кримських і південноруських старожитностей стало вестися більш систематично і дало матеріал для цілого ряду урядових видань, які "Древности Босфору Кіммерійського", "Старожитності Геродотовой Скіфії", "Звіти Імператорської Археологічної Комісії" і ін. І багатьох приватних праць, російських і іноземних (Забєліна , Герца, Стефані, Неймана, Кене, Бергмана, Бруна, Ленормана і т. д.). Звернули на себе увагу і старовини середньої Росії: граф А.С. Уваров описує кургани древніх меря у Володимирській і Ярославській губерніях, А.П. Богданов - кургани Московської губернії, причому вперше звертає увагу на вивчення останків самих похованих; Д.Я. Самоквасов виробляє численні розкопки в Чернігівської, Київської, Курської, Полтавської та ін. Губерніях, інші (наприклад, Іванівський, Бранденбург, Кельсиев, Тишкевич, Алабин, Невоструев) - в Петербурзькій, Новгородській, Тверській, в Литві, на Камі, в Прибалтійських губерніях . Котляревський вивчає похоронні звичаї слов'ян, Тизенгаузен видає монети східного каліфата, орієнталіста знайомлять з звістками про древніх слов'ян і русів, фінські вчені (Аспелин і ін.) Систематизують відомості про фінських старожитності, Спаський знайомить з старожитностями Сибіру, Берже та інші - з археологією Кавказу. Відкриття біля цього часу (в кінці 1850-х і в 1860-х роках, в Західній Європі) найдавніших слідів людини, а також залишків кам'яного і бронзового століть, позначилося і в розширенні меж російської археології. Бер, Лерх і ін. Перші знайомлять зі знахідками кам'яних знарядь на півночі Росії; влаштована Богдановим в 1879 р в Москві антропологічна виставка збирає маси предметів кам'яного, а почасти й бронзового століть з різних місцевостей Р .; Феофілактов, граф Уваров, граф Завиша, Кельсиев відкривають найдавніші сліди людини на грунті Росії, сучасні мамонтові; професор Іноземців збирає й описує цікаві залишки кам'яного віку, знайдені на берегах Ладозького озера; П.Н. Кудрявцев становить багату колекцію предметів неолітичного століття з околиць села Волосова, поблизу Мурома; Малахов та інші досліджують доісторичні давнину Уралу і т. Д. У Москві грунтується (в 1864 р) Археологічне суспільство; близько того ж часу виникає Антропологічний відділ Товариства Любителів Природознавства; археологічні розвідки виробляються, крім того, Імператорським географічним товариством і його східносибірських відділом, товариствами в Гельсінгфорсі, Казані, Києві, Тбілісі і т. д. Засновуються археологічні з'їзди, що збираються послідовно в Москві, Петербурзі, Києві, Рязані, Тифлісі, Одесі, Ярославлі, Вільні, Ризі і знову в Києві (1899). Кожен такий з'їзд викликав посилену діяльність у відповідному районі, давав привід і засоби для місцевих вишукувань і розкопок, приваблював багатьох дослідників, повідомлення яких, зроблені в засіданнях з'їзду, виходили потім, в обробленому вигляді і з масою таблиць, в "Працях" з'їздів, складових нині близько 25 томів і містять в собі багаті матеріали по російським старожитностей. В останні 20 років справа російської археології продовжує розвиватися; виходить багато нових археологічних видань. Російські давнину все більш привертають увагу іноземців і ставляться в зв'язок з старожитностями інших країн - азіатського Сходу, греко-візантійсько-слов'янського півдня, європейського Заходу. Однією із спроб спільного розгляду доісторичних старожитностей Західної Європи і Росії є книга чеського дослідника Любора Нідерле: "Людство в доісторичні часи", що вийшла в 1898 р в російській перекладі Ф.К. Волкова, під редакцією Д.М. Анучина. Взагалі, однак, найдавніші археологічні епохи в межах Р. ще недостатньо досліджені. За кам'яного віку ми маємо, правда, твір графа А.С. Уварова: "Археологія Росії. I. Кам'яний період" (Москва, 1881, 2 частини), але воно тепер значно застаріло; доповненням до нього може служити видання професора Иностранцева, "Людина кам'яного віку узбережжя Ладозького озера" (Санкт-Петербург, 1882), і статті графа Завіші, Кельсиева, професора Антоновича і Армашевський, Кудрявцева, Штукенберга, Висоцького, Передольская і ін. Поки можна тільки сказати, що людина з'явилася на грунті Європейської Росії в дуже віддалену епоху і, може бути, ще застав тут мамонта та інших, вимерлих згодом, великих тварин - носорога, печерного ведмедя і т. д. Судячи з того, що в передував сучасно му геологічний період, так званий льодовиковий, вся північна половина Р. була покрита великим скандинавсько-фінляндських льодовиком, людина повинна була заселити спочатку південні частини Р., а потім вже, у міру танення і відступу льодовика, порухатися на північ. Найдавніші сліди людини виявляються в лесі (жовтоземи), що лежить під чорноземом. Сліди ці полягають в грубо оббиті кам'яних, здебільшого крем'яних знаряддях (вістрях, ножах, скребки, проколи і т. П.), В залишках золи і вугілля (сліди вогню), розщеплених кістках тварин (служили в їжу), зрідка - кістяних знаряддях (знайдені в деяких печерах Калішському губернії, в Польщі). Взагалі, по прадавньому, так званого палеолітичного століття, знахідки у нас мізерні і далеко поступаються за багатством, різноманітності і художності знахідкам із французьких, швейцарських, південно-німецьких печер. Найголовніші відомі поки місцезнаходження палеолітичних старожитностей у нас: Київ (на Кирилівській вулиці), село Костенки на Дону, деякі печери біля Калиша. Набагато багатше представлений у нас пізніший кам'яний період, так званий неолітичний, не тільки окремими знахідками, а й слідами поселень і могилами. Оточувала тоді людини флора і фауна була та ж, що і тепер, тільки багато видів тварин, що нині стали рідкісними, - наприклад, бобер, кабан, олень благородний, - мали тоді більш широке поширення і зустрічалися набагато частіше. Найбільш відомі місця знахідки предметів цієї епохи: стоянки на дюнах Оки, особливо поблизу села Волосова, близько Мурома; південне узбережжя Ладозького озера; деякі місцевості по берегах Вісли і Дніпра, в Тульській і Костромської губерніях, в прикамских і Приуральському краї, в Фінляндії, в Олонецкой і Архангельської губернії. Мистецтво оброблення каменю досягло в цю епоху високої досконалості. З кременю (іноді з кварцитів та ін.), Поруч дрібних ударів, відбивалися і обробляє наконечники стріл і копій, ножички, шкребки, проколки і т. Д., А з інших гірських порід, що не дають раковистого зламу (наприклад глинистих сланців, пісковиків , діориту, змійовика), шляхом обточування піском з водою готувалися долота, сокири, песто, молотки, кирки та інше. Крім того, користувалися звіриними і пташиними кістками, робили з них шила, стрілки, ножики, долота, рибальські гачки і багато інших, частково невизначеного призначення, гармати. Користувалися також деревом (хоча дерев'яні знаряддя могли зберегтися тільки при винятково сприятливих умовах) і глиною, з якої готувалися головним чином горщики, спочатку частіше з круглим дном, а пізніше і з плоским. Судячи з безлічі знаходять на місцях стародавніх поселень тварин, пташиних і риб'ячих кісток, слід зробити висновок, що людина жила тоді в стадії звіроловства, промишляв рибу і звіра, користувався, ймовірно, цибулею і стрілами, списом, вудкою, човном, може бути лижами, одягався в звірині шкури і шкіри, у вироби з лубу, жив в землянках і куренях, невеликими поселеннями, розкиданими по берегах річок і озер. Сліди взаємних зносин мізерні, хоча іноді помітні у виробах з немісцевих порід каменю. Художні прагнення проявляються в орнаментації посуду, допомогою відбитків нігтів або пальців, проведених рисок, звивин, що втиснули ямок або навіть наскрізних отворів (уздовж краю), потім в оздобленні кістяних виробів - рисками, точками, навіть різьбленими зображеннями тварин, пташиних голів, риб, які іноді (рідше) робилися і з каменю. Померлі погребались вже з відомим ритуалом; на півдні Росії знайдені навіть кургани з похованнями, що відносяться, мабуть, до цієї епохи - з кістками в зігнутому або сидячому положенні, з грубим біля нього горщиком і з кам'яними знаряддями. З домашніх тварин чоловік мав вже собакою (останки її знайдені у відкладеннях на березі Ладозького озера і в Волосова), а на півдні Росії він, можливо, був знайомий і з землеробством, на що вказують, мабуть, знахідки міста Хвойка в Трипілля , де були знайдені, між іншим, залишки обвугленою пшениці і довгі крем'яні, злегка загнуті осколки, що дозволяють припускати в них серпи, хоча там же було знайдено і кілька топірців з чистої міді. Поширення людини в неолітичний період було досить велике; сліди його в цю епоху знайдені від Чорного до Білого моря і від західного кордону до Уралу, а також в Сибіру. На крайній півночі, у камчадалов, кам'яний вік побутував ще в кінці минулого століття, а у чукчів - до недавнього часу, але в західній і південній Сибіру він відноситься також до давно минулих часів і сліди його відкриваються тільки випадковими знахідками і розкопками (наприклад, місто Савенкова близько Красноярська). Кам'яний вік змінився всюди металевим, і в багатьох країнах Західної Європи, Азії та Америки, - епосі заліза передувала епоха міді та бронзи (т. Е. Сплаву міді з оловом, почасти також - цинком і свинцем). У природному розвитку металургії обробка міді повинна була передувати більш складного приготування бронзи; і, дійсно, як в Азії, так і в Європі в багатьох областях існував, очевидно, мідний вік раніше бронзового. Зроблене десь в Передній Азії відкриття бронзи, що представляє багато переваг перед міддю, проникло до багатьох народів, які перебували ще в кам'яному столітті. Торговці заносили витончені бронзові мечі, сокири, наконечники копій і т. П. На береги Балтійського моря і обмінювали їх там на бурштин і цінні хутра. На території Європейської Росії поширення знайомства з міддю і бронзою йшло різними шляхами: почасти з південного заходу і заходу, з грецьких чорноморських колоній, з долини Дунаю і з Скандинавії, частково зі сходу - з Сибіру і Приуралля, почасти з південного сходу - з Кавказу. Західне вплив був досить слабо; сліди його можуть бути констатовані, - в Фінляндії, Польщі, Поділля, - в знахідки бронзових знарядь (цельтов, пальштабов, мечів, серпів і т. д.) західноєвропейських типів, у кам'яних формах для відливання цельтов, серпів, наконечників копій (в південно -західній Р.), у великому поширенні бронзових стрілок. Але в басейні Дніпра бронзовий вік представлений слабо і, мабуть, чи не викликав самостійної промисловості, хоча подекуди, в південній і в середній Росії, трапляються, в могилах і скарбах, знахідки кам'яних знарядь спільно з бронзовими, і до того ж найпростіших типів, наприклад, кованими, плоскими, листоподібними наконечниками копій. Могили цього початкового бронзового століття, також як і кам'яного, характеризуються на півдні Р. кістяками, похованими в скорченому положенні і часто пофарбованими червоною охрою - звичай, про який було висловлено багато припущень і який свідчить, по-видимому, про розфарбовування кісток вже після руйнування м'яких частин. На північному Кавказі сліди цього звичаю знайдені і в могилах більш пізнього часу. Східне вплив йшло з Сибіру, де, особливо в Мінусинськом краї, широко процвітала колись мідна промисловість. У тамтешніх своєрідних могилах і просто на полях знайдені тисячі мідних литих знарядь, цельтов, доліт, кирок, ножів, кинджалів і т. Д., Почасти прикрашених зображеннями тварин - гірських козлів, оленів, грифів та ін., - іноді разом з кам'яними знаряддями або слідами заліза. Ця стародавня культура якогось тюркського народу, що розвинулася, ймовірно, під впливом з півдня, на грунті, що буяє міддю, була поширена також в Алтаї і охоплювала південний і середній Урал, де російські відкрили численні мідні копальні, залишені древньої чудью, зі слідами роботи і з дерев'яними, кам'яними і мідними виробами цього народу. З Уралу мідні вироби проникли і в басейн Ками і Вятки, де знайдено кілька стародавніх могильників (Ананьїнська, Котловский, Пьяноборскій) з покладеними при кістяк бронзовими знаряддями (цельтов, бойовими сокирами, кинджалами і т. Д.), Але також і зі зброєю з заліза. Мідна промисловість поєднувалася в Сибіру і з золотий, як то доводять що відбуваються звідти золоті прикраси, що характеризуються тим же стилем (зображеннями тварин), але відносяться вже, мабуть, до пізнішої епохи. Цей стиль прикрас, що досяг також високого розвитку в Передній Азії і на Кавказі, надав згодом (в епоху великого переселення народів) значний вплив на художню промисловість Західної Європи і частково Росії, проявивши в так званому "звіриному орнаменті" багатьох пам'ятників зодчества і дрібних виробів. Найдавніші основи цього стилю треба шукати в країнах прісредіземного Сходу, звідки він поширився, піддаючись самостійного опрацювання, як у Греції, так і на Кавказі. Доісторичні давнину Кавказу звернули на себе увагу всього років 20 тому. В кінці 70-х років Байерн зробив цікаві знахідки в могильнику Самтавро, поблизу Мцхета, а Г.Д. Філімонов справив чудові розкопки біля ст. Казбек і в Кобаньском могильнику, в Осетії. Тут були відкриті сліди оригінальної культури в положеннях при померлих зброю і прикрасах, головним чином, бронзових. Скорченому (т. Е. Що лежать на боці із зігнутими в колінах ногами) кістяки мають при собі красиві, витончено зігнуті топірці, іноді прикрашені орнаментом і зображеннями тварин, плоскі кинджали, пояси з бронзовими аграфами, великі дугоподібні фібули (брошки) для застібання одягу, великі лопатковідние шпильки біля голови, різноманітні сережку з зображеннями гірських баранів і козлів, оленів, коней і т. д., спіральні наручники, масивні браслети, різноманітні намиста, глиняні орнаментовані глечики і горщики і т. д. Ці чудовий ьние могильники, що були предметом дослідження графа Уварова, Антоновича, Вірхова, Шантрье і інших, виявляють почасти сліди глибокої давнини, що минає, по Вірхову, Шантрье, Монтеліус до X - XIII-го століть раніше нашої ери; в других случаях они принадлежат к более поздним эпохам - первым векам нашей эры и даже к VI - VII векам. В некоторых могильниках Закавказья найдены следы культурного влияния из стран Евфрата и Тигра; открытые в долине Аракса клинообразные надписи указывают на распространение сюда ассирийской культуры через посредство народа страны Урарту, в VIII - VII веках до нашей эры. С другой стороны, эта кавказская культура испытала также известное влияние со стороны черноморских греческих колоний. На севере она распространялась до Донской области, где найдены подобные же изогнутые топорики, хотя уже позднейших типов, отчасти из железа, и где жили некогда те же аланы, предки нынешних осетин, что и на Кавказе. Железный век в некоторых частях России сменил, по-видимому, непосредственно век каменный (некоторые следы бронзового века найдены и в средней России, например в губерниях Владимирской и Калужской). В южной России железный век начался, несомненно, много раньше, чем на севере; жившие здесь в VI - VII веках до нашей эры скифы были уже знакомы с железом. Кто были эти скифы, в точности неизвестно; по-видимому, это название было у греков общим для нескольких живших здесь варварских народов, отчасти кочевых, отчасти земледельческих. Судя по некоторым дошедшим до нас изображениям этого народа, он не представлял монгольских черт и носил бороду; судя по некоторым собственным именам, в среде его был иранский элемент. Высказывалось мнение, что в скифах можно видеть предков позднейших германцев и славян. О нравах и обычаях этого народа наиболее подробные сведения сообщил греческий историк Геродот, посетивший северные берега Черного моря в V веке до нашей эры. В это время на входившем ныне в пределы России черноморском побережье уже процветали греческие колонии, основанные малоазийскими ионическими греками, главным образом из Милета - Ольвия (при устье Днепра), Пантикапея (на месте нынешней Керчи), Фанагория (против Пантикапеи), Тирос, Танаис и др. Это были небольшие республики, занимавшиеся торговлей хлебом и снабжавшие им Аттику. В обмен на хлеб, а отчасти и на другие продукты, они снабжали окрестное население произведениями греческой промышленности и искусства - медными и железными орудиями, глиняными амфорами, золотыми и серебряными украшениями, тканями и т. д. Ольвия уже в III - II веках до Рождества Христова стала подвергаться опустошениям и окончательно пала в III веке по Рождеству Христову. Пантикапея сделалась центром богатого Босфорского царства, также начавшего падать со II века нашей эры. От всех этих городов остались теперь только немногие развалины, а главным образом: гробницы, отчасти в виде высеченных в скале катакомб или камер со сводами, отчасти в виде ям в земле, с насыпанными над ними курганами. Эти греческие могилы оказываются часто богато украшенными; умершие помещались в богатых саркофагах, в одеждах, убранных золотыми блестками: мужчины - в шлемах, с оружием, женщины - с золотыми диадемами, ожерельями, браслетами, перстнями, иногда и с золотыми масками. Вообще могилы эти дали наибольшее количество золотых украшений, изящной художественной работы V - III веков до нашей эры; наиболее полное представление о ювелирных произведениях лучшей поры греческого искусства дают коллекции санкт-петербургского Эрмитажа. Кроме того, здесь были находимы скульптурные произведения, мраморные статуи и барельефы, глиняные статуэтки и маски, многочисленные надписи на мраморных досках, изящные терракоты, амфоры и т. д. Эти произведения греческого искусства распространялись и среди скифов, особенно среди их вождей и знатных лиц, снабжавших этими вещами и своих умерших. Предпочитались варварами предметы более им понятные, и греческие художники умели, по-видимому, приспособляться к этому, изготовляя, например, предметы конского убора, бляхи для налучьев, с изображением оленей и других животных, золотые и серебряные сосуды с изображением скифов, прекрасные филигранные ожерелья и серьги для женщин и т. д. Скифские курганы встречаются иногда рядом с греческими, и различать их не всегда легко: ближайшие к городам скифы были, вероятно, сильно эллинизированы, а греческие поселенцы усваивали себе постепенно некот орые скифские обычаи и вкусы. Но вообще в скифских могилах встречается более предметов варварского стиля, а большие курганы так называемых скифских царей указывают на особые, не свойственные грекам обычаи погребения. В этих курганах погребальная камера лежит на значительной глубине и соединенной с боковыми камерами; в главной камере погребался царь с его женой, а в боковых - воины и кони, все с дорогими украшениями, оружием, металлическими и глиняными сосудами и т. д. При кончине царя, очевидно, убивались также его жена, слуги, лошади, для сопутствования ему на тот свет, и полагались, вместе с одеждами, оружием, украшениями, запасами пищи и т. д., в обширную могилу. Очень часто главная камера в таких курганах оказывается ограбленной, но боковые иногда уцелели от расхищения, и в них-то обыкновенно и находят ценные вещи. Кроме следов греческого влияния, в скифских могилах, именно в характере и стиле некоторых предметов, находили аналогии с сибирскими древностями. По всей вероятности, уже тогда существовали сношения между Черноморьем и Приуральем, чем можно объяснить, между прочим, и богатство скифско-греческих могил золотом. Скифы господствовали в нынешней южной России до II столетия до Рождества Христова, когда они подпали под власть тоже пришедших из Азии сарматов, живших во времена Геродота еще к востоку от Дона. Сарматы были арийским племенем; об отношении их к скифам не известно ничего определенного. Древние писатели часто смешивают названия этих племен и переносят данные об одном на другое; вообще, по-видимому, нравы их представляли много сходного, хотя, кажется, сарматы были народом оседлым и занимались земледелием. Ввиду того, что среди сармат также распространялись произведения греческого искусства и промышленности и устраиваемые ими курганы выказывают сходную со скифскими обстановку погребений, различать те и другие весьма трудно, почему некоторые исследователи и пользуются общим названием курганов "скифо-сарматских". Единственная точка опоры в этом случае дается характером греческих художественных изделий, оценка которого может быть, однако, предметом споров. Чертомлыцкий курган (в 20 верстах к северо-западу от Никополя, на Днепре), раскопанный И.Е. Забелиным, ранее, например, всеми признавался скифским, а в последнее время профессор Н.П. Кондаков отнес его к II - I векам до нашей эры и признал сарматским. Подобное различие взглядов проявлялось и относительно находившегося близ Керчи Куль-обского кургана, давшего массу ценных предметов. Между прочим, в обоих курганах найдено по сосуду, в Куль-обском - золотой (или, точнее, из электрона - справа золота с серебром), в Чертомлыцком - серебряный, с весьма любопытными изображениями на них скифов и сарматов. Греческие изделия распространялись, вероятно, и за пределы обитания собственно скифов: они были находимы в некоторых курганах губерний Киевской и Черниговской, в областях Донской и Кубанской. В предгорьях Кавказа эта древняя культура, с ее своеобразными, богато обставленными курганами, продолжала бытовать, по-видимому, и после того, как в Новороссийском крае она уже уступила место другим наслоениям. Во II-м веке нашей эры на северных берегах Черного моря появилось германское племя готов, перешедших сюда из своих прежних поселений у Балтийского моря, и господствует здесь до IV века, когда оно было вытеснено на запад гуннами. Ранее еще началось влияние римлян, которые в 64 г. до Рождества Христова, по смерти царя Митридата, овладели Босфорским царством. С развитием торговых сношений римлян началось распространение в нынешней России римских императорских монет II - IV веков. Масса кладов с такими монетами найдена в Юго-западном крае, а отчасти и далее, во внутренней России. Изделия, приписываемые готам, часто встречаются совместно с предметами римского искусства и промышленности. Готы усвоили себе многие характерные черты азиатского художественного стиля, передав его отчасти и другим германцам. В готских древностях мы видим любопытное сочетание западных форм, - например, мечей, фибул, - с варварскими, богатыми, но пестрыми, азиатскими украшениями, из драгоценных камней, гранатов, цветного стекла (красной эмали) и т. д. Предметы этого так называемого "готского" стиля находили в Крыму, на берегах Азовского моря и даже во внутренней России (например, в Калужской губернии). Типичные готские могилы в России, однако, указать трудно, и обыкновенно в классификации русских древностей за скифо-сарматской эпохой ставят непосредственно славянскую, начиная ее с V-го или VI-го века. Древнейшие могилы славян, однако, различать трудно, тем более, что мы не знаем, когда собственно поселились славяне в России. Легенда о приходе славян с Дуная, которую некогда думали приурочить, по времени, к эпохе распространения в России кладов римских императорских монет первых веков нашей эры, не выдерживает критики; подобные клады были находимы в северной Германии, Скандинавии, Галлии, и распространение их объясняется торговыми сношениями, как и последующее распространение византийских и восточных монет. Есть основание думать, что славяне жили в юго-западной России со времен незапамятных, может быть, с эпохи каменного века, но не выступали как господствующее племя и были известны под другими названиями. Хорографическая и топографическая номенклатура не противоречит такому допущению, тогда как далее к северу и востоку мы встречаемся уже с инородческой номенклатурой, на севере - с финской, на востоке - с тюркской, свидетельствующей о первоначальном инородческом заселении этих областей. Несомненные славянские могилы обозначаются в Р. лишь в более позднюю эпоху, в IX - XI веках. Некоторые ученые, избегая этнографических названий, предлагали называть эту эпоху византийской, по характеризующим ее следам византийского влияния. Признаками славянских могил (курганов) является их относительная бедность: золото встречается очень редко, серебро чаще, но обыкновенно плохого достоинства, также бронза; оружие железное - топоры, реже мечи, наконечники копий и стрел, кольчуги, реже железные шлемы и щиты (или точнее, средняя часть щитов, итва; остальной щит был из кожи); обычны также железные ножики; из украшений характерны височные кольца (серебряные или бронзовые), обыкновенно с загнутым S-образно одним концом, заплетавшиеся по нескольку в волоса на висках или прикреплявшиеся к головному убору; шейные разомкнутые обручи или гривны (сплошные, витые, цепотчатые); серьги (серебряные, иногда золотые), из колечка с нанизанными на нем тремя, часто шиповатыми или гранеными, шариками; браслеты, перстни; вместо фибул - простые пряжки; горшки довольно грубой работы, с простым орнаментом из прямых или волнистых, поперечных линий; огнива, оселки, пряслицы, костяные гребешки, железные серпы, остроги, удила и стремена; бусы разного вида и состава; иногда византийские и восточные монеты, крестики и образки. Курганы разных областей представляют вариации в своем устройстве и в обстановке погребений; можно различать, например, курганы древлянские, северянские и т. д. Некоторые, впрочем - например, полянские (по Антоновичу), с погребениями на коне, - приписываются иногда тюркским народностям, например, печенегам (по Бранденбургу), хотя обычай погребать воина с его лошадью был распространен, по-видимому, у многих народов. Н.И. Веселовский встретился с ним особенно в курганах северного Кавказа, где найден один большой курган с сотнями конских скелетов. Замечательна еще наличность во многих славянских могилах следов трупосожжения, двумя способами: при одном труп полагался в одежде, с оружием, украшениями и т. д., на костер, который сожигался, и на кострище этом насыпался курган; при другом сожжение происходило в особом месте, с которого собирался потом пепел и останки вещей и полагались в погребальную урну, которая и хоронилась, иногда с другими сосудами (с пищей?). Первый способ обнаружен в больших черниговских (княжеских) курганах, раскопанных господином Самоквасовым; он нашел там, между прочим, большой железный меч с серебряной насечкой на рукояти (скандинавского типа), железные шлемы, среднюю часть щита, удила, стремена, два турьих рога с серебряной окладкой, на которой вычеканены любопытные сцены охоты, две византийских монеты IX века и т. д. В Гнездовских курганах Смоленского уезда, раскопанных В.И. Сизовым, найдены, между прочим, большие скорлупчатые фибулы (скандинавско-балтийского типа), железная кольчуга, шлем умбо щита, меч, арабские монеты X века и т. д. Могилы с погребальными урнами находят в Польше и вообще в бассейне Вислы. Обычай трупосожжения появился в западной Европе в отдаленные времена, несомненно - в бронзовую эпоху, и продолжался в железном веке, в эпоху славянских курганов, но здесь лишь местами, в меньшем числе случаев и притом в сравнительно древних могилах (X век); иногда его следы находят рядом с могилами, заключающими в себе погребения (скелеты), причем и там и тут оказываются вещи одинакового характера. С принятием и распространением у славян христианства обычай хоронить под курганами мало-помалу прекратился и заменился погребением при церквах, на