Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Шпаргалки по Історії





Скачати 10.92 Kb.
Дата конвертації 17.01.2018
Розмір 10.92 Kb.
Тип шпаргалка

Основні риси розвитку відносин феодального ладу (кінець 5 - середина 17 ст):

1. наявність феодальної власності, яка виступає як моно-Полія пануючого класу (феодалів) на основний засіб виробництва - землю, тобто як власність феодальної ієрархії в цілому (або як верховна власність держави); при цьому власність на землю була нерозривно пов'язана з пануванням над непосредст-судинними виробниками - селянами (для феодала цін-ність представляла земля не сама по собі, а в з'єднань-ванні з працівником, її обробляють, - основним і вирішую-щим елементом продуктивних сил того часу);

2. наявність у селянина самостійного господарства, веду-щегося на формально "відступлених" йому паном Наді-ле, який фактично знаходився в спадковому поль-зовании однієї і тієї ж обробної його селянської сім'ї.

Не маючи правом власності на землю, така сім'я була власником своїх знарядь праці, робочої худоби та іншої нерухомості. З відносин феодальної власності ви-тека "право" феодала на безоплатне привласнення додаткового-го продукту селянської праці, тобто право на феодальну зе-Мельна ренту, яка виступає у вигляді панщини, натурального або де-ніжного оброку. Тобто феодальний спосіб виробництва заснований на поєднанні великої земельної власності класу феодалів і дрібного індивідуального господарства безпосередніх виробляй-телей - селян, експлуатованих за допомогою позаекономічного примусу.

Для феодалізму - суспільного ладу з переважанням аг-рарной економіки, натурального господарства, дрібного индивидуаль-ного виробництва - були характерні повільний розвиток агро-техніки, велика роль традиції, звичаю.

Найбільш важливими типологічними ознаками аграрного і соціально-політичного ладу західноєвропейського феодалізму стали:

панування великого землеволодіння частновотчінного типу (при відсутності або відносної слабкості землеволодіння госу-ного);

різке переважання в складі класу безпосередніх про-ників дрібних приватновласницьких селян - власників, самостійних господарів, знаходяться в різній мірі і в раз-них формах сенюральной залежності, і, отже, переваж-громадської приватновласницький (сенюральний) характер експлуа-тації селянства за допомогою приватновласницьких ж коштів позаекономічного примусу; зв'язок великої земельної собст-ності з тими чи іншими формами політичної влади, виступила-полеглі як приватно-правові відносини (вотчинні суди, поліція, імурітети), васально-ленна ієрархічна структура панів-ного класу феодалів, заснована на цій структурі систе-ма феодального ополчення ( пізніше лицарських дружин і загонів) як головна форма військової організації.

У період розвиненого феодалізму шляху його еволюції визначаються-лись, крім колишніх, і новими чинниками: рівнем зростання произ-водительности сил і продуктивності селянської праці, раз-витием міст, товарно-грошових відносин, особливостями про-процесу централізації держави.

Основним заняттям давньо-східних слов'ян було землеробство-лиє. Важливе місце грали полювання, рибальство і бортництво (збір меду диких бджіл). Мед, віск, хутра були основними предме-тами зовнішньої торгівлі.

Приблизно в VII - VIII ремесло остаточно відокремлює-ся від землеробства. Ремісники зазвичай концентрувалися в пле-сних центрах - градах або на городищах - цвинтарях, які з військових укріплень поступово перетворюються а центри ремесла і торгівлі - міста.

Зростання економічної і політичної могутності землевласників приводив до встановлення різних форм залежності ра-дових общинників від землевласників.

Однак в Київський період залишалося досить значну кількість вільних селян, залежних лише від держави. Сам термін "селяни" з'явився в джерелах лише в XIV ст. Іс-гасити розташоване поблизу періоду Київської Русі називають залежних від державних валют-ва і великого князя общинників людьми, чи смердами.

До складу громади (верві) входили не тільки смерди-хлібороби, а й смерди-ремісники (ковалі, гончарі, шкірі-венники), які забезпечували потреби громади в ремеслен-них виробах і працювали в основному на замовлення.

З розвитком феодального землеволодіння з'являються разнооб-різні форми залежності землеробського населення від земле-власника.

Поширеним назвою тимчасово залежного селянина був закуп. Так називали людини, яка отримала від землевладель-ца купу - допомогу у вигляді ділянки землі, грошової позички, насіння, знарядь праці або тяглової сили і зобов'язаного повернути чи відпрацьовано-ботать купу з відсотками. Інший термін, що відноситься до зависи-мим людям - рядович, тобто людина, що уклала з феодалом оп-ределенний договір - ряд і зобов'язаний виконати різні рабо-ти відповідно до цього ряду (наймит).

У Київській Русі поряд з феодальними відносинами существо-вало патріархальне рабство, не відігравало, однак, значну роль в економіці країни. Раби називалися холопами або челяддю.

Боргове холопство, яке припинялося після сплати дол-га. Холопи зазвичай використовувалися в якості домашніх слуг. У деяких вотчинах були і так звані орні холопи, по-саджені на землю і котрі володіли власним господарством.

Основним осередком феодального господарства була вотчина. Вона складалася з княжої чи боярської садиби і залежних від неї громад-шнур. Вотчинное господарство мало натуральний характер і було орієнтоване на внутрішнє споживання самого феодала і його слуг. Джерела не дозволяють однозначно судити про панів-ствующей формі феодальної експлуатації у вотчині. Можливо, що якась частина залежних селян обробляла панщину, інша платила землевласнику натуральний оброк.

