Вступ

Записки іноземців про Росію є цікавим, але в той же час і специфічним історичним джерелом. Певні труднощі представляє вироблення чітко структурованої моделі записок, тому що їх відрізняє певна безсистемність - кожен автор описує те, що вважає цікавим для себе або за потрібне для свого покровителя і замовника. Немає ніякого умови побудови записок як твори - одні автори дотримуються хронологічного принципу, інші - тематичного, переносячи на чистий аркуш паперу свої враження, судження за певним, цікавого їм і зацікавило видавця питання. Основна риса джерела - записки завжди суб'єктивні, в них автор відображає свою особисту точку зору. Цінність як історичного джерела залежить від характеру описуваних подій або предметів. Недоліки логічно випливають з достоїнств джерела - це їх суб'єктивізм, обмеженість, спотворення дійсності.

Записки іноземців про Росію повністю відповідають вищевказаної моделі. Цікавими є й специфічні тим, що акцентують увагу на релігійних, побутових, повсякденних речах, звичайних для їх російського сучасника. Разом з тим саме до цього аспекту освітлення треба підходити обережно - не розуміючи багатьох речей в силу різного культурного світогляду, спотворювали своїм сприйняттям звичаї і звички чужоземної держави. Але саме ця специфічна особливість записок іноземців про Росію допомагає переконатися в їх автентичності - проекція західних поглядів авторів на російську дійсність робить практично неможливим підробку записок іноземців як виду історичного джерела. Навіть з'явився в ХУ11 столітті праця Котошихина, написаний спеціально для іноземців та знайомити їх з побутом та звичаями Російської держави, безумовно відрізняється за характером від записок іноземців, видаючи в ньому російського, незважаючи на ненависть, яку він відчував до батьківщині.

Глава 1

Автором першого джерела, який буде проаналізовано в доповіді, є Сигізмунд Герберштейн - досвідчений австрійський дипломат, який перебував більш півстоліття на службі у Габсбургів. Австрійська монархія, зацікавлена ​​в зміцненні зв'язків зі своїм східним сусідом і природним союзником у захисті південних рубежів від османських домагань, призначає Герберштейна австрійським послом при російською дворі. У Росії побував двічі, в 1517 і 1526 рр., Беручи участь як посередник на переговорах великого князя литовського і короля польського Сигізмунда 1 з великим російським князем Василем 111. Герберштейн володів розмовною російською мовою, йому переводилися багато російські пам'ятники писемності - літописи, Судебник 1497 м, Югорський дорожник.

«Записки про Московію» по праву вважаються одним з найбільш повних і достовірних описів Російської держави ХУ1 століття. Австрійський герцог Фердинанд, послом якого був Герберштейн в 1526 р, наказав своєму дипломатові збирати всілякі відомості з найрізноманітніших питань - від побутових до політичних і економічних. Монарше доручення Герберштейн виконав. «Записки про Московію» були написані на латині.

Перше прижиттєве видання «Записок про Московію» вийшло в 1549 р у Відні, на наступний рік - в Італії, у 1551 р - в Базелі, 1557 р у Відні публікується власний переклад Герберштейна на німецьку мову. Перші спроби перекладу на російську мову були зроблені лише в ХУ111 столітті Ломоносовим, цей переклад виданий в Петербурзі в 1796 - 1800 рр.

У доповіді використано переклад «Записок про Московію» з латинської мови, зроблений в 1908 р А.І. Кузнєцової, відредагований і виправлений А.В. Назаренко, якому належить і переклад фрагментів німецьких текстів «Записок ...» Герберштейна і актових матеріалів, пов'язаних з його дипломатичними дорученнями. Це, на наш погляд, найбільш повне і сучасне видання, яке включає в себе не тільки текст самих «Записок ...», а й «Автобіографію» Герберштейна, а також документи, що характеризують його дипломатичну діяльність в Росії і органічно доповнюють джерело. А.І. Кузнєцової були усунені похибки попередніх публікацій, і до теперішнього часу видання «Записок про Московію» Сигізмунда Герберштейна в його перекладі є єдиним коментованим виданням.

Ніколаас Вітсен, автор другого джерела, використаного в даному доповіді, побував в Росії через більш ніж століття після Герберштейна. Вітсен, який походив зі знатного амстердамського купецького роду, багато представників якого займали посади в управлінні містом, закінчив Лейденський університет і в 1665 р був прикомандирований до прямував до Москви посольству. Відносини російської держави з Голландією в ХУ11 столітті можна охарактеризувати як рівні. Проте у голландців виникла необхідність врегулювання ряду моментів в зовнішній політиці - так, існувала потреба підтвердити ряд торгових угод і схилити російське уряд згоди на вживання титулу Генеральних штатів «Високі Могутні Господа» замість старого «Почесні регенти».

Під час перебування в Росії Вітсен веде щоденник, практично щодня записуючи в нього свої враження про невідомій країні з вражаючими його уяву звичаями і вдачами. Шлях голландського посольства лежить від перетину західного кордону Російської держави в районі Пскова і далі, через Новгород, в столицю. На відміну від «Записок ...» Герберштейна, праця Вітсена не носив замовного характеру - навряд чи автор спочатку ставив перед собою мету подальшої публікації свого щоденника. Однак, повернувшись з Росії і зробивши подорож до Франції та Італії в 1666 - 1667 рр., Він знайомиться в Парижі з французьким вченим М. Тевено (1620 - 1692), з яким розповідає про свою подорож до Московії і обіцяє надіслати копію своїх записок, що і робить в 1668г. Невідомо, чи збирався Вітсен публікувати свій московський щоденник, але в результаті ні він, ні Тевено не знайшли для цього часу, і після смерті Вітсена його записки вважалися загубленими. Лише в 1886 р в Голландії стало відомо, що копії щоденника і заміток Ніколаас Вітсен зберігаються в Парижі.

У 1899 р російський історик А.М. Ловягин, відправлений Міністерством освіти Росії для занять в закордонних бібліотеках і архівах, ознайомився зі змістом рукописи Вітсена. З неї він опублікував лише один епізод.

У Голландії після багаторічної підготовки рукопису до публікації щоденник Ніколаас Вітсен був виданий в 1966 - 1967 рр. в Гаазі: Nicolaas Witsen Moskoviche reys e. Den Haag, 1967.

У Росії переклад з староголландской, здійснений Вільгельміна Трісман, був виданий в 1996 р, і до теперішнього часу є єдиним.

глава друга

«Записки про Московію» Сигізмунда Герберштейна хронологічно відносяться до періоду правління великого князя Василя 111. «Записки ...» побудовані за тематичним принципом - виконуючи волю високих замовників, австрійський дипломат намагався висвітлити ті сторони російського життя, до якої мав доступ.

Один з основних питань, що цікавлять Герберштейна - релігійний: Європа, котра не оговталася від бур реформації, з цікавістю придивлялася до Росії, яка проголосила себе оплотом християнства. Герберштейн відзначає, що російські перебувають в християнській вірі грецького сповідання; що предметом особливої ​​гордості росіян є те, що, за переказами, «раніше Володимира і Ольги російські отримали хрещення і благословення від Апостола Христового Андрія, який, на їхню свідченням, прибув з Греції ... приплив по річці до гір, де нині знаходиться Київ , і там благословив і хрестив всю землю ». (Герберштейн С. «Записки про Московію», с. 28)

Описує Герберштейн пристрій управління православної церкви, від вибору митрополита, в чому має влади государ, бо вибирає його з вищого духовенства на свій розсуд, і до опису побуту білого духовенства. Багато австрієць пише і про релігійних обрядах, одязі священнослужителів; окрему главу представляє опис сповіді у православних.

Як і всіх іноземців, Герберштейна займають обряди росіян - він із задоволенням описує хрещення немовлят і весілля. Австрійський дипломат спостережливий: він робить висновки з російських звичаїв. Так, зазначає, що «положення жінки вельми плачевно. Вони не вірять в честь жінки, якщо вона не сидить під замком »(Там же, с. 102).

Герберштейн описує побут російських селян - живуть вони, на думку автора «Записок ...», бідно, «убого». Відпущені на волю по посмертному розпорядженням пана селяни йдуть до іншого пана і продаються до того в рабство, проявляючи цим, на думку Герберштейна, національну російську рису - звичку до неволі, не даючи праці зрозуміти себе, що безземельному селянину більше було нікуди подітися. Як і всі іноземці, зазначає велику любов росіян до питию - у свята і без оних.

Велика увага у праці Герберштейна приділено військовому пристрою російської держави. Російський цар періодично цікавиться у своїх бояр кількістю їх ратників, призначає їм платню за службу, за винятком самих багатих. Герберштейн описує їх озброєння, відзначає відсутність піхоти і гармат в російській війську. (В цьому Герберштейн помилявся - російське військо було «кінно і пішо», а перші російські гармати були випробувані ще в Х1У столітті).

Говорячи про судово правовій системі, він відзначає малу кількість страт - стратять російські лише «за жахливі злочини» (там же, с. 140). Але покарання жорстокі: злочинці зазнають сильним тортурам, особливо якщо злочин скоєно з метою розбою. Стратять в Московії в основному взимку, тому що «Влітку вони зайняті справами військовими» (там же, с. 140).

Відзначено в «Записках про Московію» відсутність єдиної державної монети - в грошовому обігу Московії знаходяться московські, тверські, псковські і новгородські срібні монети.

Детально описує Герберштейн все міста, в яких побував - від фортифікаційних споруд до пристрою побуту городян. Він зазначає, що Москва - місто дерев'яний, вже вийшов за межі старих кордонів. Нове місто він називає «Налий» - мабуть, маючи на увазі Китай-місто.

В окремому розділі пише Герберштейн про порядок прийому послів в палаці - з моменту перетину кордону шлях посольства ретельно спостерігалося спеціальними вельможами, і в залежності від статусу посла, його чину і навіть від кількості супроводжуючих його осіб розписують палацовий церемоніал (Див. Там же, с. 210).

«Записки ...», крім тексту автора, містять так само житія православних святих і деякі інші документи.

Отже, проаналізувавши «Записки про Московію» Сигізмунда Герберштейна, можна зробити висновок про цінність історичного джерела. Згаданий джерело являє ряд відомостей з історії Російської держави почала ХУ1 століття. Герберштейном описані російські міста, в яких він побував, побут, звичаї, звичаї - релігійні та світські, дані відомості про державний устрій, грошову систему, армії. Практично в «Записках ...» немає згадки конкретних історичних осіб - мабуть, автор вважав, що праця його носить загальний, описовий характер і не вважав за потрібне описувати окремі особи, хоча за родом своєї діяльності напевно зустрічався і з великим князем, і з його наближеними. Можна не сумніватися в достовірності інформації, викладених Герберштейном, хоча є ряд неточностей, перекручень фактів, особливо в описі російських релігійних і побутових звичаїв. Автор не пише про події, що мали місце в період його перебування в Московії; він дає досить статичну картину пристрої Російської держави. Не сумніваючись в достовірності авторських характеристик, хоча і відзначаючи деякі неточності, можна лише поскаржитися на деяку неповноту «Записок» - було б цікаво дізнатися, яким бачився іноземцеві російський великий князь і його двір в конкретних особах.

«Подорож до Московії» Ніколаас Вітсен (праця була так названо при публікації, так як автор не дав ніякої назви своїм записок) відрізняється від вищезгаданих «Записок» з побудови, бо в даному випадку ми маємо справу з щоденниковими записами, тобто порядок побудови «Подорожі ...» хронологічний. Вітсен з голландським посольством перебував в Росії в 1664 р Щоденникові записи голландця відрізняє емоційність і жвавість викладу; відкрито дивуючись дивовижним звичаїв московитів, він переносить свої враження на папір так само безпосередньо, як якщо б розповідав це близького друга.

Подорож голландців по російській землі починається з прикордонного Пскова.Вітсен описує не тільки саме місто і його укріплення; він тут же з спостережливістю зазначає недовіру, яке живлять російські до іноземців - членам голландської місії не дозволяють без діла довго перебуває на вулицях міста; для цього до них приставлений солдатів. Це незручність з лишком компенсується російським хлібосольством.

Вдалося Вітсену під час перебування у Пскові спостерігати російський православний свято - день святого Миколая. Відразу відзначивши особливу любов до цього святого, Вітсен вперше був вражений надмірним пияцтвом, якому віддаються російські в свято. Треба зауважити, що це дивувало іноземців досить довго, але в результаті свого перебування в Росії всі члени голландського посольства пристрастилися до цій розвазі, і в кінці перебування сам посол і його супроводжуючі вимагали собі непомірне кількість горілки і вина, за твердженням автора «Подорожі в Московію ».

Наступне місто, що стоїть на шляху проходження голландського посольства - Новгород. Вітсен описує пристрій російської фортеці, демонструє свою спостережливість: місцевий воєвода, влаштувавши щось на зразок параду для іноземних послів і бажаючи примножити своє військо, двічі прогнав його повз послів, в чому і був викритий Вітсену.

Посольство Голландії досить довго не пускають в Москву по «волі государя», тому у Вітсена була можливість ознайомитися з побутом провінційного Росії, яка в ті часи, по суті, небагато чим відрізнялася від столиці. Описує він в подробиці все релігійні свята, якими опинився такий багатий православний календар. Нарешті, посольство урочисто в'їжджає в Москву, щоб опинитися замкненим на Посольському дворі на два тижні. 2 лютого 1665 року відбувся прийом посольства царем Олексієм Михайловичем, докладно, з перерахуванням всіх церемоніальних формальностей, одягу царя і його наближених, описаний в щоденнику Вітсена. Серед відвідали звану вечерю на Посольському дворі того ж вечора Вітсен називає і великих вельмож - наприклад, князя Петра Семеновича Прозоровського.

Проживши деякий час в Москві, Вітсен вже робить певні висновки щодо російських і їх політики. Відзначаючи нелюбов росіян, незалежно від чинів, до іноземців, автор щоденника намагається це якось пояснити: «Росіяни навіть без царського на те наказу звертаються з іноземцями неввічливо, думаючи, що цим вони звеличують свого царя і якщо таке вдається, вони доповідають начальству, сподіваючись отримати за це подяку. Така політика цієї країни, звідси так погано обходяться тут з усіма посольствами »(Вітсен Н.« Подорож до Московії », СП б, 1996, с. 132).

Писав Вітсен і про поганий стан медицини в Росії. Приводом для цього послужило знайомство з царським лейб-медиком, який засуджував невігластво російських, кажучи, що, з одного боку, російські думають, що лікарі зцілюють як боги, але за препарування трупів можуть стратити (Див. Там же, с. 116).

Природно, що найбільше місце в щоденнику Вітсена приділено предмету переговорів з російським царем - дипломатичного затвердження нового титулу «Високомогущественние» Генеральних штатів. Небезінтересні міркування іноземців про можливу неприйнятність титулу для російських, оскільки «Високомогущественнимі» «вони називають тільки Бога і царя» (там же, с. 151).

Не можна не оцінити опис Вітсену наказовій системи - йому прийомом і хитрістю вдалося побувати практично у всіх наказах. Так, у Палацово наказі, по Вітсену, сидять 300 переписувачів по 4-6 чоловік в маленьких кімнатах, кожен пише на свиті, що лежить на колінах.

Детально розповідає автор про Москву, на прогулянку по якій голландців виводили стрільці, реквізовані для цього чужу візок. Вдалося Вітсену оглянути і Сокольничий двір, але тільки зовні - всередину нікого ні за які гроші не пускали. При такій любові царя до соколиного полювання у кожного сокола свій слуга, пише Вітсен, а якщо сокіл помре, його слугу стратять. У царя є сади і ставки для гулянь і розваг. Монстерхаус і мисливський будинок царя йому також вдалося оглянути тільки зовні.

Вітсен жваво цікавиться побутової життям московитів. Він дуже спостережливий, і крім уже згаданої вище любові російських до пристрасного відзначення свят, тобто непомірного пияцтва, автор щоденникових записів помітив ще одну суто національну рису - любов до юродивим.

Таким чином, «Подорож до Московії» також є цінним історичним джерелом з історії російського середньовіччя. Ніколаас Вітсен не переслідував мети публікації або іншого способу оприлюднення свого щоденника; це просто живе виклад, побудоване в суворій хронологічній послідовності оповідання про вперше побаченої країні, зі своїми удаваними дивними звичаями і вдачами. Важко засумніватися в достовірності повідомляються Вітсену фактів, а свіжий неупереджений погляд іноземця, в перший раз виїхав за межі своєї батьківщини, надає щоденника незвичайний колорит. В основному в описі і оцінці подій Вітсен об'єктивний - щоденникові записки спочатку складалися їм без мети одержання будь-якої вигоди. Однак, як і Сигізмунд Герберштейн, він не уникнув фактологічних помилок, заснованих на незнанні російської культури, православної віри і побутових звичаях. Навряд чи також можна віднести до політичних портретів опис їм історичних осіб - царя Олексія Михайловича, його придворних - скоріше, це можна віднести до деталей побутописання Російської держави.

Висновок.

У доповіді була зроблена спроба аналізу записок іноземців про Росію, що відвідали її в ХУ1 і ХУ11 ст. Ми спробували переконати, що записки, будучи специфічним джерелом, проте можуть послужити повноцінним історичним джерелом. Записки Герберштейна і Вітсена відтворюють живу картину Московії двох століть, з її традиціями, звичаями, вірою і обрядами. Свіжий погляд іноземця помічає особливості побуту, звичні російському погляду і тому навряд чи відмічені російськими джерелами. Разом з тим саме в силу того, що автори представляли іншу, західну культуру, до їх записок треба відноситься особливо обережно, не завжди покладаючись на їх об'єктивність, бо навіть без жодного злого наміру багато фактів і події могли бути перекручені авторами-іноземцями. Особливо багато в нашому випадку таких помилок у Сигізмунда Герберштейна, можливо, в силу того, що його «Записки про Московію» носили замовний характер. Однак його праця широко і неодноразово видавався і при його житті, і після смерті, послуживши не одному поколінню спочатку політиків і дипломатів, а потім істориків для вивчення далекої і таємничої держави - Московії.

«Подорож до Московії» Ніколаас Вітсен має ті ж переваги й недоліки, що і згаданий вище джерело. Залишається лише шкодувати, що щоденник члена голландського посольства порівняно недавно опублікований - безпосередність викладу і хороший літературний стиль, вже не кажучи про безліч цікавих фактів, зафіксованих наглядовою автором, роблять його цікавим і для широкого кола читачів.

Недавня і єдина повна публікація щоденникових записок Вітсена представляє широку можливість дослідникам для вивчення самого джерела, а також використання і критичного аналізу «Подорожі в Московію» при вивченні історії Росії сімнадцятого століття.

Список літератури

Вітсен Н. «Подорож до Московії 1664 - 65гг. Щоденник. СПб, 1996.

Герберштейн С. «Записки про Московію». М, 1908

Новокамскій П.І. Книга про московитсько посольстві. СПб, 1908