кладбищах. Поэтому курганы позднейших веков (XII - XVI столетий), встречающиеся в южной России, приписывают обыкновенно тюркским кочевникам; весьма вероятно, что им же должны быть приписаны и некоторые более древние курганы (например с остатками коней). Кроме курганов, остатки древнеславянской культуры встречаются на многих городищах (см.), в слоях разных отбросов и т. д., а также в кладах ценных вещей, зарытых особенно в эпоху татарского нашествия (в XIII веке) и найденных, например, в Киеве, Чернигове, Владимире, Старой Рязани, в Каневском уезде, в Гнездове и т. д. Чем далее на север, тем славянские могилы труднее отличаются от могил литовских и финских. Более древние финские могильники, V - VIII веков (например, в губерниях Рязанской, Тамбовской, Витебской), отличаются отсутствием курганных насыпей, т. е. представляют не курганы, а кладбища; кроме того, в них не встречается некоторых видов украшений и, наоборот, изобилуют разные более или менее массивные, шумящие (т. е. снабженные висящими лапками, колокольчиками, бубенчиками) подвесками. Главное культурное влияние на эту эпоху шло здесь с востока, вверх по Волге, вместе с распространением восточной торговли. В эпоху Сасанидов эта торговля распространяла в бассейне Камы и Вятки, а отчасти и за Уралом, серебряные блюда, кувшины и т. п., часто с характерными изображениями животных, охотничьих сцен и т. д.; таких изделий много в Императорском Эрмитаже. Под влиянием этих сношений с Востоком в Поволжье развился местный торговый и культурный центр, Болгары (в Казанской губернии), распространявший произведения своей промышленности по всей средней России, даже до Балтийского моря, откуда шло другое, западное влияние. Курганы, раскопанные графом Уваровым во Владимирской и Ярославской губерниях, были приписаны им мерянам; финскими считаются также курганы в губерниях Московской, Тверской, Костромской, Петербургской. Различить курганы финские и славянские трудно потому, что в их обстановке мы находим много сходного, равно как в характере и стиле вещей (украшений), распространявшихся повсюду в России из одних и тех же торговых центров. Кроме Болгар, на Волге такие центры существовали на юге, особенно в Корсуне, а затем в Киеве. Корсунь (древний Херсонес) приобрел особенно важное значение в византийскую эпоху, так как отсюда шло, главным образом, распространение христианства, его символов (крестов, образков и т. д.), а равно и других произведений византийской промышленности. Исследуемые в последние десятилетия развалины Херсонеса могут быть сравниваемы с развалинами Помпеи, и хотя уступают последним по количеству найденных предметов (потому что Помпеи были засыпаны пеплом Везувия в короткое время, а Херсонес разграблялся и опустошался в течение нескольких веков), но превосходят их разнообразием представленных эпох, от скифско-греческой (за 4 и более веков до Рождества Христова) до византийско-славянской. Здесь найдены остатки жилищ, храмов и несколько этажей могил, относящихся к разным эпохам, на пространстве 14 - 15 веков. Будущим исследователям предстоит выяснить в подробностях особенности древней славянской, финской и тюркской культуры в пределах России, в связи с переживавшимися ими влияниями из стран, более подвинувшихся вперед в гражданском, промышленном и художественном отношении. Принимая, однако, во внимание, что финская и тюркская культуры в России оказались неспособными к дальнейшему развитию и должны были уступить культуре русско-славянской, создавшей русское государство, мы можем говорить, начиная с IX-го века, уже о культуре русской, постепенно распространявшейся из Киева, Смоленска, Новгорода и сложившейся затем в новый великорусский центр во Владимире, Суздале, Рязани, Твери, Москве. Первоначальному развитию этой культуры способствовали те влияния, которым она подвергалась, главным образом со стороны Востока и Византии. Влияние Востока особенно усилилось в эпоху Великого переселения народов. Они занесли в Европу новые вкусы и обычаи, выразившиеся, между прочим, в характере украшений, в так называемом зверином стиле, давшие толчок к новым архитектурным формам и т. д. Позже южная Русь становится областью торгового обмена и оживленных сношений между Востоком и Западом, между греко-восточной промышленностью, - сбывавшей свои изделия через Кавказ и Крым и доставлявшей их по Волге в Болгары, и западной, - шедшей из Варяг и из средней Европы. В великокняжескую эпоху в пределах России существуют обширные и богатые рынки: Корсунь, Болгары, Итиль, Кафа, Киев и др. Найденные клады вещей XII - XIII веков указывают на сравнительно высокое развитие промышленного искусства, имевшего, по-видимому, уже русских мастеров. Татарское нашествие затруднило, но не прекратило торговые сношения с Востоком и Византией. При недавних раскопках (для постановки памятника Александру II) в московском Кремле найдены обломки различных восточных изделий XIV - XV веков, например, арабо-египетских стеклянных, с эмалевым и золоченым орнаментом, персидского фаянса, сосудов сарайского типа и т. д., указывающие на продолжавшийся обмен с Востоком. Литература. Граф А. Уваров, "Археология России и каменный век" (2 тома, Москва, 1881); А. Иностранцев, "Человек каменного века на побережье Ладожского озера" (Санкт-Петербург, 1882); Нидерле, "Человечество в доисторические времена" (перевод под редакцией Анучина, 1898); Aspelin, "Antiquites du Nord finno-ougrien" (Гельсингфорс, 1877 - 84); "Memoires de la Soc. finno-ougrienne" (ib., статья Heickel'я и др.); "Antiquites du Bosphore Cimmerien" (1854, red. p. S. Reinach, Париж, 1892); граф Толстой и Кондаков, "Русские древности в памятниках искусства" (5 вып., 1889 - 98); Кондаков, "Русские клады. Исследование древностей великокняжеского периода" (I, Санкт-Петербург, 1896); "О научных задачах истории древнерусского искусства" (1899); "Труды археологических съездов": I в Москве (1869), 2 т. и атлас; II - в Петербурге (1872), 2 т. и атлас; III - в Киеве (1875), 2 т. и атлас; IV - в Казани (1878), 2 т.; V - в Тифлисе (1881), 2 тома; VI - в Одессе (1884), 4 тома; VII - в Ярославле (1887), 3 тома; VIII - в Москве (1890), 4 тома; IX - в Вильне (1893), 2 тома; X - в Риге (1896), 2 вып. подг., и 2 т. "Материалы по археологии Кавказа" (издание Московского Археологического общества, выпуски 1 - 7); "Материалы по археологии восточных губерний" (изданные им же, выпуски 1 - 3); "Древности" (изданы Московским Археологическим обществом, тома I - XV, 1865 - 1894, и "Труды" его восточной и других комиссий); "Археологические Известия и Заметки", 1893 - 99; Отчеты Императорской Археологической Комиссии, за года 1859 - 1896; "Материалы по археологии России" (изд. Императорской Археологической комиссии, № 1 - 21); "Записки Русского (Санкт-Петербургского) Археологического Общества" (т. I - XI); "Известия" того же Общества, тома I - X; новая серия, том I - VIII; "Труды Восточного Отделения" того же Общества (20 томов); "Записки Восточного Отделения" (9 томов); "Записки Отделения Славянской и Русской Археологии" (4 тома) и много отдельных изданий, например: "Киевский Софийский Собор" (4 вып.); Савваитов , "Описание старорусских утварей, одежд, оружия и прочего" (новое издание, 1896); Бранденбург, "Старая Ладога" (1895) и др.; граф Бобринский , "Курганы у м. Смелы" (2 тома); "Древности Российского Государства" (роскошное каз. издание, folio); "Древности Геродотовой Скифии" (издание Императорской Академии Наук); Вельтман , "Московская Оружейная Палата"; "Альбом фотографий с предметов московской Оружейной Палаты" (составлен под руководством Филимонова); "Материалы по истории русской одежды и прочего" (издано по Высочайшему повелению Прозоровым 1881, и сл., несколько выпусков); Забелин, "Домашний быт русских царей и цариц". Сочинения по нумизматике: восточной - Савельева, Френа , Тизенгаузена, русской - Черткова и Орешникова . Каталоги отдельных собраний: графа Уварова, Поля, Киевского Университетского Музея (монет), Московской антропологической выставки 1879 г., Московской археологической выставки 1890 г., Рижской археологической выставки 1896 г., Леопардова, Ханенко , Щукина , Лемма , Московского Исторического Музея, Санкт-Петербургского Эрмитажа, Минусинского, Томского музеев и др. "Труды" обществ: Общества Любителей Естествознания, особенно Антропологического его отдела, Московского Общества Истории и Древностей, Новороссийского Истории и Древностей, Киевского Не тора Летописца , Казанских - Естествоиспытателей и Археологии, Истории и Этнографии, Уральского Любителей Естествознания, Географического и его сибирских отделов, Кавказского Общества Археологии и др. Труды по древнему русскому зодчеству, издания памятников, труды Даля, Павлинова , Султанова , Суслова . Труды по иконописи и народному искусству - Буслаева , Филимонова, Ровинского , Покровского и др.; по орнаменту - Стасова и т. д. Иностранные издания: Virchow, "Grabfeld v. Roban"; Chantre, "Le Caucase" (5 т.); Martin, "L'age du bronze du Musee de Minoussinsk"; статьи bar. de Baye, Grempler, Heger. А. Анучин.
|