З 12 в - період роздробленості. Фактори, що викликали розпад Київської Русі, різноманітні.

Сформована до цього часу систе ма натурального госпо-ства сприяла ізоляції окремих господарських одиниць (сім'я, громада, доля, земля, князівство) один від одного. Кожна з них була самообеспечивающейся, що споживала весь продукт, який вона виробляла. Якоїсь значний товарний об-мен був відсутній.

Поряд з економічними передумовами роздробленості су-ществовать соціально-політичні передумови. Представники феодальної верхівки (боярство), перетворившись з військової еліти (дружинників, княжих мужів) в феодальних землевласників, прагнули до політичної самостійності. Йшов процес «осі-дання дружини на землю».

Феодальна роздробленість Русі існувала до кінця XV ст., Коли велика частина території Київської держави увійшла до складу Московської держави.

У Московському князівстві інтенсивно розвивалася система по-місцевих відносин: дворяни одержували землю від великого княза (з його домену) за службу і на строк служби. Це ставило їх в залежність від князя і зміцнювало його владу.

Зміцнюється служилої дворянство стає для великого князя (царя) опорою в боротьбі з феодальною аристократією, яка бажає поступитися своєю незалежністю. В економічній об-ласті розгортається боротьба між вотчинним (боярським, ФЕО-далеким) і помісним (дворянським) типами землеволодіння.

У складній політичній ситуації всі три соціальні сили: феодальна (світська і духовна) аристократія, служилої дворянство і верхівка посаду - склали основу станово-представницької системи правління.

Правлячий клас досить чітко ділиться на феодальну аристократію - бояр і служилоїстан - дворян. Економіч-ської базою першої групи було вотчинне землеволодіння, другий - помісне землеволодіння. Вотчина була спадкової власністю, маєток давалося на термін і під умовою служ-би. Як правило, вотчини за своїми розмірами перевищували помісні дачі. Поміщики, які одержували землі на термін і в обмеженому раз-мере, прагнули інтенсивніше експлуатувати їх і прожи-вающих на них селян.

До кінця XVI ст. територія Росії розширилася майже вдвічі в порівнянні серединою століття.

Росія в XVI в. зробила крок вперед в соціально-економічному розвитку, яке йшло в різних землях нерівномірно-мірно.

Економіка країни носила традиційний характер, заснований на пануванні натурального господарства і феодальних порядків.

Боярська вотчина залишалася панівною формою феодали-ного землеробства.

Найбільш великими були вотчини великого князя, митрополита і монастирів. Колишні місцеві князі стали васалами Государя всієї Русі. Їх володіння перетворювалися в звичайні вотчини ( "обоя-Рівань князів").

Головною формою ренти залишався натуральний оброк. Панщина не отримала ще широкого поширення.

У XVI ст. спостерігався підйом ремісничого виробництва і то-варно-грошових відносин в російських містах. Спеціалізація про-ництва, тісно пов'язаного з наявністю місцевої сировини, тоді носила ще виключно природничо-географічний характер.

Значну роль в торгівлі поряд з купцями грали світло-ські і духовні феодали, особливо монастирі.

Аналіз соціально-економічного розвитку Росії в XVI ст. показує, що в країні в цей час відбувався процес укреп-лення феодального способу виробництва. Зростання дрібнотоварного виробництва в містах і торгівлі не привели до створення вогнищ буржуазного розвитку.

Події смутного часів (1603 - 1613 рр) привели до розорити-нию і спустошення значної частини Росії, особливо її цен-тральних районів.

Починаючи з 20-х рр. XVII ст. почався процес відновлення господарства. В основному воно було відновлено до 40-их рр. XVII ст.

Основною галуззю економіки Росії залишалося сільське хо-зяйство. У сільському господарстві залишалися рутинними методи об-ництва землі, традиційні для попереднього часу, одна-ко в XVII в. в цілому в порівнянні з XVI століттям в Росії б-ло вироблено більше сільськогосподарської продукції, перш за все за рахунок освоєння нових посівних площ на півдні Росії, в Поволжі, Сибіру. Спостерігається розвиток промислового госпо-ва.

У ринкові відносини втягувалися господарства великих вотчин-ників і монастирів.

У XVII ст. зросла питома вага ремісничого виробництва в економіці страни.Углублялось поділ праці.

У розвитку ремісничого виробництва в XVII в. явно про-злежується тенденція перетворення його в дрібнотоварне вироб-ництво. Якщо раніше ремісники в основному працювали на за-каз, то в XVII столітті збільшилася кількість ремісників, що працюють на ринок.

Розвиток дрібнотоварного ремесла і зростання товарної спеціалі-зації готували грунт для виникнення мануфактур. Їх створення прискорювалося державними потребами.

У XVII ст. в Росії інтенсивно розвивалася торгівля. Обра-зовалось кілька обласних торгових центрів: Москва, Устюг Великий, Ярославль, Вологда, Кострома.

Таким чином, в економіці Росії XVII в. панівне становище займав феодальний уклад. У той же час в країні на-чина складатися раннебуржуазного елементи, які були схильні до деформирующему впливу феодального ладу.

У радянській історіографії XVII ст. іменувався початком ново-го періоду російської історії. До цього часу ряд істориків від-носив початок розкладання феодалізму і виникнення в його НЕ-Драх капіталістичного устрою господарства.

При підготовці цієї роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru